Сценки

Урок
Фараони
Мамин синочок
Рукавичка
Наталка Полтавка
Бабусі про онуків
Вареники
Кішка у чобітках
Сценка з "Кайдашевої сім’ї"
Карпо і Мотря ("Кайдашева сім’я")

 СЦЕНКА
Лавка. На ній сидить дід і читає газету. Підходить хлопець з квітами.
Дід: Побачення, чи що?
Хлопець: Побачення!
Дід: (дивлячись на годинник) Молодець, вчасно прийшов. Хвилина в хвилину.
Хлопець: Навіть раніше. У нас в 18-00 побачення. А я трохи раніше прийшов. Раптом вона теж раніше прийде.
Дід: Наївний молодий чувачок.
Хлопець: Ну і нехай раніше не прийде. Я тут почекаю, подумаю про неї.
Дід: Ну-ну, давай, давай…
Хлопець: Ось зараз вона, напевно п'є чай, тримаючи чашку своєю витонченою, трохи пухкою ручкою. Своїми білосніжними зубками вона надкушує печиво, і починає його їсти…
Дід: І плямкати!
Хлопець: Та ні, що ви! Вона культурна. А потім вона швидко встає, йде до дзеркала і пудрить свій чарівний носик..
Дід: З бородавкою!
Хлопець: Що ви?! Немає у неї ніякої бородавки. Попудривши носик, вона починає фарбувати очі, які світяться як два сонця, причісує волосся…
Дід: І лупа сиплеться!
Хлопець: Та нема у неї ніякій лупи! Її волосся пахне лавандою. Потім, вона надіває маленькі туфельки, і її ніжки…
Дід: Криві, мабуть?!
Хлопець: Що ви завели! Ви ж її не бачили! І взагалі, хто вам надав право так про неї говорити?! Вона краща за всіх на світі!
Дід: Краща за всіх, краще за усіх... Почекай тут пару годин – дізнаєшся, хто мені дав таке право.
Голос: Минула година.
 З'являється дівчина. Хоче підійти до хлопця, але її не пускає бабка.
Бабка: Хвилюється? Чекає? Про тебе думає.
Дівчина: Ну, я піду.
Бабка: Почекай, люба! Дівчата повинні спізнюватися. Подумає про тебе, любити тебе більше буде.
Дівчина: Правда?
Бабка: Ось тобі хрест!
Дівчина: Ну, тоді я в магазин поки що сходжу.
Голос: Пройшла ще година.
Дід: Ось! Вже 19-00. Де твоя принцеса?
Хлопець: Мабуть, хльостає зараз з подругою чай, тримаючи літровий кухоль своєю товстою волохатою рукою, відкопиливши кривий мізинець з обгризеним нігтем! Усіма своїми двадцятьма трьома жовтими зубами вона кусає батон з маслом, і починає його жувати...
Дід: І плямкати!
Хлопець: Так, так! Плямкати! Аж за вухами тріщить! Вона плямкає, облизуючи свої товстючі губища! А потім вона перевалюючись піднімається, і, човгаючи тапочками, плентається до дзеркала. Пудрить там свій ніс…
Дід: З бородавкою!
Хлопець: З величезною бородавкою! Замазує прищі, хоча від цього вони стають ще більш помітнішими. Малює брови, яких немає, і ніколи не буде. Причісує своє брудне сальне волосся…
Дід: І лупа сиплеться!
Хлопець: Снігопадом! Потім суне лапи в розтоптані туфлі, і її ножища...
Дід: Криві, мабуть?!
Дід і Хлопець ударяють один одного по долонях на знак солідарності.
Хлопець: І я чекаю таке страховище?!
З'являється дівчина.
Дівчина: Привіт, милий! Давно мене чекаєш?
Хлопець: Давно…
Дівчина: Напевно, думав про мене?
Хлопець: Думав!
Дівчина: І що надумав?
Хлопець: Знаєш! Знаєш!!! По-моєму, я тебе не гідний! (йде)
Дівчина: Юрко! Юрко! Куди ти?! Почекай! Чому?! (біжить за ним)
Виходить бабка. Підходить до діда.
Дід: Ну що, стара, шість нуль в мою користь! (ідуть)







Кабінет шкільного лікаря.
Люда: Алла Валеріївна, до Вас можна? Ой, немає Алли Валеріївни. А що ж
робити, мені так потрібна довідка про щеплення. От була би я зараз
лікарем, сама б собі довідку виписала. А що, можна спробувати. (Одягає
халат, шапочку, окуляри) Ну що, схожа я на лікаря?
Андрій:, Алла Валеріївна я до Вас…
Люда: ( до себе) Андрій прийшов? Зараз з мене сміятися буде.
Андрій: А де Алла Валеріївна?
Люда: Вона… у відпусці.
Андрій: А Ви хто?
Люда: Я… практикантка з медучилища.
Андрій: Десь я Вас раніше бачив?
Люда: Мене завжди з кимось плутають. Можливо ти мене приймаєш за мою молодшу сестру?
Андрій: Можливо. Тут у мене до Вас таке питання…
Люда: Ну…
Андрій: Що ну?
Люда: Яке питання?
Андрій: Та пішов я вчора, розумієте, у гості…
Люда: Ну…
Андрій: А там цуценя є… Такий собі бобик.
Люда: Ну… Що ж він – покусав тебе?
Андрій: Ну…
Люда: Що ну?
Андрій: Покусав. А як ви здогадалися?
Люда: Ну, якщо ти до нас прийшов, то тебе собака …
Андрій: Ні. Я кажу – цуценя. Отаке – сантиметрів із 10. Ну що він мені міг  заподіяти? А мене ж мати з дому вигнала, каже: «Без щеплення не  повертайся, я через тебе казитися не бажаю.» Це у Вас прищеплюють?
Люда: У нас. Заповнимо форму номер…(до себе) Яку ж форму заповнить. Та  хай буде ця. (до Андрія) Форму номер 28.
Андрій: Це все треба заповнити?! Я ж на урок спізнюся!
Люда: Покусаний, підійдіть ближче.
Андрій: Як Ви мене назвали?
Люда: Покусаний. А хто ж ти тепер? Твоє прізвище, покусаний?
Андрій: Бобков.
Люда: А покусав тебе хто?
Андрій: Бобик.
Люда: Що ж ви з ним – родичі чи однофамільці?
Андрій: Я ж людина.
Люда: Я сама бачу, хто людина, а хто вже ні. Де працюєш, покусаний?
Андрій: Я не покусаний, я школяр.
Люда: Так, де ти навчаєшся, покусаний школяр?
Андрій: У ЗОШ першого – третього ступенів  №10
Люда: Як ти сказав?
Андрій: У ЗОШ першого – третього ступенів №10.
Люда: Яких ступенів?
Андрій: Першого – третього ступенів.
Люда: Я жодного слова не розумію.
Андрій: Так що ж Ви весь час пишете?
Люда: Не твоє діло. Відповідай на запитання: Тебе до цього випадку
коли-небудь кусали?
Андрій: Припустимо, кусали.
Люда: Що значить, припустимо?
Андрій: Значить, кусали.
Люда: Так і кажіть, що кусали.
Андрій: Я і кажу – кусали.
Люда: Ні, ти сказав: припустимо…
Андрій: Кусали!!!
Люда: Хто персонально тебе кусав?
Андрій: Що значить персонально?
Люда: Значить… особисто.
Андрій: Так персонально, чи особисто?
Люда: Хто тебе кусав?!
Андрій: Персонально і особисто мене кусали блощиці.
Люда: Я тебе питаю: ссавці тебе кусали?
Андрій: Ссавці досі не кусали.
Люда: Сестра у тебе є?
Андрій: Нема.
Люда: А брат?
Андрій: Що «а брат»?
Люда: А брат є?
Андрій: І абрата нема.
Люда: Їх кусали коли-небудь?
Андрій: Ні.
Люда: Скільки разів?
Андрій: Що скільки разів?
Люда: Не кусали.
Андрій: Вісім.
Люда: Вісім… Покусаний, що ти мені відповідаєш?
Андрій: Що Ви питаєте, то і відповідаю.
Люда: Я особисто, тобто, персонально нічого тебе не питаю. Це питання №37  Форми № 28. Повторюю: Їх коли-небудь кусали?
Андрій: Кого їх?
Люда: Сестру і… абрата?
Андрій: Як же їх могли кусати, коли їх нема.
Люда: Покусаний, якщо ти будеш галасувати, я викличу санітарів і тобі  зв’яжуть руки та ноги. Відповідай на запитання: Яка тварина тебе  покусала?
Андрій: Та я вже сказав: цуценя.
Люда: Такої тварини ми офіційно не знаємо.
Андрій: Ну, собача дитина.
Люда: Що це значить, собача дитина?
Андрій: Ну, сучій син.
Люда: Покусаний, у нас не можна говорити непристойні слова.
Андрій: Собака!
Люда: Хто собака? Я – собака?
Андрій: Покусав мене собака.
Люда: Так і кажи, що собака.
Андрій: А я так і кажу: собака!
Люда: Ні, ти казав…
Андрій: Собака!!!
Люда: Самець чи самка?
Андрій: У-у-у! Кобель!!!
Люда: Покусаний, я тебе попередила, у нас не можна…
Андрій: Сама ти покусана.
Люда: Ні. Я тут уже десять хвилин знаходжуся і ще жодного разу не покусана!
Андрій: Значить, зараз будеш! (Знімає з Люди окуляри) Люда?! Це ти? І ти наді мною знущалася? Покусаю!!!
Люда кричить і вибігає. Андрій хватає стілець і з криком «Покусаю» біжить за нею

2 бабки

(Виходять бабки зі шваброю, віником, відром, дзвенить шкільний дзвоник).

Ц в е т о ч е к. Коридор во время перерви — зона високого ріска. Дєті — татаро-монгольская навала, зітруть з лиця землі — мокрого місця не зостанеться. (Починають прибирання і ведуть діалог.)

М а т р о н а. Слиш, Цвєточек, Петросян як взнає, шо ми, звьозди, поли моєм не одобрить.

Ц в є т о ч е к. Так тебе ж за язик ніхто не тягне.

(Матрона наштовхується на банку з написом: «Коректор оцінок».)

М а т р о н а. Ну шо за діти пішли? Стільки розплодилося вундеркіндів, шо не встигаєш прибрати (Відкриває банку, нюхає, відсахується). Цвєточек, ану нюхни, шо за пятновиводітєль.

Ц в є т о ч е к (нюхає). Нє, не знаю. У мене з хімії більше тройки не було, я фізкультуру любила.

М а т р о н а. То-то. я думаю, чого ти така тоща.

Ц в є т о ч е к. На себе подивись.

М а т р о н а. А шо тут дивитись. У мене в школі і фізкультури не було, бо без мата не можна лазити по канату, а я отлічалась високою культурою проізношенія.

Ц в є т о ч е к. Хватить тарабанити, пішли краще учительську помиємо

М а т р о н а. Я вчора свого внука інглішу вчила, а він ні в какую. Я йому й кажу, шо ним аж півсвіту розмовляє, а він мені: «Тобі шо, мало?»

Ц в є т о ч е к . А я свого історії вчила. От він мене і пита: «Хто по національності Адам і Єва?». А я йому і кажу, що цигани, тільки вони бігають голі й босі, їдять одне яблуко на двох і при цьому кричать, що вони в раю.

М а т р о н а . Треба спасати наших дітей від цієї науки. Он, дивись, шо ця наука з людями робить (Показує в бік фігур учителів). Ось, новенькая, старається, до діток тягнеться, а їй би на свіданія. Ой, що це? . Коля — 100, Пєтя — 200, Ваня — 300.

Ц в є т о ч е к . Що, зарплата?

М а т р о н а. Нє, техніка читання.

Ц в є т о ч е к. Так, шо тут? (Читає, збиваючись) Написати твір-мініатюру на 20 сторінок на тему: «Розвиток критичного сюрреалізму в творчості сучасних письменників з використанням аналітико-синтетичного способу та дедуктивно-індуктивного методу в світлі діалектико-матеріалістичного підходу до вивчення творчості в дусі реалістично- феміністичного бачення».

(Матрона стоїть з відкритим ротом і хреститься.)

М а т р о н а. Спокійно, Цвєточок, счас ми їх маленько приберем, і вони знов стануть нормальними людьми.

Сценка "Про Стецька" взята з сайту http://szenki.in.ua/ wym-1418648177054

Стецько. А кажуть люди, що я дурний! Тю… І я кий це я дурний? Я вже восьмий годок у школу ходжу! А ще кажуть, що в мене не всі вдома! І правда, що не всі. Я ж зараз у школі, а вдома один батько! Якщо хочете знати, то я найкраще вчуся. Не вірите, га? Он, подивіться, одні перші номери! (демонструє розгорнутий щоденник з одиницею) Це не те, що в Уляни! Як не дев’ятий, то десятий, а то й самий останній – дванадцятий! А я - перший!

(Виходить Уляна)

- Що це ти про мене базікаєш? Ба, як запишався!

- А це кажу людям, що ти дівка хоч і файна, та до науки не гожа.

- Так це ж чому?

- А через те, що в твоєму щоденнику вчителі завжди останні місця пишуть. У хвості плетешся!

- У якому ще хвості? Що ти мелеш?

- А подивися! (показує щоденник, де велика червона одиниця) У мене завжди перші. Ага!..

- Ну і правда кажуть, що ти трохи того… Лоб великий, а ума….

- О! Бач! І ти на мій лоб задивилась! Бо й батько мого лоба не минає!

- А як це?

- Хе!.. Як та як… Ото якби тобі твій батько робив таке, як мій мені, то й ти розумнішою була б…

- То що ж він тобі робить?

- Ага, тобі скажи, то й ти захочеш.

-Ну, й не треба. (ображено відійшла)

- Гарна дівка… Пожалію вже. Так і буть. (смикає за рукав)Слухай!

- Ну-ну…

- Ото як мені наука в голову не лізе, то він мене лінійкою, та по лобі, та раз, та два!.. Та поміж вухами. Геть і лінійку, бувало, поб’є! Бач, (стукає по лобі)крепший за мої штани!

- А до чого ж тут штани!

- От нетямуща ти, Уляно! А до того, що мій батько каже, що я ото тільки штани протирати в школу ходжу. І скільки то я їх протер за вісім років?

- А ти полічи!

- І до біса цих пальців (рахує). Позаплутувалися…

- Ну що? Полічив?

- Мовчи, саме щитаю!

- То й мовчу!

- І мовчи! Сім!

- А чого це сім?

- Бо казали батько, що в мене сім п’ятниць на тиждень, а на кожну п’ятницю він мені нові штани купляє.

- То це треба аж за вісім літ!

- Яких ще літ? Літом – канікули! Я літом, щоб ти знала, в штанах не ходжу, в а в шортах. А на ставку пузо грію взагалі - в плавках!

- Ну ти й правда, розум!...

- А ти думала… Хе!..

- От і думала, що ти дурний!

- Я дурний?!

- Ти дурний!

- Я дурний?

- Ти дурний…

Ведучий: Ой, а що це? Якийсь шум… Що це у нас сталось?
(виходить баба Параска)
Пар. Добрий день, добрі люди. Подивіться на мене! Ви бачите, яка я гарна сьогодні
Це все тому, що я ведуча цього свята. Впізнаєте мене? Це ж я, славетна баба
Параска, завітала до вас.
(вбігає Палажка, не помічаючи Параски)
Пал. Ох, чуть не запізнилася! То город, то гуси, то кури, ледь в «парикмахерську»
встигла. Добрий день, мої милі. Я сьогодні ведуча вашого свята.
Пар. Боже, прислав Господь на мою голову бабу Палажку! Та де це видно, що я ,
славетна баба Параска, та з нею одне свято вела. Хай Бог милує.
Пал. А бий тебе лиха година! Ох, чую Параска вже тут. Добрий день, Парасю.
Пар. І вам того ж, коли не жартуєте.
Пал. А чого ти така сердита?
Пар. Вона ще й питає! Ох, людоньки, ви й уявити собі не можете, що ця клята Па-
лажка мені накоїла. Раз мій рябий підсвинок уліз у її город, а мене тоді на біду
не було вдома. Приходжу я додому, дивлюсь, а мій підсвинок на тину, при-
кручений за задні ноги. Я до нього, а Палажка вже вибігла з хати на поріг.
Як роззявить рота, як покаже залізні зуби.
Пал. Ах ти, клята Параска! Та твій негідний підсвинок заліз у мій город, та в мене
всю цибулю поїв, жодної не лишив.
Пар. А бий тебе сила Божа! Ще я не чула, одколи на світі живу, щоб свині цибулю
їли! Уявляєте, що вона мені після цього з коїла? На моєму городі всю цибулю
вирвала і продала. Я кинулася до неї, а вона стоїть на порозі та й сичить, як
гадюка. Ох, прости мене, Господи.
Пал. А цур на тебе і на твого батька з твоєю цибулею разом. Ой, люди добрі! Що ме-
ні на світі Божому робити? Не можна за лихими сусідами в місті вдержатися.
Хоч зараз забирайся, пакуйся та вибирайся за кордон. Дав же мені Господь
сусідку- нічого й сказати. Та уже її, цю кляту Параску, обминаю, обходжу
десятою вулицею- все одно зачепить. Якби й під землею лежала, вона мене
капость така і там би знайшла.
Пар. Агов, вже наговорилась? Хіба це не кумедія? Та ти ж у мене поцупила сіна ко-
пицю.
Пал. Та треба мені твоє сіно! Та я його і бачить не хочу. Та тьфу на тебе.
Пар. Ах, це ти на мене тьфу? Та я ж тебе як візьму зараз за чуприну, та як брязну
об землю, то твої очі повипадають.
Пал. Ой, дивіться, вже аж синіє від люті, як слива стала.
Пар. А я зараз як заверещу, то…то….
Пал. Ой, слухайте, а чого ці люди сюди прийшли? Стільки народу! А ми за своїми
балачками забули, що треба починати Новорічне свято. Тож давай помири-
мось, вельмишановна бабо Параско.
Пар. Давай сусідонько помиримось.
Пал. Що ж, дозвольте розпочати наше Новорічне свято.
Пар. Дозвольте всіх присутніх ознайомити з «правилами хорошого тону» нашого
свята, які мають чарівну силу.
Правило 1. Усі помилки вам сьогодні прощаємо
Але без усмішки вас не приймаємо
Правило 2. Порядок нашого вечора запам’ятай:
Співай-танцюй, танцюй-співай.
Правило 3. Кожен регоче, як хоче
Тільки не з тим , хто не хоче.
Правило 4. Співай, жартуй, танок веди-
Для цього й кликали сюди.
Правило 5. Баба Палажка і баба Параска
До всіх звертаються
Тиша і нудьга на вечорі забороняються. Зрозуміли? От і добре.
Пал. Зустрічайте, до нас завітала Вєрка Сердючка зі своєю мамою.

(Танець)

(Забігли зігнувшись Баба – яга і Кощій і заховались)

Пар А.ви вдвох чого сюди прийшли?
Чого в куточку ви ховались?
Яга А ми хотіли завітати
Щоб всіх із святом привітати
Кащ. А ще хотіли б вам на згадку
Смішні частівки заспівати
(виконують частівки)
(Частівки) 
Я злякавсь на мене впала кістяна чиясь нога
Баньки витріщив дивлюся: це ж ти Ягочко моя.
Ой Кощею серце моє заскучало ще з весни
За реберцями твоїми, за худими коліньми.
Подивіться на красуню на горбатеньку мою
Надивитися не можу на мітелочку твою.
Ой Кощею схаменися сором тобі за мітлу
Купи мені Мерседеса чи Тойоточку нову.
В мене пенсія маленька, ще й дотація мала
Газ в хибару я підводжу то ж копієчки нема.
Не кричи на мене так старий скупердяю
Бо піду на дискотеку, піду загуляю.
Кому треба ти такая, зла і страшнувата
З тебе сиплеться вже клоччя і піря і вата
Подивись на себе збоку теж знайшовся кавалер
Ти ведеш себе, як фермер, і пихатий немов мер.
Ти спитайся краще хлопців, чи на танці ще приймуть
Але йди, то може спину, може й голову помнуть.
Я як сяду на мітлу, в барі опинюся
Потанцюю я брейк-данс, вранці зупинюся.
Скільки би ми не сварились нам у парі жити
Годі нам Ягусю славна байдики тут бити.
Ой спасибі наречений, що мені ти нагадав
Ми ж вітаємо зі святом а не ловимо тут гав.
Я вітаю з святом гарним хлопців і дівчаток
Щиро зичу вам побілок і на джинсах латок.
А я зичу, прехороші, в школі затишку й тепла
До побачення, я їду… ой заклинила мітла.
Дай-но мила, я змайструю Бумер цей прикольний твій
Ні соляри, ні бензину, в механізм оцей не лий.
До побачення вам люди, наші вірні друзі
Краще їхати на мітлі, ніж повзти на пузі.
До побачення прощайте і про нас не забувайте
Ми вдвох любимо всіх вас

Бо ми супер-просто клас.

Курочка Ряба

Ведущий:

Жили - были Дед да Баба, многие сказки начинаются этими словами. Наш сегодняшний сказочный герой отнюдь не дед и баба, а кто.. .  сейчас узнаете.

Итак  жили - были Дед да Баба, но они были не бедные-пребедные. Ничего подобного . Чего у них только не было! И плитка “Индезит”,  и телевизор – “Панасоник”, и холодильник – “Аристон”, и стиральная машина – “Бош”. Все это им подарила внучка .

(Дед сидит на кресле, баба прихорашивается у зеркала)

Баба: Дед, выключи ты эти новости, сил уже нет ни каких! То Царевну -Лебедь заклевали, то Иван – Царевич лягушке новую шкуру купил.

Дед: Молчи, Баба! Курс гривенника я знать должен или нет? Ты бы лучше квартиру убрала. Зачем я тебе моющий пылесос подарил.

Баба: Ты бы еще посудомоечную машину вспомнил, в которую ты ковер постирать   засунул. И потом некогда мне убираться я на шейпинг опаздываю. Мог бы и сам  потрудиться.

(Звонит мобильный телефон)

Дед: Алё… Здравствуй внученька, здравствуй родная… В гости,? Конечно приезжай, конечно ждем… За курочкой Рябой соскучилась…

Ведущий

И вспомнили тогда дед и баба о курочке Рябе, и вспомнили, что ведь не они главные герои этой сказки да и сказка называется «Курочка Ряба» и, забросив телевизор и шейпинг  побежали курочку искать.

( дед и баба под музыку танцуют танец имитирующий поиски, а дальше убегают со сцены)

Ведущий

А курочка Ряба никуда не делась, она сама добывала себе пропитание, гонялась  за крупными и жирными червями.

(проигрывается сценка с Червяком,: Червяк выползает с одной стороны, с другой стороны появляется Курочка, она замечает Червяка, подходит к нему, имитирует, что хочет его склевать и при этом Курочка громко издает звуки «Ко-ко-ко-ко»)

( в конце этой сцены появляются дед и баба)

Ведущий

Обрадовались дед и баба курочке Рябе, Стали вокруг нее хоровод водить, о внучке рассказывать, а еще начали просить, чтобы снесла курочка  ряба яйцо для внучки.

(под музыку сначала проигрывается радость и танец вокруг Курочки, а потом диалог  в виде жестов с просьбой снести яйцо)

Ведущий

И вот о чудо! Курочка вняла просьбам  И…

(Курочка имитирует, что она хочет снести яйцо, тужиться, отходит, смотрит, а яйца нет, снова повторяется этаже ситуация, а на третий раз   Кур очка снесла яйцо. В нашем случае яйцо – это был просто мяч, курочка все время держит его под балдахином в руках, а в конце кладет под ноги)

Ведущий

О чудо. Курочка снесла яйцо. А дед с бабой стали жить поживать. Внучку в гости звать и о Курочке Рябе не забывать.

(все выходят на поклон)