Карпо і Мотря

Мотря вийшла з хати з глиняником з червоною глиною, поставила його на призьбі поруч  з таким же з білою глиною. З вулиці з-за вишень визирнув Карпо у великому солом’яному брилі.

К а р п о. Будь здорова, чорноброва!

М о т р я.  Будь здоровий, не чорнобровий!

К а р п о. (Сперся на ворота, підбив бриля) А йди лишень сюди, Мотре, щось маю тобі сказати!

М о т р я.  Як захочеш, то й сам прийдеш. З чорнявим постояла б, а рудому - зась!

К а р п о.  То ти мене зблизька не бачила. Я як і ти чорнявий. А чи дома твої батько та мати?

М о т р я.  Нема, поїхали на ярмарок. А тобі нащо? (Відвернулась, колотить у глинянику).

К а р п о.  (Шмигнув у двір, взяв Мотрю за лікоть) Та так собі, питаю.

М о т р я.  Оцього я вже й не люблю! (Смикає руку).

К а р п о. (Тримає за лікоть) Мотре, хто тобі купив такий гарний жовто-гарячий кісник?

М о т р я. (Вже грайливо) Та вже хтось купив. Не питай, бо скоро постарієш, як усе знатимеш.

К а р п о. Так хтось, чи батько?

М о т р я. Ну, батько, а що?

К а р п о. Добре, що батько – батьку можна. Та покинь отого глиняника! (Смикає горщика до себе).

М о т р я. Геть, одчепись од мене, бо мати лаятиме, що я й досі припічка не підвела! (Не втримала глиняника, той падає, біла глина тече струмочком. Карпо сідає на призьбі). Чи ти здурів, чи збожеволів! Що ж це буде, як мати надійдуть з ярмарку? (Хапає червоного глиняника і починає мастити призьбу, насуваючись на Карпа).

К а р п о. (Усміхаючись) Мотре! Хто це тобі купив таке гарне намисто?

М о т р я. Та вже ж не ти!

К а р п о. А якби я купив, що б ти сказала? (Одсувається на край призьби під натиском віхтя ).

М о т р я. Як купиш, то й почуєш. (Мастить біля Карпа) Вставай, бо зіпхну!

К а р п о. Ану пхни, чи подужаєш? (Схоплюється з призьби, ненароком перекидає і другий глиняник – тече червоний струмок).

М о т р я. Ой, лишечко! Що ж я матері скажу, вона ж купила на ярмарку вальок отієї червоної глини за цілого п’ятака?

К а р п о. Скажеш, що сусідський кнур у двір ускочив, та й поперевертав.

М о т р я. Воно й видно, що кнур! (Плаксиво) Візьми та поприбирай, бо я не знаю, що мені мати скажуть!

К а р п о. Ану, Мотре, заплач! Я ще зроду не бачив, як дівчата за глиняниками плачуть.

М о т р я. Добрі смішки! Як візьму оцього віхтя та обмажу тобі голову, то більше не будеш мені глиняників перевертать! (Нахилилась по віхтя, а Карпо схопив її ззаду і притис до себе).

К а р п о. Не сердься, Мотре: найму тобі завтра музики.

М о т р я. А не обдуриш? (Кидає віхоть на бік, перестає пручатися).

К а р п о. Присягаюсь, що ні.

М о т р я. А чого це ти так гордо нісся, що й не заговориш ніколи?

К а р п о. Та ж коли ти дівчинкою була, то мала ноги, як граблі, руки, як скраклі, а очі, як баба шептуха.

М о т р я. А  тепер?

К а р п о. (На вушко) А тепер ти проворна, як перепілочка, а гарна, як півонія. Я тебе, Мотре... той... ну, словом... той...

М о т р я. Який? Ти щось таке кажеш, що я аж тремчу вся. Відпусти, бо можу не встоять.

К а р п о. І я, Мотре, тремчу, Мотре. Боюсь – не встою, то давай ляжемо на спориш, щоб ділу зарадить.

М о т р я. А це вже, голубчику, зась! (Різко застосовує прийом на звільнення від захоплення). Для того треба пройти всі регламентні процедури (загинає пальці): сватання, заручини, весілля. До мрії шлях не короткий!

К а р п о. Та знаю. То давай вкоротимо його хоч наполовину - сядьмо на спориші!

Сідають одне навпроти одного, беруться за руки.

К а р п о. Мотре, а чи підеш за мене заміж?

М о т р я. Так дай хоч три дні на роздуми.

К а р п о. Я тобі замість цього помаранчевого кісника червоного куплю.

М о т р я. А не обдуриш?

К а р п о. Я тобі, моя зозулько, аж три разки доброго намиста з дукачем куплю.

М о т р я. (Кокетливо) Не називай мене зозулькою, називай ластівочкою. Чи ж не обдуриш?

К а р п о. Присягаюсь, що ні. Я тобі, моя ластівочко, у клуні на сіні всю Кама-сутру покажу.

М о т р я. (Пустивши очі долу) А не обдуриш?

К а р п о. (Припадає до Мотиних губів, розгойдується з нею з боку на бік) Ні!.. Ні!.. Ні!..