сценка з "Кайдашевої сім’ї" (Карпо і Лаврін)

— Карпе! — промовив Лаврін. — А кого ти будеш оце сватать? Адже ж оце перед Семеном тебе батько, мабуть, оженить.
— Посватаю, кого трапиться, — знехотя обізвався Карпо.
— Сватай, Карпе, Палажку. Кращої од Палажки нема на всі Семигори.
— То сватай, як тобі треба.
— Якби на мене, то я б сватав Палажку. В Палажки брови, як
шнурочки; моргне, ніби вогнем сипне. Одна брова варта вола, другій брові й ціни нема. А що вже гарна! Як намальована!
— Коли в Палажки очі витрішкуваті, як у жаби, стан кривий, як у баби.
— То сватай Хіврю. Хівря доладна, як писанка.
— І вже доладна! Ходить так легенько, наче в ступі горох товче, а як говорить, то носом свистить.
— То сватай Вівдю. Чим же Вівдя негарна? Говорить тонісінько, мов сопілка грає, а тиха, як ягниця.
— Тиха, як телиця. Я люблю, щоб дівчина була трохи бриклива, щоб мала серце з перцем!
— То бери Химку. Ця як брикне, то й перекинешся!
— Коли в Химки очі, як у сови, а своїм кирпатим носом вона чує, як у небі млинці печуть. А як ходить, то неначе решетом горох точить, такі викрутаси виробляє...
— Карпе! Скажи-бо, кого ти будеш сватать?
— Ат! Одчепись од мене!
— Сватай Олену Головківну. Олена кругла, як цибулька, повновида, як повний місяць; в неї щоки, мов яблука, зуби, як біла ріпа, коса, як праник, сама дівка здорова, як тур: як іде, то під нею аж земля стугонить.
— Гарна... мордою хоч пацюки бий; сама товста, як бодня, а шия, хоч обіддя гни.
— Ну, то сватай Одарку Ходаківну: ця тоненька, як очеретина, гнучка станом, як тополя; личко маленьке й тоненьке, мов шовкова нитка; губи маленькі, як рутяний лист. З маленького личка хоч води напийся, а сама пишна, як у саду вишня, а тиха неначе вода в криниці.
— Вже й знайшов красуню! Та в неї лице, як тріска, стан, наче копистка, руки, як кочерги, сама, як дошка, а як іде, то аж кістки торохтять.
— Але ж ти й вередливий! То сватай Хотину Корчаківну, — сказав Лавр і засміявся.
— Чи ти здурів? Хотина як вигляне в вікно, то на вікно три дні собаки брешуть, а на виду в неї неначе чорт сім кіп гороху змолотив.
— Ну, то бери Ганну.
— Авжеж! Оце взяв би той кадівб, що бублика з'їси, поки кругом обійдеш, а як іде... (щось шепоче на вухо Карпові)
— Коли я буду вибирать собі дівчину, то візьму гарну, як квіточка, червону, як калина в лузі, а тиху, як тихе літо…
— Мені аби була робоча, та проворна, та щоб була трохи куслива, як мухи в спасівку.
— То бери Мотрю, Довбишеву старшу дочку. Мотря й гарна, й трохи бриклива, і в неї серце з перцем.
— Господи! Чи в вас бога нема в серці, що ви в таку святу п'ятницю паскудите язики? Якого це бісового батька ви стоїте, згорнувши руки, діла не робите, та тільки язиками чортзна-що верзете! — крикнув старий Кайдаш і почав присікуватись до синів та махать стругом перед самим Карповим носом.