Унікальний музей (один з трьох в Україні) - Музей рідкісної книги – розташований у
центрі міста в приміщенні університетської бібліотеки. Саме туди ми й
попрямували сьогодні з 8-А. За кілька хвилин перед учнями пройшла історія появи
та створення книги (саме слово «книга», до речі, примандрувало з Китаю і
означало «сувій») від довжелезних свитків до сучасного зручного для всіх
варіанту .
Автор експозиції
і тексту до неї – історик, директор музею Олександр Морозов. 2008 року, одразу
після призначення на посаду, він ініціював рішучі зміни в чинній експозиції. І
за короткий час на місці Шолохова та Горького у вітринах постали рідкісні книги
та рукописи, які перетворили музей в один із найцікавіших та найзмістовніших в
Україні.
Історія
бібліотеки почалася 1820 року, коли у Ніжині відкрили Гімназію вищих наук, а
при ній – книгозбірню. До початку ХХ століття у фондах було зібрано багатотисячну
колекцію манускриптів і стародруків. Але у 30-х роках більшовики вилучили з
бібліотеки і вивезли до Києва 10 тисяч рідкісних видань. Навіщо?
Олександр
Морозов пояснює: «У 30-х роках комуністична влада проголосила курс на створення
нової людини – інтернаціоналіста. Для реалізації такого плану комуністам треба
було відірвати народ від історичного коріння. Саме з цією метою з провінції
вивозили стародруки. Доступитися до них у Києві могли лише ліцензовані вчені,
які під наглядом партії писали історію «как положено».
Але книгозбірня
була дуже багатою і – попри такі значущі втрати – у фондах лишилася достатня
кількість раритетних видань, якими 2008 року і було сформовано чинну музейну
експозицію.
НАЙдавніші
українські рукописи представлені копіями Остромирового Євангелія (1056
рік) та Збірника Святослава (1076 рік). Оригінали цих манускриптів нині
перебувають в Росії і зараховані там до російського «культурного наследия».
Але Олександр
Морозов представляє книги як найдавніші українські пам’ятки старослов’янської
мови адже «обидва рукописи створені у Києві і яскраво репрезентують київську
книжкову культуру 11-го століття». Щодо Ізборника Святослава, то виявляється
його досліджував Іван Франко і результатом дослідження стала літературознавча
праця, де автор означив рукопис як «першу видатну літературну пам’ятку з
визначним національним українським характером».
НАЙперший
рукопис канонічного тексту українською мовою представлений факсимільним
виданням «Пересопницьке Євангеліє» (1556 рік). Історію створення рукопису
Олександр Морозов пояснює у контексті загальноєвропейського культурного руху:
«Це був період становлення національної самосвідомості різних народів, коли
формувалися національні мови і державні кордони. 1522 року вийшла перша у світі
Біблія національною (німецькою) мовою. А вже у 1556-му в Пересопницькому
монастирі на Волині – перший переклад Євангелія українською мовою». (До речі,
перший переклад Євангелія російською з’явився аж 1822 року). «На оригіналі
рукопису є автограф Мазепи – 1701 року гетьман подарував безцінний манускрипт
Преображенському собору в Переяславі. Пересопницьке Євангеліє є державним
символом України. На ньому присягають президенти України».
НАЙнесподіванішу
реакцію Московського патріарха Іоакима спричинила книга «Вінець
Христов» (1688 рік) намісника Києво-Печерської лаври Антонія Радивиловського.
Прочитавши її, патріарх вкрай розлютився, розпорядився вилучити видання з усіх
бібліотек та монастирів і привселюдно спалити.
Що ж так обурило
московського святійшого у збірці проповідей про життя згідно з Божими
настановами? – Українська мова! (Дивовижно стабільна причина зненависті, яка
крізь віки об’єднує московських архіпастирів із комуністичними диктаторами та
чинною російською владою – ред.). 1688 року за наказом патріарха у величезних багаттях
на вулицях Москви спалили «Вінець Христов» Антонія Радивиловського, разом з ним
понищили також твори видатних українських богословів – Петра Могили, Лазаря
Барановича та Інокентія Ґізеля.
І відтоді було
заборонено друкувати книги українською мовою.
В експозиції
Музею рідкісної книги державного університету імені Гоголя представлений
оригінальний примірник «Вінця Христова», який вийшов 1688 року у лаврській
типографії коштом гетьмана Івана Мазепи.
НАЙпопулярніше
видання, український бестселер 17–18 століть – «Житія Святих» (Четьї-Мінеї)
Димитрія Ростовського. Це перший на східнослов’янських землях біографічний
словник видатних людей минулого. В експозиції представлений оригінал 4-го тому.
Олександр Морозов розповідає про автора – українського письменника Данила
Туптала, сина козацького сотника, одного з найбільших інтелектуалів і
культурних діячів мазепинської доби. Туптало був довіреною особою гетьманів
Самойловича та Мазепи, ігуменом найбільших українських монастирів. Як і сотні
інших освічених українців, він був відірваний від українського коріння і
примусово пересаджений на російський ґрунт, коли православна церква за Петра I
стала знаряддям державної політики.
Данило Туптало,
як автор «Житія святих», на півтора століття став найвідомішим у Російській
імперії киянином. Але вже під іншим ім’ям – Димитрій Ростовський.
НАЙдавніша книга –
1513 року видання!
НАЙбільша –
напрестольне Євангеліє вагою понад 18 кг (в оригіналі було ще більше, адже
книга мала металевий захист)!
НАЙвідомішим студентом
Ніжинської гімназії вищих наук, а отже і користувачем бібліотеки – був Микола
Гоголь. В експозиції представлено кілька цікавих видань різного часу.
Використано
матеріал з https://www.radiosvoboda.org/a/29733064.html?fbclid=IwAR1FDMNBTBDnYILXPelR7h-ndFOgyL2_807m4HGEG7U8ZI4x0150HeGjO_c
