Рідкісний музей рідкісної книги

Унікальний музей  (один з трьох в Україні)  - Музей рідкісної книги – розташований у центрі міста в приміщенні університетської бібліотеки. Саме туди ми й попрямували сьогодні з 8-А. За кілька хвилин перед учнями пройшла історія появи та створення книги (саме слово «книга», до речі, примандрувало з Китаю і означало «сувій») від довжелезних свитків до сучасного зручного для всіх варіанту .

Автор експозиції і тексту до неї – історик, директор музею Олександр Морозов. 2008 року, одразу після призначення на посаду, він ініціював рішучі зміни в чинній експозиції. І за короткий час на місці Шолохова та Горького у вітринах постали рідкісні книги та рукописи, які перетворили музей в один із найцікавіших та найзмістовніших в Україні.

Історія бібліотеки почалася 1820 року, коли у Ніжині відкрили Гімназію вищих наук, а при ній – книгозбірню. До початку ХХ століття у фондах було зібрано багатотисячну колекцію манускриптів і стародруків. Але у 30-х роках більшовики вилучили з бібліотеки і вивезли до Києва 10 тисяч рідкісних видань. Навіщо?

Олександр Морозов пояснює: «У 30-х роках комуністична влада проголосила курс на створення нової людини – інтернаціоналіста. Для реалізації такого плану комуністам треба було відірвати народ від історичного коріння. Саме з цією метою з провінції вивозили стародруки. Доступитися до них у Києві могли лише ліцензовані вчені, які під наглядом партії писали історію «как положено».

Але книгозбірня була дуже багатою і – попри такі значущі втрати – у фондах лишилася достатня кількість раритетних видань, якими 2008 року і було сформовано чинну музейну експозицію.

НАЙдавніші українські рукописи представлені копіями Остромирового Євангелія (1056 рік) та Збірника Святослава (1076 рік). Оригінали цих манускриптів нині перебувають в Росії і зараховані там до російського «культурного наследия».

Але Олександр Морозов представляє книги як найдавніші українські пам’ятки старослов’янської мови адже «обидва рукописи створені у Києві і яскраво репрезентують київську книжкову культуру 11-го століття». Щодо Ізборника Святослава, то виявляється його досліджував Іван Франко і результатом дослідження стала літературознавча праця, де автор означив рукопис як «першу видатну літературну пам’ятку з визначним національним українським характером».

НАЙперший рукопис канонічного тексту українською мовою представлений факсимільним виданням «Пересопницьке Євангеліє» (1556 рік). Історію створення рукопису Олександр Морозов пояснює у контексті загальноєвропейського культурного руху: «Це був період становлення національної самосвідомості різних народів, коли формувалися національні мови і державні кордони. 1522 року вийшла перша у світі Біблія національною (німецькою) мовою. А вже у 1556-му в Пересопницькому монастирі на Волині – перший переклад Євангелія українською мовою». (До речі, перший переклад Євангелія російською з’явився аж 1822 року). «На оригіналі рукопису є автограф Мазепи – 1701 року гетьман подарував безцінний манускрипт Преображенському собору в Переяславі. Пересопницьке Євангеліє є державним символом України. На ньому присягають президенти України».

НАЙнесподіванішу реакцію Московського патріарха Іоакима спричинила книга «Вінець Христов» (1688 рік) намісника Києво-Печерської лаври Антонія Радивиловського. Прочитавши її, патріарх вкрай розлютився, розпорядився вилучити видання з усіх бібліотек та монастирів і привселюдно спалити.

Що ж так обурило московського святійшого у збірці проповідей про життя згідно з Божими настановами? – Українська мова! (Дивовижно стабільна причина зненависті, яка крізь віки об’єднує московських архіпастирів із комуністичними диктаторами та чинною російською владою – ред.). 1688 року за наказом патріарха у величезних багаттях на вулицях Москви спалили «Вінець Христов» Антонія Радивиловського, разом з ним понищили також твори видатних українських богословів – Петра Могили, Лазаря Барановича та Інокентія Ґізеля.

І відтоді було заборонено друкувати книги українською мовою.

В експозиції Музею рідкісної книги державного університету імені Гоголя представлений оригінальний примірник «Вінця Христова», який вийшов 1688 року у лаврській типографії коштом гетьмана Івана Мазепи.

НАЙпопулярніше видання, український бестселер 17–18 століть – «Житія Святих» (Четьї-Мінеї) Димитрія Ростовського. Це перший на східнослов’янських землях біографічний словник видатних людей минулого. В експозиції представлений оригінал 4-го тому. Олександр Морозов розповідає про автора – українського письменника Данила Туптала, сина козацького сотника, одного з найбільших інтелектуалів і культурних діячів мазепинської доби. Туптало був довіреною особою гетьманів Самойловича та Мазепи, ігуменом найбільших українських монастирів. Як і сотні інших освічених українців, він був відірваний від українського коріння і примусово пересаджений на російський ґрунт, коли православна церква за Петра I стала знаряддям державної політики.

Данило Туптало, як автор «Житія святих», на півтора століття став найвідомішим у Російській імперії киянином. Але вже під іншим ім’ям – Димитрій Ростовський.

НАЙдавніша книга – 1513 року видання!

НАЙбільша – напрестольне Євангеліє вагою понад 18 кг (в оригіналі було ще більше, адже книга мала металевий захист)!

НАЙвідомішим студентом Ніжинської гімназії вищих наук, а отже і користувачем бібліотеки – був Микола Гоголь. В експозиції представлено кілька цікавих видань різного часу.

Використано матеріал з https://www.radiosvoboda.org/a/29733064.html?fbclid=IwAR1FDMNBTBDnYILXPelR7h-ndFOgyL2_807m4HGEG7U8ZI4x0150HeGjO_c