Грецькі меценати у Ніжині та світі (брати Зосими)

 Кожен народ має своїх героїв, велетнів духу й думки, які все своє життя присвятили служінню ідеалам добра, справедливості й милосердя.

До яскравої плеяди видатних діячів грецької еміграції в Україні та Росії XVII-XVIII ст. можна віднести шляхетних братів Зосимів, життя та діяльність яких були тісно пов’язані з містом Ніжином та Ніжинським грецьким братством.

На превеликий жаль, самі брати Зосими залишили після себе дуже мало документальних свідчень автобіографічного характеру, а спогади сучасників, хоча й надзвичайно красномовні, містять неба­гато фактичного матеріалу.

Брати Іоанн, Феодосій, Анастасій, Микола, Зой та Михайло Зоси­ми, а також їх сестри Олександра, Зоїця та Ангеліка (Зосимаді, або як їх називали в Ніжині - Жужми) народилися близько 1750-1760 рр. в Греції, в невеличкому селищі Грамено, розташованому неподалік від міста Яніна. Виховувалися вони в православній родині грецьких патріотів. Від свого батька, янінського комерсанта Павла Хаджи Панайоті Зосими, успадкували не тільки рід занять та певний капітал, але й щиру любов до своєї поневоленої батьківщини.

Близько 1785 р. Зосими залишили Гре­цію. Займаючись комерційними справами, подорожували різними європейськими країнами. Зрештою, Михайло Зосима осів у італійському місті Ліворно, а інших братів доля привела на терени тодіш­ньої Російської імперії. Анастасій та Микола обрали місцем перебу­вання Ніжин, а Феодосій та Зой невдовзі з Ніжина перебралися до Москви (Іоанна Зосими тоді вже не було в живих).

Грецька громада в Ніжині, до котрої були записані брати Анастасій та Микола Зосимá як «іноземні греки», нараховувала на той час вже понад 100 років насиченої подіями історії. Перші офіційні документи, що засвідчували існування грецької громади в Ніжині та зберігалися в архіві Ніжинського Грецького Братства, датуються травнем 1657 року, коли гетьман Богдан Хмельницький дозволив грецьким купцям вільно торгувати в українських містах. Саме грецькі комерсанти, які обрали Ніжин для заснування своєї колонії, претворили це велике полкове місто на важливий осередок посередницької торгівлі на шляху з Києва до Москви. У 1680 році ніжинські греки розпочинають будівництво православних храмів, створюють церковне братство, реформоване 1687 року у своєрідне культурно-релігійне об’єднання усіх грецьких поселенців, при якому діяли і цілком світські установи – суд, школа та шпиталь. Українські гетьмани та російські самодержці своїми універсалами неодноразово підтверджували привілеї ніжинських греків.

На момент прибуття в Ніжин братів Зосимів місцева грецька громада була досить численною. За ревізією 1782 року з 11704 мешканців міста 765 були греками. З 1785 року за наказом імператриці Катерини II в Ніжині було запроваджено орган місцевого самоврядування грецької громади – Ніжинський грецький магістрат.

Брати Зосими успадкували надзвичайно великий капітал. Цю спадщину вони збільшили в результаті успішної торгової діяльності і довели, за свідченням сучасників, до кількох сотень мільйонів ро­сійських карбованців. Торгівля іноземними товарами була для братів головною статтею прибутків. Фірма братів Зосимів мала свої контори не тільки в Ніжині, але й Москві та Флоренції. Вони привозили до Європи товари з далеких східних країв, в тому числі з Китаю, міняли російську сировину на промислові вироби Західної Європи, особливо – тканину. Торговельні агенти братів Зосимів діяли в різних куточках світу. Відомий знавець історії грецької торговельної колонії в Ніжині історик К.В.Харлампович відшукав свого часу відомості, що 1792 року ніжинський грек Анастасій Жушма (тобто – Зосима) відправляв свого прикажчика у Катеринослав і Таврійську область, а звідти через Чорне море до Царгорода для провозу різноманітних товарів та вирішення комерційних справ.

Але, на відміну від інших членів грецької громади Ніжина, Зосими вели досить відлюдний спосіб життя, витрачаючи всі свої кошти на числен­ні благодійні справи. Внаслідок цього за ними закріпилася репутація диваків, про братів ходило чимало легенд та переказів. Так, розпові­дали, що після смерті брата Феодосія (помер 1791р.,  похований у Москві на кладовищі Донського монастиря), Зосими вирішили при­пинити усі торгові операції. Вони заприсяглися один перед одним вести самотнє життя та ніколи не одружуватись, не витрачати на свої потреби нічого, окрім найнеобхіднішого (обходились допомогою лише однієї служниці), присвятивши усі свої сили та заощадження визволенню Греції та розвитку національної освіти та культури.

І дійсно, численні тогочасні джерела засвідчують благодійницт­во та меценатську діяльність братів Зосимів. Вони щорічно надсила­ли у далеку Грецію коштовності і великі суми грошей для роздачі бідним та знедоленим, на викуп кинутих до боргової в'язниці, для створення і утримання богоугодних закладів, православних храмів, заснування шкіл, бібліотек, лікарень.

Брати Зосими вирішили заснувати у своєму рідному місті велике училище, розраховане на 300 учнів, в якому викладали­ся філософія, богослов'я та математика. З цією метою близько 1797 р. вклали вони у сохранну казну при Московському Виховному Бу­динку велику суму грошей, відсотки з якої призначалися на утримання штату викладачів, сплату стипендії найбіднішим учням та придбання книг для бібліотеки училища. У 1828 р.  почала діяти в Яніні заснована братами  «Загальна грецька школа». У 1841 р. за побажанням Миколи Зосими, цьому навчальному закладу було офіційно надано ім'я братів Зосимів.

Щоб забезпечити необхідною літературою грецькі школи та бі­бліотеки як у себе на батьківщині, так і в країнах Європи, брати Зо­сими розпочали бурхливу книговидавничу діяльність. За 40 років невтомної просвітницької діяльності вони видали близько 80 найменувань книг з історії, філософії, богослов'я, матема­тики, філології, географії, зоології, медицини, тощо. Ці гарно оздоб­лені книги виходили грецькою, російською та латинською мовами в найкращих друкарнях Афін, Парижа, Венеції, Болоньї, Лейпціга, Відня, Петербурга, Москви, після чого безкоштовно розсилалися по навчальних закладах.

Але не тільки про далеку Грецію дбали брати Зосими. Не забува­ли вони у своїх благодійних справах і ту країну, що стала для них другою батьківщиною. Зой Павлович Зосима, який був записаний «для производства свободной торговли в московские именитые гра­ждане» і жив у Москві в будинку, що належав Грецькому Нікольському монастирю, у себе вдома створив приватний музей. Всім ба­жаючим він охоче демонстрував унікальну колекцію антикварних речей, рідкісних коштовностей та дорогоцінних нагород.

Активну благодійну працю братів Зосимá високо оцінили сучасники. Відомий історик Дмитро Миколайович Бантиш-Каменський, який, доречі, теж мав ніжинське коріння і особисто був знайомий з братами, у 1810 році писав: «Кому неизвестны знатные пожертвования, делаемые Зосимами для восстановления в Отечестве их прежних времен Софоклов и Демосфенов!.. Желательно, чтоб и другие, имеющие достаточное состояние греки подражали похвальному примеру сих патриотов в любви их к Отечеству и просвещению оного».

У 1804 р. уряд Іонійської Республіки, враховуючи бага­торічне невтомне благодійництво Зосимів, пожалував братам дип­лом на дворянство. На дворянському гербі Зосимів було зображено сову в лавровому вінку – символ мудрості та просвітництва.

Благодійництво Зоя Зосими, який від імені братів мав право розпоряджатися капіталами, поширювалось на Московський університет, Медично-хірургічну академію, Практичну комерційну академію, Московську губернську гімназію. Брати Зосими жертвували величезні суми грошей на утримання викладачів та поповнення бібліотек цих навчальних закладів, фінансували дослідницьку і видавничу діяльність багатьох наукових установ. За величезний внесок в розвиток науки та освіти Зой Зосима був обраний почесним членом багатьох наукових товариств Європи та Росії.

Серед нагород, якими був відзначений Зой Зоси­ма, російські ордени Св. Анни та Св. Володимира, а також Грецький командорський орден Спасителя - вища грецька відзнака, якою нагороджували діячів національного руху в діаспорі. Кавалером орде­на Спасителя 2 та 3 ступенів був також і Микола Зосима.

Чимало добрих справ зробили брати Зосими і для грецької гро­мади в Ніжині. Так,  9 квітня 1807 р. вони поклали в казну при Мос­ковському Виховному Будинкові велику суму грошей, відсотки з яких призначалися для утримання найбідніших членів Ніжинського Грецького братства. Копію фінансового документу та банківського білета через Анастасія Зосиму брати надіслали на зберігання до Ніжинського грецького магістрату.

Пере­буваючи в близьких стосунках з архімандритом Ніжинського Благовіщенського монастиря, вихідцем з Чорногорії та вихованцем Київ­ської духовної академії Віктором Черняєвим, брати Зосими фінан­сували розпочаті ним ремонтні роботи на Георгіївському храмі ко­лишнього Ветхоріздвяного монастиря, а також видали у 1815 р. в Москві книгу І. Чернова про історію будівництва в Ніжині Благові­щенської обителі. В музеї рідкісної книги Ніжинського університету досі зберігається це унікальне видання, а також грецька Біблія, видана Зосимами, з автографом архімандрита Віктора, котрий подарував її першому директору ліцею Василю Кукольнику.

На місці старої дерев'яної церкви на Грецькому кладовищі в Ні­жині Анастасій Зосима розпочав будівництво кам'яного храму «во имя св. Иоанна Предтечи и св. равноапостольных Константина и Елены с таковою же при нем колокольнею, с благословением архи­пастыря Черниговского и Нежинского... для нежинского греческого общества», але 14 січня 1819 р. помер і був похований біля вівтаря недобудованого храму. Його благородну справу продовжив брат Микола, який і закінчив будівництво. У 1822 р. відбулося урочисте  освячення Костянтино-Оленинської церкви. Микола Павлович виступив одним з ініціаторів побудови при храмі кам'яного корпусу інвалідного будинку для хворих та знедолених членів грецької громади. Побудований у 1821 р. цей одноповерховий класицистичний будинок, прикрашений портиком та колонадою, і досі зберігся на Московській вулиці біля Грецького кладовища.

28 серпня 1827 р. у Москві помер Зой Павлович Зосима, і його поховали на цвинтарі Донського монастиря. Перед смертю він заповів всі капітали останньому з братів Миколі.

Віддавши перевагу провінційному Ніжину перед метушливи­ми столицями, Микола Павлович Зосима доживав останні роки сво­го життя майже безвиїзно у великому кам'яному будинку. Тут він і став очевидцем та учасником всіх урочистостей, якими ніжинські греки відсвяткували проголошення незалежності своєї держави. Як стверджували очевидці, ці урочистості в Ніжині були особливо величними. Так, 20 жовтня 1829 року, в день підписання Адріанопольської мирної угоди, яка проголосила звільнення Греції від турецького панування, цілий день у всіх ніжинських храмах дзвонили дзвони, стріляли гармати, а ввечері всі центральні вулиці міста, храми та дзвіниці до самих хрестів були ілюміновані різнокольоровими ліхтарями. Коли в звільненій від турецького панування Греції було створено Національний Банк, Микола Павлович став одним з перших його співзасновників: він придбав відразу 500 акцій, не вимагаючи ніяких гарантій повернення цих грошей.

Як свідчили сучасники, Микола Зосима вів досить скромний спосіб життя, продовжуючи, наскільки давали змогу залишки колись величезного капіталу, добродійні справи братів.  Унікальну ко­лекцію, яку все життя збирав його покійний брат Зой, Микола Зоси­ма надіслав до Афін для заснованого там Грецького музею. На ві­чну згадку про своїх братів він подарував училищу, заснованому Зосимами в Яніні, 180 медальйонів та 20 портретів грецьких філософів.  18 березня 1841 р., відчуваючи наближення кінця життєвого шляху, Микола Павлович в присутності свідків склав заповіт, у яко­му розпорядився залишками сімейного капіталу, що налічували близько 300 тис. карбованців сріблом. Оскільки Микола Зосима, як і інші брати, не був одружений і прямих нащадків у нього не було, він поділив гроші поміж далекими родичами та найближчими друзями. Але, залишаючись відданим даній ще у молодому віці клятві, більшу частину своїх заощаджень переказав на утримання штату та будівництво нових приміщень для заснованого братами училища в Яніні, на утримання сирітського притулку та школи на острові Патмос, богадільні, лікарні, церков та монастирів, а також на посаг дівчатам із збіднілих родин міста Яніни та навколишніх селищ. Грецькому братству в Ніжині він залишив свій кам'яний будинок, а також пожертвував гроші на утримання кладовищенської церкви Костянтина та Олени, на платню сторожу та упорядкування Грецького кладовища, на свічки для панікадил Всіхсвятської церкви та придане дівчатам із бідних родин ніжинсь­ких греків. Велику власну бібліотеку Микола Павлович просив пе­редати в користування Грецькому Олександрівському училищу в Ніжині. Чимало книг, виданих свого часу братами Зосимами, що бу­ли в бібліотеці Грецького училища, потрапили згодом до Ніжинсь­кого ліцею. Сьогодні вони займають почесне місце в експозиції Музею рідкісної книги НДУ.

У пам'ять про своїх батьків та братів Микола Павлович наостанок просив священиків Грецького братства щорічно відправляти у Михайлівській та Всіхсвятській церквах та на кладовищі обідні. І з почуттям виконаного обов'язку він тихо відійшов у вічність 26 лютого 1842 р. і був похований біля вівтаря побудованої ним кладовищенської церкви, поруч з бра­том Анастасієм.

Коли звістка про смерть Миколи Зосима дійшла до Греції, в Афінах зібралися найповажніші люди Греції, щоб вшанувати пам’ять цих великих патріотів та меценатів.

Як відзначалося в постанові, прийнятій цими обранцями грецького народу 30 березня 1842 року, «було звершене при всьому загалі святе поминання, на якому згадувалися імена Анастасія, Феодосія, Миколи, Зоя та Михаїла Зосимадів. Відразу ж було вирішено збудувати пам’ятник, достойний братів Зосима, на якому б було написано про всі їх добрі справи в ім’я Греції».

На превеликий жаль, в Ніжині традицію вшанування пам'яті братів-меценатів на тривалий час було забуто, а їхні поховання по-варварськи зруйновано. Кілька десятків років пролежали біля вівтаря церкви Костянтина та Олени надгробки, скинуті з могил братів Зосимів. Але у 1991 р  працівникам від­ділу історії Ніжинського краєзнавчого музею, після тривалих архів­них та натурних пошуків пощастило відшукати місце поховання братів Зосимів, а згодом - знайти і масивні бази, на яких стояли па­м'ятники. У 1993 р. Ніжинська міська Рада виділила необхідні кошти на відновлення надгробків на могилах Анастасія та Миколи Зоси­мів. Відтоді ім'я братів надано одній з вулиць у центрі Ніжина. А громада Української Православної Церкви Київського Патріархату відновила давню традицію вшанування пам'яті братів Зосимів. Віднині на їх могилах щорічно правитиметься заупокійна служба.