Центром козацького Ніжина XVII-XVIII ст. була Соборна площа (територія навколо Миколаївського собору між сучасними вулицями Якова Батюка та Миколи Гоголя). Площа була місцем збору ніжинського козацтва та міщан під час вирішення найважливіших політичних, військових та економічно-торгівельних питань. Неподалік Соборної площі у 1648-1663 рр. розташовувався полковницький будинок, де в різні роки проживали ніжинські полковники Григорій Гуляницький, Іван та Василь Золотаренки.
Доволі
часто, особливо коли це був час зібрання загальної ради козаків Ніжинського
полку, площа заповнювалася тисячами людей. Непрохідний натовп створювався
завдяки прибуттю до полкового Ніжина козацтва з сотенних центрів, яких у
1654-1663 рр. було аж 36, тобто у полку налічувалося мінімум 3600 козаків.
Під
прощальну пісню дзвонів Миколаївського собору рідні та близькі проводжали
ніжинських козаків у походи. Для багатьох кожен наступний похід міг бути
останнім… Помираючи в далеких степах від ран чи згасаючи в невільницьких
темницях, у пам’яті ніжинських козаків часто виринав день, коли велична Соборна
площа проводжала їх на війну за славою та смертю.Ті козаки, яким випадала доля
повернутися додому живими, теж зустрічалися ніжинцями на Соборній площі, де люд
з усього Ніжинського полку вітав своїх героїв. Майданвітав живих і тих, хто
назавжди залишився в пам’яті побратимів, засмучених матерів і дітей сміливим та
найвідданішим сином своєї Батьківщини.
Поряд з
такою величною місією з опіки й вшанування ніжинських козаків Соборна площа
зрідка виконувала й іншу страшну функцію. Площа була місцем привселюдних страт.
Так, на початку січня 1661 р. дзвони Миколаївського собору скликали ніжинських
козаків на показову страту козака Дівицької сотні Ніжинського полку Тараса
Незная. Таке покарання було прийняте загальною полковою радою за критику
Тарасом промосковської політики ніжинського полковника Василя Золотаренка.
Іншими словами, Т. Незнай мав померти за те, що порушив присягу на вірність
московському царю Олексію Михайловичу, дану після Переяславської ради 1654
року. Офіційно Тараса класифікували як прибічника Речі Посполитої та
зрадницького, у розумінні Кремля, гетьмана Юрія Хмельницького.
Звісно, Т.
Незнай мав право на свою думку у питанні вірності Москві чи Варшаві. Про його
переконання можливо ніхто ніколи б і не дізнався. Втім, як і завжди у таких
випадках, не обійшлося без доносу, який на Тараса у грудні 1660 р. зробив його
сотник Демид Рогоза. Якими ж були мотиви дівицького сотника Д. Рогози? Можливо
сотник дійсно був ярим прибічником Москви, або ж торбинка срібних чи мідних
монет переважили на терезах справедливості життя козака Тараса.В останньому
варіанті саме гроші допомогли ніжинському полковнику В. Золотаренку й
дівицькомусотнику Д. Рогозі знайти жертву, показово стративши яку, Москва і її
прихильники наочно продемонстрували що буде з тими, хто відійде з-під руки
московського царя.
Страта Т.
Незная зібрала натовп людей. Присутніми були як ніжинці, так і козаки, які
приїхали з інших населених пунктів полку. Були серед них і козаки Дівицької
сотні та її центру містечка Салтикова Дівиця. І як би не боліло серце дівицьких
козаків за своїм побратимом, проти волі полковника ніхто не наважився
виступити. Тай козацьке звичаєве право теж не можна було переступити: винний у
зраді мав бути покараний. Адже «зрада» козака Т. Незная, у трактуванні
ніжинського полковника В. Золотаренка, була вагомою і беззаперечною. Ніжинський
полковник, з допомоги Москви,прагнув стати гетьманом й не мав права дозволяти
комусь навернути його ніжинських козаків на бік Речі Посполитої.
У тенетах
століть навіки сховалась відповідь на питання: «Хто ж був катом під час страти
Т. Незная?» Згідно зі звичаєвим козацьким правом Запорізької Січі засудженого
до страти мав вбити козак, теж засуджений до такої міри покарання. Тож не
виключено, що голову Т. Незнаю відрубав один з в’язнів ніжинської фортеці.
Втім, можливо, що до виконання страти було залучено і професійного ката, ім’я
якого завжди трималося в суворій таємниці.
Рано чи
пізно, але історія розставляє все на свої місця. За вчинене зло завжди платять
найвищу ціну. Не минуло й трьох років, як ніжинський полковник В. Золотаренко
завершив своє життя так само, як і козак Т. Незнай. У вересні 1663 р. на
центральному майдані містечка Борзни кат зніс голову В. Золотаренку, який
зазнав поразки на виборах гетьмана під час сумнозвісної Чорної ради й життя
якого становило небезпеку для нового гетьмана Івана Брюховецького.
Роман Желєзко – науковий співробітник Ніжинського
краєзнавчого музею імені І. Спаського.
Немає коментарів:
Дописати коментар