РОСІЙСЬКА РЕВОЛЮЦІЯ 1905 — 1907 рр. СТОЛИПІНСЬКА РЕФОРМА

            Розвиток капіталістичних відносин після реформ 60-70-х р.р. XIX ст. значно прискорився, але численні пережитки феодальних суспільних відно­син (поміщицьке землеволодіння, самодержавна форма правління, станові привілеї) були основною перепоною на шляху прогресу. Становище усклад­нилось на початку XX століття у зв'язку з економічною кризою та пораз­кою Росії у війні з Японією 1904—1905 р.р. НЕБАЖАННЯ ТА НЕСПРО­МОЖНІСТЬ САМОДЕРЖАВСТВА продовжити курс на подальші реформи, які б зняли соціальну напругу в суспільстві, привели до загострення існую­чих протиріч в житті країни і стали причинами початку та розгортання першої Російської революції.

    Приводом до початку революції став розстріл демонстрації 9 січня 1905 р., події «кривавої неділі». У відповідь на такі дії уряду по всій ім­перії прокотилась хвиля страйків. В Україні страйкували робітники Києва, Катерино­слава, Горлівки, Юзівки, Єнакієво, Маріуполя, Житомира, Бердичева. В травні 1905 р. пройшли перші політичні страйки та демонстрації у Харко­ві, Катеринославі, Миколаєві, які закінчилися сутичкою з поліцією та вій­ськами. У жовтні 1905 р. страйк охопив всю імперію і став загальним все­російським політичним виступом, в Україні охопив понад 120 тис. чоловік.

    Наростання революції примусило царизм піти на поступки: 17 жовт­ня 1905 р. російський самодержець Микола II підписав Маніфест про громадянські свободи, в якому оголошувалось про скликання Думи з законодавчими повноваженнями. Маніфест проголошував недоторканість осо­би, свободу слова і друку, свободу совісті та інші політичні права, свобо­ди. Маніфест створював передумови для переходу Росії від самодержавної форми державного устрою до конституційної монархії.

    Збройні повстання були найгострішою формою боротьби в умовах революції. Першими до цього засобу вдалися матроси панцерника «Потьомкін» (14 — 25 червня 1905 р.). Восени 1905 р. прокотилась хвиля селян­ських повстань, серед найбільших був виступ селян с Сорочинці на Пол­тавщині, криваву розправу з яким змалював В. Короленко в творі «Сорочинська трагедія». У листопаді відбулися виступи солдатів саперної брига­ди Київського гарнізону, повстання моряків Чорноморського флоту в Се­вастополі на чолі з лейтенантом П. Шмідтом. Київське повстання саперів очолював підпоручик Б. Жаданівський. Основним районом збройної боро­тьби в грудні 1905 р. став Донбас, де збройна боротьба набула найбільшої гостроти, а розправи урядових військ були найбільш кривавими.

    В умовах революції в російському громадському житті виникають органи народного самоврядування — РАДИ РОБІТНИЧИХ ДЕПУТАТІВ. В Україні вони були створені в 8-ми містах: Катеринославі, Києві, Одесі, Миколаєві, Маріуполі, Єнакієвому, Юзівці, Кременчуку.

Розгортання революцій 1905—1907 р.р. сприяло розгортанню та піднесенню національного руху. В 1905 р. активізується діяльність РУП, яка з 1905 р. була перейменована в Українську соціал-демократичну робітничу партію. Посилилась роль та впливи загальноросійських партій: РСДРП, Бунду, есерів.

Українські політичні партії взяли участь у виборах до першої Дер­жавної Думи (102 депутати, що об'єднались в Українську парламентарну громаду, друкованим органом якої був Украинский вестник», головою її був адвокат з Чернігова І. Шраг), та до другої Державної Думи (47 депу­татів якої об'єднались в Українську громаду і видавали часопис «Рідна справа — Вісті з Думи»).

В роки першої російської революції з'явилась легальна українська преса: газета «Хлібороб», м. Лубни (редактор — видавець М. Шеремет), журнал «Рідний край», м. Полтава (редактором якого була сестра Лесі Українки — О. Косач), громадська Думка», м. Київ (С. Єфремов, Є. Чикаленко), газета «Рада» та ін. Протягом 1905—1907 р.р. в Наддніпрян­ській Україні вийшло 24 газети, щотижневиків, журналів.

Проявом національного руху було виникнення культурно-освітніх організацій «Просвіта» і в Наддніпрянській Україні. Вони були створені в Києві, Катеринославі, Одесі, Чернігові, Ніжині. Всього існувало 9 «Про­світ» з ЗО філіями.

Розпуск Державної Думи 3 червня 1907 р. свідчив про завершен­ня революції та її поразку, початок політичної реакції в країні.

Результати та значення революції:

1. завершилася поразкою і не привела до розв’язання основних суперечностей у розвитку країни.
2. спонукала уряд до проведення низки реформ.
3. відіграла позитивну роль для укр. руху. Було скасовано Емський указ, з’явилася україномовна преса, розгорнули д-сть укр. організації.
4. скасовано викупні платежі селян за землю (з 1861 р.)
5. українці набули досвіду парламентської діяльності.

Придушивши революцію 1905-1907 pp., царський уряд розумів, що одними репресіями зняти соціальну напругу в суспільстві неможливо. Однією з головних причин революції було аграрне питання, вирішити яке запропонував голова ради міністрів і міністр внутрішніх справ П. Столипін. У листопаді 1906р. ним було видано указ, який був затверджений царем і став законом 14 червня 1910 р. В указі містились основні положення реформи:

— руйнування общини і закріплення у приватну власність за кожним господарем земельної ділянки, яка йому належить;

— надання кредитної допомоги селянам через Селянський земельний банк;

— переселення селян у малоземельні райони Сибіру, Північного Кавказу, Середньої Азії.

Одержуючи надільну землю у власність, селянин мав можливість об'єднати свої ділянки в один так званий відруб і або залишатися на старому помешканні, або виселитися на хутір, побудований на власній землі.

Після вбивства П. Столипіна (1911 р.) реформи були згорнуті.