Французька революція кінця XVIII ст. (конспект)

У 80-х роках XVIII ст. населення Франції становило 26 млн чоловік. У країні стрімко зростали міста, виникали нові мануфактури і торгівельні компанії. З банкірів, володарів мануфактур, купців і торговців, адвокатів, багатих селян сформувалася нова соціальна верства - буржуазія. Однак, незважаючи на свою заможність вони, як приналежні до непривілейованого третього стану, залишалися осторонь політичного життя.

Панівне становище в суспільстві належало представникам першого і другого станів - дворянству і духівництву, - які не сплачували податків, але мали можливість домагатися від короля зручних для себе законів. При цьому їх кількість нараховувала всього 2% населення (менше 500 тисяч).  Обурені буржуа висловлювалися за проведення справедливих реформ, але в умовах абсолютної монархії навіть не могли вимагати цього від короля.

Діяльність французьких просвітителів сприяла підготовці революції. Шарль-Луї Монтеск’є, Жан-Жак Руссо, Франсуа Вольтер, Дені Дідро закликали ліквідувати абсолютизм та дворянські привілеї, виступали за рівність перед законом, поділ влади на законодавчу, виконавчу й судову, збереження приватної власності.

За правління Людовіка XVI (1774-1793 рр.) ситуація в країні загострилася (1785 – посуха, 1788 – град, 1789 – холодна зима). Державний борг зріс до 4,5 млрд ліврів. Для його покриття було необхідно запровадити нові податки. Людовік XVI вирішив скликати Генеральні штати, щоб отримати від них згоду на це.

5 травня 1789 р. у Версальському палаці під Парижем розпочали свою роботу Генеральні штати. Однак, уперше в історії депутати висловили непокору королю. Спочатку з Генеральних штатів виокремилися Національні збори, що оголосили себе представниками усієї нації, а через деякий час вони заявили про своє перетворення на Установчі збори, покликані встановити в країні нові порядки.

Уряд Людовіка XVI став стягувати до Парижа війська. У відповідь на це парижани повстали. 14 липня 1789 р. вони здобули штурмом фортецю-в'язницю Бастилію в центрі Парижа, яка вважалася символом необмеженої влади короля. Це стало початком революції, що поступово охопила всю Францію.

Відповідно до ідеалів Просвітництва, Національні збори прийняли "Декларацію прав людини і громадянина", яка проголосила принцип свободи і рівності у правах усіх громадян країни (26 серпня 1789 р.):

     1.  Люди народжуються і залишаються вільними і рівними в правах
3. Джерело всієї верховної влади завжди знаходиться в нації …
4. Свобода полягає в праві робити все, що не шкодить іншому …
5. Закон може забороняти лише дії, шкідливі для суспільства
9. Людина вважається невинною до того часу, доки ії не оголосять виною …
10. Ніхто не повинен бути скривдженим за свої переконання …

Протягом 1789-1791 рр . було:

•   скасовано поділ на стани та успадковування дворянських титулів;
•   церкву та її служителів поставили під контроль держави;
• Францію поділено на 83 департаменти;
•  ліквідовано цехи; знищувалися внутрішні мита, створені органи місцевого самоврядування — муніципалітети;
• Національна гвардія стала  збройною силою  нової влади (очолив Лафайєт)

3 вересня 1791 р. була прийнята Конституція, за якою Франція ставала конституційною монархією.

Законодавча влада – однопалатний парламент  (Законодавчі збори)

Виконавча влада – король та міністри  (король мав право вето, глава армії та флоту)

Судова влада – виборні особи (на постійній  основі).

Спроба короля втекти за кордон влітку 1791 р.  була невдалою.

Революційні події та викликані ними внутрішні заворушення послабили Францію. Цим скористалися її зовнішньополітичні суперники, які почали боротьбу з французькими революціонерами під гаслом монархічної солідарності. На військову допомогу з-за кордону розраховували також французькі контрреволюціонери. Революціонери ж відповіли на це рішенням боротися з усіма тиранами під гаслом "Мир - хатинам, війна - палацам". 20 квітня 1792 р. Франція оголосила війну Австрії. Розпочалися революційні війни.
Нове  повстання 10 серпня 1792 р. привело до арешту короля та виборів до нового органу влади - Національного конвенту. Після перемоги під Вальмі  Національний Конвент проголосив Францію  республікою (22 вересня 1792 р. ).
 21 січня 1793 р. король Людовік 16 був страчений  на гільйотині (суд над ним тривав 40 годин).

Загострення ситуації в країні  (скорочення вир-ва, зубожіння населення, поширення спекуляції, заколот у Вандеї, війни сусідніх держав, вимоги населення ввести максимум цін) привело до повстання 31 травня 1793 р.  до влади прийшли якобінці (прихильники радикальних заходів)

2 червня 1793 р. – 27 липня 1794 р. – якобінська диктатура (лідери – Дантон, Робесп΄єр, Марат, Ебер,   Шометт).

Нові органи влади: Конвент, Комітет  громадського   порятунку,  Комітет  загальної  безпеки, Революційний  трибунал, Революційні комітети на місцях.

Якобінці ліквідували усі феодальні повинності, проголосили передачу селянам земель емігрантів, ввели максимум цін на продукти, прийняли демократичну Конституцію 1793 р., яка надавала виборчі права всім 21-річним чоловікам (але вона так і не була втілена в життя). Військова реформа привела до масового набору в армію, поліпшення дисципліни та її оснащення - внаслідок цього навесні 1794 р. Франція була звільнена від іноземних військ. Релігійна реформа передбачала закриття церков. Введено революційний календар, нова система літочислення.
Проте поступово правління якобінців перетворилося на диктатуру: прийнято «Закон про підозрілих», 14 липня 1793 р. вбито Марата («Друга народу»), у жовтні страчено Марію-Антуанетту, до в’язниць потрапило півмільйона осіб - і ті, хто виступав за посилення терору, і ті, хто домагався послаблення диктатури - Ж.Дантон ("Революція пожирає своїх дітей").  Масовий терор призвів до того, що серед страчених було лише 9% дворян, решта – рядові учасники революції.

Переворот 27 липня 1794 р. (9 термідора) повалив якобінську диктатуру, страчено лідерів якобінців (М. Робесп’єра) . Встановлено Термідоріанський режим, до влади прийшла нова буржуазія, яка розбагатіла в роки революції і не бажала розвитку демократії. Скасування максимуму цін викликало невдоволення й повстання бідноти. За Конституцією 1795 р. знову вводився майновий ценз,  виконавча влада належала Директорії (5 чол.), законодавча – двопалатному Законодавчому корпусу.

У  Франції відбулися суттєві зміни. Влада зосередилась у руках "нових багатіїв". Опорою Директорії стала армія, збільшився вплив генералів. Одним із таких був Наполеон Бонапарт.

Революційні війни, які вела Франція в цей період, поступово перетворилися на завойовницькі. Генерал Бонапарт здійснив декілька успішних військових кампаній, захопивши 1797 р. Північну Італію.

У травні 1798 р. розпочався єгипетський похід Наполеона Бонапарта (щоб створити загрозу азіатським володінням Англії). Спочатку він розгортався успішно, але потім ускладнився. З далекого Єгипту Наполеон уважно слідкував за подіями в Парижі.

У цей час становище Директорії ускладнилося: загрожували вторгненням Англія, Австрія, Росія, почастішали виступи роялістів та прихильників якобінців.
Вирішено було замінити Директорію на військову диктатуру, а найкращою кандидатурою на посаду диктатора  став Наполеон Бонапарт. 1799 р. Наполеон раптово повернувся до Парижа. 18 брюмера (9 листопада) 1799 р. Наполеон  здійснив у Франції державний переворот. Директорію було замінено Консульством, а першим консулом став Наполеон Бонапарт. Цією подією завершилася Французька революція.