Латинська
Америка — це Центральна і Південна Америка, а також Мексика, що знаходиться у
Північній Америці. Латинською вона називається по латинській основі іспанської,
португальської та французької мов — мов завойовників, колонізаторів цієї
частини Американського континенту.
На початок
XIX ст.:
• майже всі країни Центральної та
Південної Америки були колоніями Іспанії.
• Бразилія, яка займала половину
території Південної Америки, була колонією Португалії;
• о. Гаїті у Центральній Америці до
1804 р. належав Франції; Франції належала і частина Гвіани;
•друга частина Гвіани належала
Нідерландам.
Керували
колоніями віце — королі, губернатори, чиновники, яких призначали з метрополій.
Вони в колоніях наживали величезні багатства і зневажливо ставилися до нащадків
попередніх вихідців з Європи — креолів. Панівною верствою серед креолів були
поміщики, купці, ченці та священики, яких не допускали до вищих адміністративних
посад. Креоли — поміщики і купці — обкладалися великими податками, а тому вони
ставали на чолі визвольної боротьби. Населення Латинської Америки: індійці (корінне
населення), негри, мулати (нащадки білих і негрів), метиси (нащадки білих з
індійцями), креоли (біле населення, потомки іспанців, уродженці
колоній), марони (білі раби), білі.
У колоніях
заборонявся розвиток тих галузей господарства, які розвивалися у метрополіях,
вони не могли вільно торгувати з іншими країнами. До XVIII ст. заборонялася
торгівля і між колоніями.
Із колоній у метрополії вивозили
цукор, каву, какао, бавовну, шкіри, золото, срібло,
дорогоцінні камені тощо, а завозилися промислові товари. За 300
років колоніального панування тільки Іспанія вивезла із Америки золота і срібла
на 6 млрд. доларів.
1. Колоніальний гніт був гальмом
для розвитку капіталізму в країнах Латинської Америки. Варварський грабіж
європейськими колонізаторами природних багатств континенту, знищення ними
самобутньої культури південноамериканських народів.
2. Існував національний гніт у
колоніях. Нелюдська жорстокість колонізаторів та католицької церкви щодо
місцевого населення американського континенту.
3. Необхідність завоювання
національної незалежності. Під час наполеонівських воєн послабилися зв’язки
колоній із метрополіями, відбулося послаблення метрополій — Іспанії, Португалії
та Франції.
Революція в Мексиці. Національно-визвольна
революція в Мексиці розпочалася в 1810 р.
Очолили національно-визвольну
боротьбу Мігель Ідальго і Хосе Морелос.
Сільський священик Мігель Ідальго (1753—1811) народився в сім’ї креола, здобув добру освіту.
Спочатку обіймав високі духовні посади, але втратив їх через поширення ідей французьких
просвітителів. Користувався любов’ю місцевих жителів. Закликав індійців і
метисів, що належали до найбідніших верств селянства, боротися за незалежність
і повернути собі відібрані у них землі.
Повстання охопило значну частину
країни. Ідальго наказав рабовласникам протягом десяти днів звільнити всіх своїх
рабів і скасувати данину, яку сплачували індійці колоніальній владі.
Проти повстанців були послані
іспанські колоніальні війська, які розгромили ополчення, Ідальго взяли у 1811
р. в полон і розстріляли, а голову його виставили напоказ у залізній клітці.
Справу Ідальго продовжив Хосе — Марія Морелос (1765 — 1815).
Морелос —
син теслі, був погоничем мулів, а потім став сільським священиком.
Весь час захищав інтереси індійців, добивався повернення їм їхніх земель.
Очолив визвольну війну та створив велику армію повстанців, в якій налічувалося
до 40 тис. індійців, декілька тисяч негрів. Проголосив про знищення рабства,
скасування тортур, про захоплення землі у великих поміщиків та повернення її
біднякам.
Проти нього були кинуті регулярні
іспанські загони, яких підтримали великі поміщики. Повстанців було розгромлено,
а Морелоса розстріляно у 1815 р. Мексика
стала незалежною у 1821 р.
Визволення Південної Америки (1810-1826)
Одним із центрів революційної
боротьби проти іспанського панування стала Венесуела.
Серед активних учасників боротьби виділився молодий офіцер Симон Болівар (1783—1830), який очолив революційну боротьбу.
С.
Болівар походив із багатої креольської сім’ї, рано втратив батьків. Здобув
добру освіту, його учителем був учений Родрігес, який прекрасно знав літературу
епохи Просвітництва, з якою і знайомив свого учня. Болівар проникнувся республіканськими
ідеями і залишався вірним їм все життя. Освічена людина, прекрасний оратор і
публіцист, володів блискучим полководницьким талантом і відіграв величезну роль
у визвольній боротьбі іспанських колоній в Америці. Він увійшов у історію
Латинської Америки під славним іменем Лібертадора (“Визволителя”) за
успішні бої проти іспанських військ визвольної армії, яку він створив.
Під його керівництвом два рази
проголошували республіку у Венесуелі у 1811 р. і 1813 p., але обидва
рази вони були переможені іспанськими військами. Іспанці жорстоко розправлялися
з полоненими учасниками національно-визвольної війни: виколювали своїм жертвам
очі, відрубували руки і ноги, відрізали носи і вуха. Болівар був змушений
покинути свою країну. Але він не падав духом і говорив: “Мистецтву
перемагати вчаться на поразках”.
У 1817 р. одержавши військову
допомогу від президента негритянської республіки Гаїті, Болівар знову
повернувся у Венесуелу. Він звернувся до населення з закликом про повну відміну
рабства, а потім видав укази про конфіскацію майна іспанського короля і його
прибічників, про наділення землею солдатів революційної армії. Армія Болівара
зростала, до неї вступали і добровольці, які прибували з Європи.
На початку 1819 р. було проголошено незалежність Венесуели. Цього самого року
Болівар здійснив нечуваний тисячокілометровий перехід через Анди, щоб визволити
Нову Гренаду — один із оплотів іспанців. Перехід був дуже важким. Із 3,5 тис.
солдатів загинуло 1,5 тис. Армію повстанців підтримували жителі гірських
поселень, до них приєднувалися нові сили борців за незалежність.
Патріоти ввійшли в столицю Нової
Гренади і проголосили про створення
республіки Велика Колумбія в складі Венесуели, Нової Гренади й Еквадору.
Болівар був обраний її президентом.
Народи Латинської Америки досі
шанують Болівара як національного героя — визволителя американських колоній від
іспанського панування. Йому споруджено пам’ятники, на честь його названа
республіка Болівія. У Венесуелі тепер монета називається боліваром.
Пізніше Велика
Колумбія розпалася на три республіки.
Наслідки
1. В Латинській Америці було
ліквідовано колоніальне панування.
2. Утворилася ціла низка незалежних
держав: Гаїті (1804 p.), Парагвай
(1811 p.), Аргентина (1816 p.), Чилі (1818 p.), Велика Колумбія
(1819 p.), Перу (1821 p.), Мексика (1821 p.), Болівія
(1825 p.), Уругвай (1830 p.).
3. Влада опинилася в руках багатих
креолів — поміщиків та купців.
4. На континенті почали формуватися
нові латиноамериканські нації.
5. У багатьох країнах встановлено
республіканський лад і прийнято конституції.
6. Було заборонено діяльність
інквізиції.
Немає коментарів:
Дописати коментар