Якось зовсім незвично вважати, що українці - народ
винахідливий. Часто зi сторони Україна здається державою народної творчості,
народного промислу, або взагалі - жертвою різних політичних сил. Чомусь не
прийнято загострювати увагу на тому, що завдяки українцям сьогодні на світ
з'являються революційні винаходи, а десятки їх ідей побачили світ не одне
сторіччя тому.
Першим українським доктором медицини і першим українським автором друкованого видання вважається Юрій Дрогобич (уроджений Юрій Котермарк, 1450-1494 рр..), уродженець Червоної Русі (Західна Україна). Свою книгу він видав у Римі в 1483 році під назвою «Прогностична оцінка поточного» - Iudicium pronosticon Anni M.cccc.lxxxiii. Хоч він і вивчав медицину в Болонському університеті, доктором філософії якого Дрогобич став, його коником все ж була астрономія.
Але конкретними медичними досягненнями можуть похвалитися інші українці. Миколай Амосов (1913-2002 рр.) був медиком-винахідником. Вершиною його медичних досягнень вважається створення першої в Україні кафедри грудної хірургії, він також заснував Інститут серцево-судинної хірургії в Києві. Будучи завідувачем кафедри кібернетики Інституту кібернетики Академії Наук, він став основоположником школи медичної та біологічної кібернетики. Його роботи на тему «соціальної інженерії» (планування суспільного життя) і проблем штучного інтелекту породили безліч дебатів в наукових колах. Хірург також став першою людиною на Землі, яка протезувала мітральний клапан (клапан між лівим передсердям і правим шлуночком серця). Також Амосов винайшов т.зв. «метод обмежень і навантажень» - системний підхід до здоров'я людини. Примітно, що під керівництвом Амосова один з його учнів Віктор Скумін відкрив невідому раніше хворобу. Тепер вона носить назву «синдром Скуміна» (розлад центральної нервової системи деяких пацієнта після протезування клапана серця).
Уродженець села Татаровщина, Чернігівська область, Володимир Бец (1834-1894 рр..) став одним з перших учених, що вивчали мозок. За свою наукову діяльність Бец створив близько півсотні наукових праць на різні теми, але вінцем його кар'єри став опис гігантських пірамідальних нейронів первинної моторної кори мозку, ці клітини сьогодні носять його ім'я. Він також є основоположником вчення про цитоархітектоніку мозку тварин і автором унікальної методики виготовлення анатомічних препаратів. Він також зробив внесок у вивчення росту кісток людини і у вивчення ембріогенезу (передплiдовий розвиток ембріону). Примітно, що клітини Беца були знайдені під час роботи професора в Київському анатомічному театрі, побудованого в 1853 році, і який вважався одним з найкращих у Європі тих років.
Олександр Богомолець (1881-1946 рр.) був фахівцем у сфері патологічної фізіології і реактивності організму. Автор книги «Продовження життя», перекладеної на безліч мов світу, описав концепцію механізму старіння, розвинув вчення про сполучнi тканини. Його головним досягненням вважається вчення про взаємодію пухлини і організму, що буквально на 90 градусів розвернуло уявлення вченого співтовариства про зростання пухлин. Знаменитий киянин став основоположником геронтології, патофізіології та ендокринології Радянського Союзу. Він же заснував перші в Україні та Росії НДІ медичного профілю.
Григорій Миколайович Мінх (1833-1912 рр.) народився в російському селі Грязі (нині - частина однойменного міста), отримав освіту в Москві, однак набирався практичних знань і трудився в Одесі та Києві, ставши професором патологічної анатомії. Він довів, що дві різні форми сибірської виразки (легенева і кишкова) мають єдине походження, і на самому собі довів, що кров хворих поворотним тифом заразна. Саме Мінх зміг переконати частина наукового співтовариства, що проказа не є спадковою хворобою, як вважали медики, а носить заразний характер. Також вважається, що саме Григорiй Мінх в 1892 році довів, що висипний тиф здатні переносити воші. У 1877 році він писав про це в книзі «Хірургічний Літопис». Тим не менш, Нобелівську премію за таке ж відкриття в 1928 році отримав француз Шарль Ніколь.
Володимир Подвисоцький (1857-1913 рр..) - дворянин з села Максимівка, Чернігівська область. Отримавши спеціальності бактеріолога і патолога, він організував медичний факультет в Одеському університеті і незабаром відкрив роль наднирників в організмі - вони є одним з головних фільтрів організму, якi захищають його від токсичних речовин. Тим не менш, його головним досягненням наукової діяльність вважаються дослідження регенерації тканин і непрямого поділу клітин - мітозу (тоді термін носив назву «каріокінез» або «каріомітоз»). Професор Подвисоцький став одним з родоначальників ендокринологічних досліджень.
Одне з найвідоміших імен в українській медицині - ім'я Миколи Скліфосовського (1836-1904 рр..). Уродженець Придністровської Молдавської Республіки (ймовірно, справжнє його прізвище Скліфос), він здобув освіту в Одесі, Москві та Харкові, ставши згодом основоположником металоостеосинтеза (впровадження металевих фіксаторів в зону перелому кістки). Він придумав кілька радикальних способів операцій на жовчному міхурі, щитовидній залозі, шлунку і кістках. Одна з операцій на переламаній кістці носить назву «замок Скліфосовського». Завдяки його впровадженню антисептики і асептики (під час військової служби), кількість смертей серед поранених на фронтах скоротилося в рази. Цікаво, що в ті роки вся Європа, в т.ч. Росія, вкрай негативно ставилися до антисептику, але вчений зміг зламати опір своїм авторитетом.
Ще одним видатним медиком славного минулого української медицини є Володимир Філатов (1875-1956 рр.). Народившись в Мордовії в селі Михайлівка, він здобув освіту в Симбірську (нині Ульяновськ, Росія) та Москві, а ступінь доктора медицини захистив в Одесі. Тут в 1936 році він також заснував один з найбільших в Європі Інститут очних хвороб і тканинної терапії, в якому залишався директором до самої смерті. Всесвітньо відомий офтальмолог здійснив цілий ряд відкриттів, що змінили уявлення медиків про людину, особливо - про структуру ока. Він також розробив ряд медичних інструментів, за допомогою яких міг робити операції на оці, а також придумав ряд методик відновної хірургії (наприклад, пересадка шкіри за допомогою «мігруючого круглого шкірного стебла»). Філатов є автором принципово нового методу лікування - тканинної терапії, яка і сьогодні широко застосовується повсюдно, в т.ч. у ветеринарії. Широку популярність доктор отримав завдяки пересадці рогівки пацієнтові від донора, власними методами лікування глаукоми, трахоми і ряду інших захворювань.
Однак і в наші дні українські вчені продовжують робити неймовірні відкриття, здатні хоч на йоту, але поліпшити світ. Серед останніх винаходів хірургічні шви-блискавки, які постраждалі можуть накладати самі собі, метод безкровного аналізу крові, метод швидкого визначення наявності раку у пацієнта по пробі слини, цукерки для спортсменів і багато-багато іншого.
Першим українським доктором медицини і першим українським автором друкованого видання вважається Юрій Дрогобич (уроджений Юрій Котермарк, 1450-1494 рр..), уродженець Червоної Русі (Західна Україна). Свою книгу він видав у Римі в 1483 році під назвою «Прогностична оцінка поточного» - Iudicium pronosticon Anni M.cccc.lxxxiii. Хоч він і вивчав медицину в Болонському університеті, доктором філософії якого Дрогобич став, його коником все ж була астрономія.
Але конкретними медичними досягненнями можуть похвалитися інші українці. Миколай Амосов (1913-2002 рр.) був медиком-винахідником. Вершиною його медичних досягнень вважається створення першої в Україні кафедри грудної хірургії, він також заснував Інститут серцево-судинної хірургії в Києві. Будучи завідувачем кафедри кібернетики Інституту кібернетики Академії Наук, він став основоположником школи медичної та біологічної кібернетики. Його роботи на тему «соціальної інженерії» (планування суспільного життя) і проблем штучного інтелекту породили безліч дебатів в наукових колах. Хірург також став першою людиною на Землі, яка протезувала мітральний клапан (клапан між лівим передсердям і правим шлуночком серця). Також Амосов винайшов т.зв. «метод обмежень і навантажень» - системний підхід до здоров'я людини. Примітно, що під керівництвом Амосова один з його учнів Віктор Скумін відкрив невідому раніше хворобу. Тепер вона носить назву «синдром Скуміна» (розлад центральної нервової системи деяких пацієнта після протезування клапана серця).
Уродженець села Татаровщина, Чернігівська область, Володимир Бец (1834-1894 рр..) став одним з перших учених, що вивчали мозок. За свою наукову діяльність Бец створив близько півсотні наукових праць на різні теми, але вінцем його кар'єри став опис гігантських пірамідальних нейронів первинної моторної кори мозку, ці клітини сьогодні носять його ім'я. Він також є основоположником вчення про цитоархітектоніку мозку тварин і автором унікальної методики виготовлення анатомічних препаратів. Він також зробив внесок у вивчення росту кісток людини і у вивчення ембріогенезу (передплiдовий розвиток ембріону). Примітно, що клітини Беца були знайдені під час роботи професора в Київському анатомічному театрі, побудованого в 1853 році, і який вважався одним з найкращих у Європі тих років.
Олександр Богомолець (1881-1946 рр.) був фахівцем у сфері патологічної фізіології і реактивності організму. Автор книги «Продовження життя», перекладеної на безліч мов світу, описав концепцію механізму старіння, розвинув вчення про сполучнi тканини. Його головним досягненням вважається вчення про взаємодію пухлини і організму, що буквально на 90 градусів розвернуло уявлення вченого співтовариства про зростання пухлин. Знаменитий киянин став основоположником геронтології, патофізіології та ендокринології Радянського Союзу. Він же заснував перші в Україні та Росії НДІ медичного профілю.
Григорій Миколайович Мінх (1833-1912 рр.) народився в російському селі Грязі (нині - частина однойменного міста), отримав освіту в Москві, однак набирався практичних знань і трудився в Одесі та Києві, ставши професором патологічної анатомії. Він довів, що дві різні форми сибірської виразки (легенева і кишкова) мають єдине походження, і на самому собі довів, що кров хворих поворотним тифом заразна. Саме Мінх зміг переконати частина наукового співтовариства, що проказа не є спадковою хворобою, як вважали медики, а носить заразний характер. Також вважається, що саме Григорiй Мінх в 1892 році довів, що висипний тиф здатні переносити воші. У 1877 році він писав про це в книзі «Хірургічний Літопис». Тим не менш, Нобелівську премію за таке ж відкриття в 1928 році отримав француз Шарль Ніколь.
Володимир Подвисоцький (1857-1913 рр..) - дворянин з села Максимівка, Чернігівська область. Отримавши спеціальності бактеріолога і патолога, він організував медичний факультет в Одеському університеті і незабаром відкрив роль наднирників в організмі - вони є одним з головних фільтрів організму, якi захищають його від токсичних речовин. Тим не менш, його головним досягненням наукової діяльність вважаються дослідження регенерації тканин і непрямого поділу клітин - мітозу (тоді термін носив назву «каріокінез» або «каріомітоз»). Професор Подвисоцький став одним з родоначальників ендокринологічних досліджень.
Одне з найвідоміших імен в українській медицині - ім'я Миколи Скліфосовського (1836-1904 рр..). Уродженець Придністровської Молдавської Республіки (ймовірно, справжнє його прізвище Скліфос), він здобув освіту в Одесі, Москві та Харкові, ставши згодом основоположником металоостеосинтеза (впровадження металевих фіксаторів в зону перелому кістки). Він придумав кілька радикальних способів операцій на жовчному міхурі, щитовидній залозі, шлунку і кістках. Одна з операцій на переламаній кістці носить назву «замок Скліфосовського». Завдяки його впровадженню антисептики і асептики (під час військової служби), кількість смертей серед поранених на фронтах скоротилося в рази. Цікаво, що в ті роки вся Європа, в т.ч. Росія, вкрай негативно ставилися до антисептику, але вчений зміг зламати опір своїм авторитетом.
Ще одним видатним медиком славного минулого української медицини є Володимир Філатов (1875-1956 рр.). Народившись в Мордовії в селі Михайлівка, він здобув освіту в Симбірську (нині Ульяновськ, Росія) та Москві, а ступінь доктора медицини захистив в Одесі. Тут в 1936 році він також заснував один з найбільших в Європі Інститут очних хвороб і тканинної терапії, в якому залишався директором до самої смерті. Всесвітньо відомий офтальмолог здійснив цілий ряд відкриттів, що змінили уявлення медиків про людину, особливо - про структуру ока. Він також розробив ряд медичних інструментів, за допомогою яких міг робити операції на оці, а також придумав ряд методик відновної хірургії (наприклад, пересадка шкіри за допомогою «мігруючого круглого шкірного стебла»). Філатов є автором принципово нового методу лікування - тканинної терапії, яка і сьогодні широко застосовується повсюдно, в т.ч. у ветеринарії. Широку популярність доктор отримав завдяки пересадці рогівки пацієнтові від донора, власними методами лікування глаукоми, трахоми і ряду інших захворювань.
Однак і в наші дні українські вчені продовжують робити неймовірні відкриття, здатні хоч на йоту, але поліпшити світ. Серед останніх винаходів хірургічні шви-блискавки, які постраждалі можуть накладати самі собі, метод безкровного аналізу крові, метод швидкого визначення наявності раку у пацієнта по пробі слини, цукерки для спортсменів і багато-багато іншого.
Немає коментарів:
Дописати коментар