ПСВ (конспект)

ПСВ (1914-1918 рр.)

Основні причини початку Першої світової війни: 
1. Загострення суперечностей між провідними країнами світу в економічній, військовій та колоніальній сферах. Особливо гостре економічне та військово- морське  суперництво виникло між Великою Британією та Німеччиною. Німецький флот за всіма показниками став другим у світі після британського, і різниця між ними постійно скорочувалась.
2. Почалася гонка озброєнь, на яких наживалися військові корпорації. Водночас відбувалася мілітаризація економіки та свідомості величезних мас людей.
3. Прагнення правлячих кіл провідних країн світу подолати внутрішньополітичні кризи, наростання революційного і національно- визвольного рухів шляхом готування до війни. 

Стратегічні плани у Першій світовій війні 

·         Німеччина намагалася покінчити з пануванням Англії на морях, послабити її вплив на світовий ринок і захопити колонії. Німеччина також бажала приєднати промислово розвинені північно-східні регіони Франції, захопити у Росії Прибалтику, Україну, Дон і Кавказ. 

·         Австро-Угорщина прагнула розширити сферу впливу на Балканах, захопити Сербію, відібрати у Росії Польщу, Правобережну Україну (Поділля та Волинь). 

·         Османська імперія, що виступила на боці Троїстого союзу в жовтні 1914 р., розраховувала захопити російське Закавказзя і відновити свій вплив на Балканах. 

·         Англія сподівалася послабити Німеччину, захопити частину німецьких колоній в Африці, поділити Османську імперію — забрати багаті нафтою Месопотамію та частину Аравійського півострова. 

·         Франція прагнула повернути Ельзас і Східну Лотарингію, що були захоплені Німеччиною після франко-прусської війни, захопити Саарську область (вугільні шахти) та лівий берег Рейну — природний кордон з Німеччиною, крім того там містилися сучасні промислові підприємства. 

·         Росія намагалася встановити своє панування на Балканах і в протоках Босфор і Дарданелли, послабити Німеччину економічно, відібрати в Австро-Угорщини Східну Галичину, землі у нижній течії Неману. 

·         Японія, що вступила у війну з Німеччиною в середині 1914 р., намагалася захопити німецькі орендні території в Китаї (півострів Шаньдунь) та острова у Тихому океані. 

З обох боків війна мала загарбницький імперіалістичний характер. Лише Сербія та Бельгія вели війну за своє визволення

Приводом до війни стало вбивство 28 червня 1914 р. 19-річним сербським студентом Гаврилою Принципом у столиці Боснії Сараєві наступника австро-угорського престолу ерцгерцога Франца Фердинанда, який був відомий своєю ворожістю до Сербії.

Відень 23 липня поставив Сербії ультиматум (вимога, пов’язана з обмеженням часу, данного на її виконання, а також із загрозою щодо серйозних наслідків у разі її невиконання; демонстрацією небажання будь-якого роду переговорів). 

Основні бойові дії

Бойові дії на Західному фронті було відкрито 4 серпня німецьким вторгненням до Бельгії та Люксембургу. Німці ж, відповідно до розробленого у 1905 р. начальником німецького генерального штабу Альфредом фон Шліффеном плану («план Шліффена»), обминули французьку оборону, яка перетворилася на нікому не потрібний своєрідний «музей бойової техніки».
На розгром Франції, за «планом Шліффена», відводилося не більше одного місяця. Після цього німецькі війська залізницею мали перекинути на Схід і розгромити російську армію. Проте події для німців розгорталися не зовсім так, як вони передбачали.

Наприкінці серпня їхні війська опинились у 25 милях від столиці Франції. Німецькі війська вийшли на р. Марна з метою оточити французів. Тут і сталася перша битва на західному театрі воєнних дій, що тривала з 5 по 12 вересня. У ній з обох боків взяло участь 1,5 млн вояків. Обопільні втрати сягнули 600 тис. убитими й пораненими.
Німецьке командування виявилося неспроможним координувати дії своїх наступальних сил, які швидко просувалися вперед.
Скориставшись із цього, французький головнокомандувач генерал Жоффр стрімко перекинув свіжі сили з інших фронтів і, знайшовши слабке місце в обороні німецьких військ, завдав контрудару.  Результатом битви на Марні став остаточний провал «блискавичної війни» — основи плану Шліффена.

Після цього німецькі війська на Західному фронті зарилися в окопи, розпочалася позиційна війна. Фронт розтягнувся від протоки Ла-Манш до швейцарського кордону і наприкінці 1914 р. стабілізувався. 

Інакше розгорталися події на Східному фронті, де сторони застосували тактику швидких маневрених дій. Російська армія була вимушена розпочати наступ на Східну Пруссію через відчайдушне прохання про допомогу з боку своєї союзниці Франції, коли німецькі війська рвалися до Парижа. Східнопрусська операція для російських військ виявилася невдалою через неузгоджені дії 1-ї та 2-ї російських армій.
Новий командувач німецьких військ генерал Гінденбург, використовуючи розгалужену систему залізниць, оточив ударні сили 2-ї російської армії, розгромив їх і примусив російські війська в середині вересня залишити Східну Пруссію. 

Натомість наступ російських армій під командуванням генерала Брусилова в Галичині та на Буковині виявився вдалим. Битва в Галичині відбувалась одночасно з битвою у Східній Пруссії у вересні 1914 р. Російські війська в перші дні наступу (битва тривала з 5 серпня по 13 вересня 1914 р.) відкинули австрійські війська від Львова, а потім примусили їх залишити територію Галичини. Австрійці залишили лише сильний гарнізон в обложеному росіянами Перемишлі. Вони втратили 400 тис. вояків, у тому числі 100 тис. полоненими; російські війська — 230 тис. 

Третім фронтом у Європі був Балканський. На Балканському фронті бойові дії точились між Австро-Угорщиною, Сербією та Чорногорією.
Більше року, до осені 1915 р., невеликі сили Сербії та Чорногорії самостійно захищали свої території від австро-угорських військ, незважаючи на брак озброєння та боєприпасів – вони чудово знали місцеві умови й поєднували боротьбу польових військ з партизанськими методами

Кавказький фронт виник після вступу у війну Туреччини на боці Німеччини 1 листопада 1914 р. Воєнні дії проти Росії Туреччина розпочала ще 29 жовтня - потопила російський  човен «Донець», а 30 жовтня німецько-турецький флот розпочав обстріл портів Севастополя, Феодосії, Новоросійська. Найбільш значною подією того періоду на Кавказькому фронті була Сарикамиська операція, що тривала з 22 грудня 1914 р. до 7 січня 1915 р.  й закінчилася повним знищенням 3-ї турецької армії. 

1915 р. Східний фронт

У березні 1915 р. російські війська здобули фортецю Перемишль.
2 травня - 22 червня - Горліцька операція. Російські війська залишили Галичину, Буковину, частину Волині. У липні 1915 р. німці почали наступ на Варшаву, у серпні на Ковно (Каунас), у вересні на Вільнюс. Росія втратила Польщу, Литву, Латвію, Західну Білорусь, 10 % залізниць, 30 % промисловості, 300 тис. убитими. Війна набула позиційного характеру.

  Західний фронт (1915-1916)
22 квітня 1915 р. біля бельгійського міста Іпр німці вперше у світовій історії здійснили газову атаку. Із 15 тис. англійських вояків, що отруїлись хлором, третина померла.

Битва за Дарданелли для  англійців і французів (березень-грудень 1915 р.) була невдалою.

Верденська битва тривала з  лютого по  грудень 1916 р. На невеликій території противники знищували один одного. За 10 місяців німці змогли просунутися лише на 7 км. «Перемелено» близько 120 дивізій, жертвами стали 1 млн. чол.

Однією з найбільш визначних битв Першої світової вважається битва на річці Сомма.
Почалася операція 24 червня 1916 р. з артилерійської підготовки, після чого в бій була кинута піхота. Але тактика піхотних атак ланцюгом безнадійно застаріла разом з появою кулеметів і скорострільних гармат, проте командування союзників цього ще не зрозуміло. У результаті першого дня тільки англійці втратили 21 тисячу солдатів убитими і 35 тисяч пораненими.
Подальші спроби розвинути наступ успіху не принесли через запеклий опір німців. Щоденні втрати обчислювалися десятками тисяч солдатів. Битва набувала затяжного характеру.
15 вересня англійці уперше застосували в бою танки. Попри те, що танків було лише 18, вони мали величезний психологічний тиск на німецьку піхоту.

До середини осені почалися дощі, і низовинна місцевість у районі Сомми перетворилася на суцільне болото, що ще більше ускладнило наступ. 13 листопада бойові дії на річці Сомма припинилися через виснаження сторін.
У результаті за чотири з половиною місяці англійцям і французам вдалося просунутися на фронті завдовжки 40 км лише на 10 км. Середні втрати англійських дивізій досягли 80 %. Німецькі втрати оцінюються в 465–600 тисяч чоловік. 

Східний фронт

Наступною великою військовою операцією на Південно-Західному фронті став так званий Брусиловський прорив 1916 р., який увійшов до всіх підручників військової справи.
Під безпосереднім командуванням О. Брусилова  у  червні-вересні 1916 р.  тривав масований наступ армій Південно-Західного фронту. Війська О. Брусилова зайняли південну Галичину, Буковину і знову підійшли до Карпатських перевалів.

 Морські битви

У 1914 р. Велика Британія володіла такою перевагою на океанських просторах, що протягом декількох місяців діяльність німецького торгового флоту виявилася майже повністю паралізованою. 8 грудня 1914 р. неподалік Фолклендських островів англійці узяли реванш. У січні 1915 р. англійці потопили німецький крейсер «Блюхер» і завдали пошкоджень ще 2 крейсерам Німеччини.  Але знищити військово-морський флот Великої Британії Німеччини не вдалось. 

У німців була ще одна ефективна зброя —підводний човен. 18 лютого 1915 р. німецьке командування оголосило прибережні води Великої Британії воєнною зоною і заявила, що починає необмежену підводну війну біля берегів Британії та Ірландії.
1 травня 1915 р. пасажирський лайнер «Лузітанія» вирушив з Нью-Йорка до Ліверпуля. Того ж дня в нью-йоркських газетах з’явилося застереження — судна під британським прапором ризикують бути потопленими. Через шість днів, 7 травня 1915 р. лайнер був підірваний торпедою, випущеною з німецького підводного човна U-20. З двох тисяч пасажирів «Лузітанії» потонули 1200, у тому числі 128 американців. 

Потоплення «Лузітанії» викликало хвилю громадського обурення як у Великій Британії, так і в Сполучених Штатах. 

24 березня 1916 р. торпедою був потоплений британський пароплав «Сассекс», що здійснював рейси між Великою Британією і континентальною Європою, при цьому загинули ще більше громадян США, ніж при потопленні «Лузітанії». 

3 лютого 1917 р. США розірвали дипломатичні відносини з Німеччиною, а 6 квітня оголосили про вступ у війну на боці Антанти.
Формальним приводом до вступу у війну стала німецька дипломатична депеша («Нота Циммермана»), перехоплена англійською розвідкою і передана американцям, в якій йшлося про таємні переговори Німеччини і Мексики про союз проти США. Упродовж року на Західний фронт прибуло понад 2 млн американських солдатів. 

Вихід з війни Росії

Знесилені тривалою війною, народи почали боротьбу за її припинення. У лютому 1917 р. антивоєнні та соціальні виступи в Росії набули небаченого розмаху і переросли в революцію. На початку березня влада перейшла до Тимчасового уряду.
Новий уряд не відмовився від зобов’язань царя Миколи ІІ перед союзниками і закликав продовжувати війну до переможного кінця.
У квітні–травні 1917 р. на Східному фронті почалися масові братання солдатів німецької та російської армій.
У жовтні 1917 р., прийшовши до влади, більшовики на чолі з Володимиром Леніним оголосили «мир без анексій і контрибуцій», тобто без територіальних надбань та без грошової компенсації за втрати. 

3 березня 1918 р. у м. Брест-Литовську більшовицька Росія підписала сепаратний мир з Німеччиною, Австро-Угорщиною, Болгарією та Туреччиною і вийшла з війни. 

Західний фронт

По усіх країнах Європи у 1917 р. прокотилася хвиля антивоєнних виступів. Але війна тривала. Основні бойові дії були зосереджені на Західному фронті. У 1917 р. німецьке командування віддавало перевагу оборонній тактиці, Антанта — наступальній.
У грудні 1916 р. Німеччина виступила з пропозицією розпочати переговори про мир, сподіваючись залишити за собою всі завойовані території. Країни Антанти відхилили цю пропозицію. 

Генеральний наступ країн Антанти одночасно на всіх фронтах навесні 1917 р. виявився невдалим. У квітні 1917 р. англо-французьке командування зробило спробу атакувати ворога в районі Реймса. За сім тижнів боїв французи втратили убитими й пораненими понад 500 тис. вояків.
У французькій армії спалахнули заколоти проти продовження війни. Новий командуючий Петен (герой оборони Вердена) жорстокими заходами і деякими покращеннями умов перебування солдатів на фронті зумів навести лад у військах. 

Із другої половини 1917 р. увесь тягар подальших боїв ліг на плечі англійців. Їм вдалося провести кілька вдалих операцій, що зміцнило підірваний дух військ Антанти. Одна з таких операцій у районі Камбре (листопад–грудень 1917 р.) стала «тріумфом танків». Тут 378 англійських танків у взаємодії з піхотою та авіацією завдали удару і прорвали потужну оборону противника. 

Італійці зазнали нищівної поразки під Капоретто в жовтні 1917 р.: 300 тис. з них потрапили в полон, 130 тис. загинули. Англійські та французькі дивізії, перекинуті з Ніцци на автомобілях, дещо покращили становище і не допустили виходу Італії з війни. 

На четвертому році війни союзники, нарешті, дійшли згоди та у квітні 1918 р. створили спільне командування. Головнокомандувачем усіх союзних військ на Західному фронті було призначено маршала Фердинанда Фоша. 18 липня 1918 р. союзники рушили в наступ і відкинули німців від Марни.
Остаточного удару союзники завдали біля Ам’єна 8 серпня, де англійські танки прорвали оборону німців. За один день було розбито 16 німецьких дивізій.
У вересні війська Антанти перейшли в наступ по всьому фронту. 14 серпня Гінденбург заявив імператорові Вільгельму ІІ про необхідність домагатися закінчення війни дипломатичними методами.

28 вересня Болгарія стала першою країною з Четверного союзу, яка вийшла з війни. 28 жовтня Австро-Угорщина запросила перемир’я, яке було підписано 3 листопада. 30 жовтня Туреччина змушена була на кабальних умовах підписати перемир’я з Антантою. Після цих подій Німеччині нічого не залишалося, як розпочати переговори про мир. 

Німецький уряд очолив принц Макс Баденський, який звернувся до американського президента Вудро Вільсона з пропозицією про перемир’я на основі його «14 пунктів». 

Умови Комп’єнського перемир’я:
• Припинення воєнних дій;
• евакуація протягом 14 днів окупованих німецькими військами районів Франції, Бельгії та Люксембургу, Ельзасу і Лотарингії;
• війська Антанти займали лівий берег Рейну, а на правому передбачалося створити демілітаризовану зону;
• Німеччина зобов’язувалася повернути усіх військовополонених та евакуювати свої війська з територій, що колись входили до Австро-Угорщини (Румунії, Туреччини та Східної Африки);
• Німеччина повинна видати Антанті велику кількість озброєння та військової техніки, серед іншого 2 тис. літаків, 10 тис. вантажних автомобілів, а також значну частину кораблів військово-морського флоту.