Отаман кошовий
Попереду всього війська
Виступає отаман.
Чи далеко бій, чи близько,
В ньому він найстарший пан.
Він суддя всім і товариш,
Батьком козаки зовуть.
Кошових багато знаєм,
Що дали в майбутнє путь
Волелюбній Україні –
Нашій рідній Батьківщині.
Писар
Писар мудра є людина.
Пише дома й на чужині,
Він і писар, і поштар,
Має пера й каламар.
Має кілька інших мов,
Всім потрібен знов і знов.
Пластуни
Найвправніші у розвідці
Ці сміливці пластуни.
Зловлять «язика» в засідці,
Як взялись за це вони
Не злякає їх ні ворог,
Ні на морі буруни,
А повзти і зараз вчаться
Люди так, як пластуни.
Ангел-архістратиг
Він – посередник між людьми і Богом,
Звитяжний отаман Небесних Сил,
Скрижалі неба і землі у нього,
А звуть його Архангел Михаїл.
Зображення його не випадково
Було на прапорах у козаків:
На бій зі Злом стає він знов і знову,
Щоб воля панувала сто віків!
Аркан
Аркан –не лицарська це річ,
Ним полювали людолови:
Боялись бою віч-на-віч,
Підступно діючи у змові.
Аркан – татарська це петля,
Що бранцям натирала шиї.
І рідна плакала земля,
Коли вились арканів змії.
Богун
Лицар наш Богун Іван –
Світлий розум, гнучкий стан,
На коні літав, як птах,
Мав по шаблі у руках,
Ними вправно фехтував
Так, як ще ніхто не знав.
Булава
Булава – це влади знак,
Що втрима в руках не всяк.
До тієї булави
Треба, друже, голови!
В кошового булава
Рік всього в руках була.
А тоді на Раді він
Звіт тримав з усіх сторін:
Що зробити встиг за рік
Цей шановний січовик.
Бунчук
Триметрова чорна паля
Зверху кулю мідну мала,
А під нею – кінський хвіст
Та ще кілька довгих кіс,
Ця військовая святиня –
Перемоги берегиня.
Ніс її в бою бунчужний,
Щоб козачий стан був дружний:
Де бунчук – там кошовий
Кіш веде на правий бій.
Віз
Віз козацький – добра штука.
Він не лише для речей.
Не гуркоче і не грюка
І приємний для очей.
Без цвяшка й одного збитий
Дерев’яний увесь віз.
Там, де треба – дьогтем «вмитий»
Щоб не чувся скрип коліс.
Ніби мирним віз удався,
Але табір бойовий
Із возів ураз збирався,
Якщо поруч ворог злий.
За возами, в колі тіснім,
Як в фортеці козаки.
Тут їх не здолати, звісно,
Відійдуть нападники!
Віра
Вагу козацька віра має,
Не продаючись з молотка.
На бій за правду надихає
І юнака, і старика.
Її хранить козацьке серце.
Храм духу маючи в собі.
Вона –до Царства Бога дверці,
Порадниця в гіркій журбі.
Без віри вмерла б Україна,
Погас би в душах Світла сад.
А з нею і лиха година
Отримує духовний лад.
Вуса
Вуса — гордість козака,
Ними й ворога зляка.
Не носили бороди
Наші лицарі-діди.
Гопачок
Гоп-гоп, гопачок,
Затанцює козачок!
Танець хвацький,
Дуже вправний,
І веселий, і забавний.
На дозвіллі і в поході.
Козаку стає в пригоді.
Та не тільки це танок,
А й військовий ще урок.
Це мистецтво звуть отак:
Славний бойовий гопак.
Попереду всього війська
Виступає отаман.
Чи далеко бій, чи близько,
В ньому він найстарший пан.
Він суддя всім і товариш,
Батьком козаки зовуть.
Кошових багато знаєм,
Що дали в майбутнє путь
Волелюбній Україні –
Нашій рідній Батьківщині.
Писар
Писар мудра є людина.
Пише дома й на чужині,
Він і писар, і поштар,
Має пера й каламар.
Має кілька інших мов,
Всім потрібен знов і знов.
Пластуни
Найвправніші у розвідці
Ці сміливці пластуни.
Зловлять «язика» в засідці,
Як взялись за це вони
Не злякає їх ні ворог,
Ні на морі буруни,
А повзти і зараз вчаться
Люди так, як пластуни.
Ангел-архістратиг
Він – посередник між людьми і Богом,
Звитяжний отаман Небесних Сил,
Скрижалі неба і землі у нього,
А звуть його Архангел Михаїл.
Зображення його не випадково
Було на прапорах у козаків:
На бій зі Злом стає він знов і знову,
Щоб воля панувала сто віків!
Аркан
Аркан –не лицарська це річ,
Ним полювали людолови:
Боялись бою віч-на-віч,
Підступно діючи у змові.
Аркан – татарська це петля,
Що бранцям натирала шиї.
І рідна плакала земля,
Коли вились арканів змії.
Богун
Лицар наш Богун Іван –
Світлий розум, гнучкий стан,
На коні літав, як птах,
Мав по шаблі у руках,
Ними вправно фехтував
Так, як ще ніхто не знав.
Булава
Булава – це влади знак,
Що втрима в руках не всяк.
До тієї булави
Треба, друже, голови!
В кошового булава
Рік всього в руках була.
А тоді на Раді він
Звіт тримав з усіх сторін:
Що зробити встиг за рік
Цей шановний січовик.
Бунчук
Триметрова чорна паля
Зверху кулю мідну мала,
А під нею – кінський хвіст
Та ще кілька довгих кіс,
Ця військовая святиня –
Перемоги берегиня.
Ніс її в бою бунчужний,
Щоб козачий стан був дружний:
Де бунчук – там кошовий
Кіш веде на правий бій.
Віз
Віз козацький – добра штука.
Він не лише для речей.
Не гуркоче і не грюка
І приємний для очей.
Без цвяшка й одного збитий
Дерев’яний увесь віз.
Там, де треба – дьогтем «вмитий»
Щоб не чувся скрип коліс.
Ніби мирним віз удався,
Але табір бойовий
Із возів ураз збирався,
Якщо поруч ворог злий.
За возами, в колі тіснім,
Як в фортеці козаки.
Тут їх не здолати, звісно,
Відійдуть нападники!
Віра
Вагу козацька віра має,
Не продаючись з молотка.
На бій за правду надихає
І юнака, і старика.
Її хранить козацьке серце.
Храм духу маючи в собі.
Вона –до Царства Бога дверці,
Порадниця в гіркій журбі.
Без віри вмерла б Україна,
Погас би в душах Світла сад.
А з нею і лиха година
Отримує духовний лад.
Вуса
Вуса — гордість козака,
Ними й ворога зляка.
Не носили бороди
Наші лицарі-діди.
Гопачок
Гоп-гоп, гопачок,
Затанцює козачок!
Танець хвацький,
Дуже вправний,
І веселий, і забавний.
На дозвіллі і в поході.
Козаку стає в пригоді.
Та не тільки це танок,
А й військовий ще урок.
Це мистецтво звуть отак:
Славний бойовий гопак.
Ґніт
Гармати мали козаки
Малі, середні та важкі:
Залізні, мідні, ломові,
І польові, й городові.
Але запам’ятати слід,
Що кожній з них потрібен ґніт.
Підносить вчасно ґніт пушкар –
І мчаться ядра на татар.
Джура
Джура, юний козаченько,
Вчиться в школі джур любенько.
Опановує він мову,
Зброю, грамоту військову,
Січове життя вивчає
І стає на захист краю.
Пізнає премудрість він,
Як не підвести курінь.
Діди січові
В козаків були завжди
В шані сивії діди:
У походах славних знані,
Та завжди на Ради звані,
Старшині давали знати,
Де й коли можливі втрати,
Звичаї оберігали
«Запорозькі аксакали»:
Як лунала їхня мова,
Мало сенс їх кожне слово!
Епоха козацька
Козацька доба – то є світла епоха,
Коли українці орлами літали.
Нікого вони не боялись нітрохи,
Від них вороги у бою відступали.
Козацтво – то світла сторінка у книзі,
Що наші діди написали шаблями.
Хоч кров’ю скропилась, полита сльозами,
Та світлом Христа засіяла над нами.
Було козакам воювати за віщо –
За ними стояла кохана Вкраїна.
Жаль, мертва настала пізніше тут тиша:
Занепад Вкраїни назвали «Руїна».
Єднаймося ж, браття, у дружну родину,
Щоб разом розправити Вольниці крила,
Щоб в злагоді жити і батьку, і сину,
Піднявши до Світла і щастя вітрила!
Євангеліє
Ісус Христос – Син Божий –
Приніс благую вість,
Щоб кожний був спроможний
До Світла мати міст.
Були дороговказом
Євангельські рядки,
Які сприймали разом
Герої-козаки.
Тому козацька віра
В Ісуса Заповіт
Несе в майбутнє щиро
Нащадкам Вчення світ.
Боролись до загину
Й молились козаки,
За віру й Україну
Стояли на віки.
Жінки Вкраїни
На Січ жінок хоч не пускали,
Щоб не було там сліз, жалів,
Та козаки їх шанували –
Бабусь, сестер і матерів.
Жінки плекали у любові,
Дітей звитяжних козаків,
І Божу Матір в тихім слові,
Просили, щоб козак вцілів.
З неволі часто виглядали
Вони дітей багато літ.
Сини ж їх в руку цілували,
Із Січі слали їм привіт.
Важкі часи для Батьківщини
На плечі кожного лягли,
Свої ж права жінки Вкраїни
В той час відстояти могли.
Зимівник
Впродовж кількох складних сторіч
Зимівник годував всю Січ.
Жила тут козака родина:
І він, і діти, і дружина.
Хоч «фермер» мав багато справ,
Та по сигналу шаблю брав
І вирушав у тую ж мить
Туди, де лютий бій кипить.
Значок
Прапор куреня військовий
Називали всі «значок».
Стяг гаптований шовковий
З козаками міряв крок.
Ігри військові
В іграх військову премудрість ясніше
Можна було передать юнакам,
Щоб володіти шаблями вправніше,
Спритність надати ногам і рукам.
В іграх вони підіймались над страхом,
Гартуючи мужність і силу свою,
Щоб ні татарам, ні туркам, ні ляхам
Дух козаків не зламати в бою.
Ієромонах
Наставник-ієромонах,
Який дивився Богу в вічі,
Про козачат та їхній «фах»
Роками дбав у школах Січі.
Хлоп’ятам заміняв батьків
І справу вів свою з душею,
З’єднати хлопців дух умів
З народом, з рідною землею.
Їжа козацька
Приготує на кабиці
Все, що треба, кашовар.
Кухню знає до дрібниці,
Йому служать жар і пар.
Коли все гаразд чи в скруту,
Він встає усіх раніш.
Варить щербу, таратуту
І тетерю, і куліш,
Соломаху, гречку, рибу,
Мамалигу й галушки.
Кухар тут ніде не схибить,
Хоч котли – це не горшки.
В чужині чи в ріднім краї
Має справ багато він,
І, як музику, сприймає
Казанів козацьких дзвін.
Йосип Гладкий
Катерина друга підло
Зруйнувала восьму Січ,
Щоб над Січчю зникло світло
Упродовж кількох сторіч.
Проковтнувши горе втрати,
Хоч і важко стало вкрай,
Січ нову побудувати
Кіш рушає за Дунай.
Гурт прийняв султан турецький,
А очолював вояк
Мудрий, мужній, молодецький
Йосип Гладкий – наш земляк.
Кінь
Кінь козацький – вірний друг –
Знає весь Великий Луг,
Козака не підведе,
Не покине він ніде.
Та траплялося і так,
Коли хусткою козак
Рот зав’язував коню.
Як гадаєте, чому?!
Щоб він часом не заржав
І не викрив усіх справ.
Курінний
Поважають курінного –
Батька куреня усього.
Козакам дає він раду,
Чесно заслуживши владу,
А під час жаркого бою
Всіх веде він за собою!
Курінь
На Січі жило козацтво
В довгих хатах-куренях.
Розміщалось усе братство
В тридцяти восьми житлах.
В курені були ікони,
Ясна зброя на стіні,
Не палили там ніколи.
Був порядок в курені.
Та курінь – не лише хата,
А військовий ще загін.
В ньому козаків багато –
Сотень шість бійців мав він.
Лук
Дугою зігнута лозина
І тятива тонка бринить.
Це – лук, яким давно людина
Могла поцілить звіра вмить.
Та час ішов. І полювання
Вели вже люди кочові
Для рабства, а не харчування,
Грабуючи краї нові.
Та й козаки уміли вправно
Стріляти з лука у боях.
А стріли поміщали гарно
За спиною у сагайдак.
Машталір
Машталір – гонець козацький,
Що отаману служив.
Їздив по паланках хвацько
І у сніг, і в пору жнив.
Його чути мали змогу
Від Січі аж до застав.
Він накази кошового
Козакам передавав.
Молитва
Хоч доля в лицаря лиха,
Бо повно на землі гріха,
Та в Дім небесний поспіша
Козацька щирая душа.
Іде весь час з пітьмою битва –
Розмова з Господом – молитва.
Душа відшукує слова,
І дух в молитві ожива.
Із Богом у розмові тихій
Козак долає своє лихо,
Знаходить сили в палкім серці
Перемагати темінь в герці.
Прохати в Господа поради
Були завжди герої раді.
Вони в молитві, через піст
До світла прокладали міст!
Натруска
Дійшла до цих пір
із минулих сторіч
Натруска козацька –
для пороху річ.
Довільна у формі
і розміром теж,
Орнамент цікавий
і гарний без меж.
Незалежність
Незалежність – мрія споконвічна
Нашого великого народу.
Йшли до неї важко і трагічно,
Йшли на плаху чи на хліб і воду.
Козаки її зростили серцем,
Щоб звести до Неба храм держави,
Де Любов Господня розіллється
На Славуту, степ, козацькі лави.
Одяг
Жупан, сорочка, гарний шлик –
Це лицарский святковий лик –
Ще поясок шовковий,
Парадні все обнови.
Оселедець
Оселедець – не рибина,
А козацькая чуприна.
Він за вухо зачіпався
Та під шапкою ховався.
Прапор
Прапор Війська Низового –
Це святиня із святинь.
Скрізь трималась кошового
Найсвятіша з Берегинь.
Усього Коша відвага
Поєдналася у нім.
Бойова Січі звитяга
В’ється в небі голубім.
Ратище
Ратищем спис називали діди.
Річ ця в бою знадобиться завжди.
Ним ворогів січовик доганя,
Влучно їх списом збиває з коня.
Два наконечники спис може мати.
Можна й мости було ним будувати:
Грузькі місця вимощали списами –
Ратища швидко ставали мостами.
Сердюк
Трима сердюк так пірнача,
Як булаву отаман.
Порядок пильно він вивча,
Гостей паланкових стріча.
Він є полковник знаний.
Сирно
За сирно козаки ставали.
Це – стіл, що в курені стояв.
Молитву Господу складали
За те, що мали досить страв.
Тоді сім’я козацька мирно
Сідала їсти круг стола.
Завжди всіх пригощало сирно
Смачними стравами з котла.
Сміх – теж зброя козака,
Не слабкіш від гопака.
Потішає всіх навкруг,
Підіймає Січі дух.
Тетеря
Куліш пшоняний з тістом житнім
Жовтаво-сірий колір мав.
Його козак за колір, видно,
Саме тетерею назвав.
Її любили з хріном, квасом,
З цибулею та часником.
Круг сирна посідавши разом,
Тетерю їли всі гуртом.
Тулумбаси
В двох котлах закрили дірки,
Натягнувши тугі шкірки.
Вийшли зовсім не прикраси,
А козацькі тулумбаси.
Довбиш б’є в них паличками,
Січ скликає до майдану.
Цей порядок жив роками,
Викликав до себе шану.
Україна
Україна – це не лише кущ калини
І не тільки звуки гопака,
А й гіркі козацькі сльози від Руїни,
Від недолі, що така терпка.
Дбала Матір Божа про Вкраїну-Дочку,
Прокладала шлях їй у пітьмі.
Душу ніжно їй складала по шматочку,
Захищала Серцем в дні скрутні.
Надихала Дочку розпрямити крила
І віддати кесарю – його,
Щоб звільнились України дух і сила,
Подолавши віковічне зло!
Фальконета
Фальконета – це гармата,
Місця просить небагато.
Хоч маленька, та моторна,
З борту чайки б’є проворно.
Фігури
Фігури, зроблені із бочок,
Були помітні з різних точок.
В степу фігури будували,
Щоб рятуватись від навали:
Коли десь спалахне фігура,
То знали і козак, і джура,
Що близько ворог. Взявши зброю,
Палили іншу: «Січ! До бою!»
Хортиця
Байда – Дмитро Вишневецький –
Хортицьку Січ заснував.
Сили збирав він для герців,
Кликав хоробрих до лав.
Хортиця – серце козацьке,
Це є колиска Січі.
Тут промовляли багацько
Стріли, пищалі й мечі.
Хорунжий
Прапор підійма хорунжий
І в бою, і в мирний час.
Це його правиця дужа
Прапор зберегла для нас.
Хрест
Христа частинка – хрест натільний,
Що біля серця козака.
Ще доля-хрест – тягар посильний,
Та хрест – прийом із гопака.
Козацький хрест – Сірку пошана –
Могилу лицаря вінча.
Суть козака хрестом надбана,
Хрестом він нечисть зустріча.
Переплелась з хрестом дорога,
Якою йде козак весь час.
Душею линучи до Бога,
Він став легендою для нас!
Церква Покрови
Церква Покрови – козацька святиня.
Дух, а не камінь в ній був головним.
Матір Ісуса – Січі Берегиня –
Вкрила народ свій Руном Світловим.
Церква Покрови – не страх, а бажання
Бути з Царицею Неба завжди.
Ліки давала Вона від страждання,
Віру кріпила в боях і нужді.
Серце і розум людей очищала,
Душі робила широкими всім,
Хто не цурався її Покривала,
Хто прагнув жити у Царстві Святім.
Ціп бойовий
Працювати б ціпу мирно,
Тільки дбаючи про сирно,
Та в руках умілих, друже,
На війні служив він дуже.
Чайка
Очерет трима з боків
Чайку – човен козаків.
Тому чайка легко йде,
Не черпне води ніде.
Півня має на боку,
Щоб кричав «Кукуріку!»,
Час козацтву сповіщав
Та злих духів відганяв.
Шабля
Шабля – лицарю сестриця,
З нею він в бою, мов криця.
Зброя честі козака
Гарна і дзвінка яка!
Шапки козацькі
Шапки околиці зі смушки мали,
Та різні денця шили в кожнім курені.
Тютюн, кресало й люльку в них складали
Та шанували в мирний час і на війні.
Школа січова
Читанню, співам і письму
Учили в школі січовій.
Ще мали вправ військових тьму,
Щоб ріс козацький рід новий.
Щерба
Щерба – страва це козацька,
Сил вона дає багацько.
Йде на щербу свіжа риба,
І не треба навіть хліба.
Юнакові-козаку
Тобі, юначе, вчитись жити.
Тобі іти у майбуття.
Ще буде доля часто бити,
Та вчитиме не раз життя.
Нехай благословляє свято
Тебе Любов на всі діла,
Щоб ти добро чинив завзято,
Щоб батьківська земля цвіла!
Ясир
Ясиром людолови звали
Усіх, кого в полон забрали.
Мов саранча, татарські зграї
Все плюндрували в нашім краї.
Страждали люди християнські
Від нападів цих бусурманських.
Приводили на торг хижацький
Цих бранців із земель козацьких.
Ятаган
Була ця зброя у військах султана,
У яничарській діяла руці.
Криве, як місяць, лезо ятагана,
Ним володіти й козаки знавці.
В бою здобувши ятаган турецький,
Рубав ним лицар вміло ворогів.
На ятагані цвів узор мистецький,
На сонці самоцвітами горів.
Гармати мали козаки
Малі, середні та важкі:
Залізні, мідні, ломові,
І польові, й городові.
Але запам’ятати слід,
Що кожній з них потрібен ґніт.
Підносить вчасно ґніт пушкар –
І мчаться ядра на татар.
Джура
Джура, юний козаченько,
Вчиться в школі джур любенько.
Опановує він мову,
Зброю, грамоту військову,
Січове життя вивчає
І стає на захист краю.
Пізнає премудрість він,
Як не підвести курінь.
Діди січові
В козаків були завжди
В шані сивії діди:
У походах славних знані,
Та завжди на Ради звані,
Старшині давали знати,
Де й коли можливі втрати,
Звичаї оберігали
«Запорозькі аксакали»:
Як лунала їхня мова,
Мало сенс їх кожне слово!
Епоха козацька
Козацька доба – то є світла епоха,
Коли українці орлами літали.
Нікого вони не боялись нітрохи,
Від них вороги у бою відступали.
Козацтво – то світла сторінка у книзі,
Що наші діди написали шаблями.
Хоч кров’ю скропилась, полита сльозами,
Та світлом Христа засіяла над нами.
Було козакам воювати за віщо –
За ними стояла кохана Вкраїна.
Жаль, мертва настала пізніше тут тиша:
Занепад Вкраїни назвали «Руїна».
Єднаймося ж, браття, у дружну родину,
Щоб разом розправити Вольниці крила,
Щоб в злагоді жити і батьку, і сину,
Піднявши до Світла і щастя вітрила!
Євангеліє
Ісус Христос – Син Божий –
Приніс благую вість,
Щоб кожний був спроможний
До Світла мати міст.
Були дороговказом
Євангельські рядки,
Які сприймали разом
Герої-козаки.
Тому козацька віра
В Ісуса Заповіт
Несе в майбутнє щиро
Нащадкам Вчення світ.
Боролись до загину
Й молились козаки,
За віру й Україну
Стояли на віки.
Жінки Вкраїни
На Січ жінок хоч не пускали,
Щоб не було там сліз, жалів,
Та козаки їх шанували –
Бабусь, сестер і матерів.
Жінки плекали у любові,
Дітей звитяжних козаків,
І Божу Матір в тихім слові,
Просили, щоб козак вцілів.
З неволі часто виглядали
Вони дітей багато літ.
Сини ж їх в руку цілували,
Із Січі слали їм привіт.
Важкі часи для Батьківщини
На плечі кожного лягли,
Свої ж права жінки Вкраїни
В той час відстояти могли.
Зимівник
Впродовж кількох складних сторіч
Зимівник годував всю Січ.
Жила тут козака родина:
І він, і діти, і дружина.
Хоч «фермер» мав багато справ,
Та по сигналу шаблю брав
І вирушав у тую ж мить
Туди, де лютий бій кипить.
Значок
Прапор куреня військовий
Називали всі «значок».
Стяг гаптований шовковий
З козаками міряв крок.
Ігри військові
В іграх військову премудрість ясніше
Можна було передать юнакам,
Щоб володіти шаблями вправніше,
Спритність надати ногам і рукам.
В іграх вони підіймались над страхом,
Гартуючи мужність і силу свою,
Щоб ні татарам, ні туркам, ні ляхам
Дух козаків не зламати в бою.
Ієромонах
Наставник-ієромонах,
Який дивився Богу в вічі,
Про козачат та їхній «фах»
Роками дбав у школах Січі.
Хлоп’ятам заміняв батьків
І справу вів свою з душею,
З’єднати хлопців дух умів
З народом, з рідною землею.
Їжа козацька
Приготує на кабиці
Все, що треба, кашовар.
Кухню знає до дрібниці,
Йому служать жар і пар.
Коли все гаразд чи в скруту,
Він встає усіх раніш.
Варить щербу, таратуту
І тетерю, і куліш,
Соломаху, гречку, рибу,
Мамалигу й галушки.
Кухар тут ніде не схибить,
Хоч котли – це не горшки.
В чужині чи в ріднім краї
Має справ багато він,
І, як музику, сприймає
Казанів козацьких дзвін.
Йосип Гладкий
Катерина друга підло
Зруйнувала восьму Січ,
Щоб над Січчю зникло світло
Упродовж кількох сторіч.
Проковтнувши горе втрати,
Хоч і важко стало вкрай,
Січ нову побудувати
Кіш рушає за Дунай.
Гурт прийняв султан турецький,
А очолював вояк
Мудрий, мужній, молодецький
Йосип Гладкий – наш земляк.
Кінь
Кінь козацький – вірний друг –
Знає весь Великий Луг,
Козака не підведе,
Не покине він ніде.
Та траплялося і так,
Коли хусткою козак
Рот зав’язував коню.
Як гадаєте, чому?!
Щоб він часом не заржав
І не викрив усіх справ.
Курінний
Поважають курінного –
Батька куреня усього.
Козакам дає він раду,
Чесно заслуживши владу,
А під час жаркого бою
Всіх веде він за собою!
Курінь
На Січі жило козацтво
В довгих хатах-куренях.
Розміщалось усе братство
В тридцяти восьми житлах.
В курені були ікони,
Ясна зброя на стіні,
Не палили там ніколи.
Був порядок в курені.
Та курінь – не лише хата,
А військовий ще загін.
В ньому козаків багато –
Сотень шість бійців мав він.
Лук
Дугою зігнута лозина
І тятива тонка бринить.
Це – лук, яким давно людина
Могла поцілить звіра вмить.
Та час ішов. І полювання
Вели вже люди кочові
Для рабства, а не харчування,
Грабуючи краї нові.
Та й козаки уміли вправно
Стріляти з лука у боях.
А стріли поміщали гарно
За спиною у сагайдак.
Машталір
Машталір – гонець козацький,
Що отаману служив.
Їздив по паланках хвацько
І у сніг, і в пору жнив.
Його чути мали змогу
Від Січі аж до застав.
Він накази кошового
Козакам передавав.
Молитва
Хоч доля в лицаря лиха,
Бо повно на землі гріха,
Та в Дім небесний поспіша
Козацька щирая душа.
Іде весь час з пітьмою битва –
Розмова з Господом – молитва.
Душа відшукує слова,
І дух в молитві ожива.
Із Богом у розмові тихій
Козак долає своє лихо,
Знаходить сили в палкім серці
Перемагати темінь в герці.
Прохати в Господа поради
Були завжди герої раді.
Вони в молитві, через піст
До світла прокладали міст!
Натруска
Дійшла до цих пір
із минулих сторіч
Натруска козацька –
для пороху річ.
Довільна у формі
і розміром теж,
Орнамент цікавий
і гарний без меж.
Незалежність
Незалежність – мрія споконвічна
Нашого великого народу.
Йшли до неї важко і трагічно,
Йшли на плаху чи на хліб і воду.
Козаки її зростили серцем,
Щоб звести до Неба храм держави,
Де Любов Господня розіллється
На Славуту, степ, козацькі лави.
Одяг
Жупан, сорочка, гарний шлик –
Це лицарский святковий лик –
Ще поясок шовковий,
Парадні все обнови.
Оселедець
Оселедець – не рибина,
А козацькая чуприна.
Він за вухо зачіпався
Та під шапкою ховався.
Прапор
Прапор Війська Низового –
Це святиня із святинь.
Скрізь трималась кошового
Найсвятіша з Берегинь.
Усього Коша відвага
Поєдналася у нім.
Бойова Січі звитяга
В’ється в небі голубім.
Ратище
Ратищем спис називали діди.
Річ ця в бою знадобиться завжди.
Ним ворогів січовик доганя,
Влучно їх списом збиває з коня.
Два наконечники спис може мати.
Можна й мости було ним будувати:
Грузькі місця вимощали списами –
Ратища швидко ставали мостами.
Сердюк
Трима сердюк так пірнача,
Як булаву отаман.
Порядок пильно він вивча,
Гостей паланкових стріча.
Він є полковник знаний.
Сирно
За сирно козаки ставали.
Це – стіл, що в курені стояв.
Молитву Господу складали
За те, що мали досить страв.
Тоді сім’я козацька мирно
Сідала їсти круг стола.
Завжди всіх пригощало сирно
Смачними стравами з котла.
Сміх – теж зброя козака,
Не слабкіш від гопака.
Потішає всіх навкруг,
Підіймає Січі дух.
Тетеря
Куліш пшоняний з тістом житнім
Жовтаво-сірий колір мав.
Його козак за колір, видно,
Саме тетерею назвав.
Її любили з хріном, квасом,
З цибулею та часником.
Круг сирна посідавши разом,
Тетерю їли всі гуртом.
Тулумбаси
В двох котлах закрили дірки,
Натягнувши тугі шкірки.
Вийшли зовсім не прикраси,
А козацькі тулумбаси.
Довбиш б’є в них паличками,
Січ скликає до майдану.
Цей порядок жив роками,
Викликав до себе шану.
Україна
Україна – це не лише кущ калини
І не тільки звуки гопака,
А й гіркі козацькі сльози від Руїни,
Від недолі, що така терпка.
Дбала Матір Божа про Вкраїну-Дочку,
Прокладала шлях їй у пітьмі.
Душу ніжно їй складала по шматочку,
Захищала Серцем в дні скрутні.
Надихала Дочку розпрямити крила
І віддати кесарю – його,
Щоб звільнились України дух і сила,
Подолавши віковічне зло!
Фальконета
Фальконета – це гармата,
Місця просить небагато.
Хоч маленька, та моторна,
З борту чайки б’є проворно.
Фігури
Фігури, зроблені із бочок,
Були помітні з різних точок.
В степу фігури будували,
Щоб рятуватись від навали:
Коли десь спалахне фігура,
То знали і козак, і джура,
Що близько ворог. Взявши зброю,
Палили іншу: «Січ! До бою!»
Хортиця
Байда – Дмитро Вишневецький –
Хортицьку Січ заснував.
Сили збирав він для герців,
Кликав хоробрих до лав.
Хортиця – серце козацьке,
Це є колиска Січі.
Тут промовляли багацько
Стріли, пищалі й мечі.
Хорунжий
Прапор підійма хорунжий
І в бою, і в мирний час.
Це його правиця дужа
Прапор зберегла для нас.
Хрест
Христа частинка – хрест натільний,
Що біля серця козака.
Ще доля-хрест – тягар посильний,
Та хрест – прийом із гопака.
Козацький хрест – Сірку пошана –
Могилу лицаря вінча.
Суть козака хрестом надбана,
Хрестом він нечисть зустріча.
Переплелась з хрестом дорога,
Якою йде козак весь час.
Душею линучи до Бога,
Він став легендою для нас!
Церква Покрови
Церква Покрови – козацька святиня.
Дух, а не камінь в ній був головним.
Матір Ісуса – Січі Берегиня –
Вкрила народ свій Руном Світловим.
Церква Покрови – не страх, а бажання
Бути з Царицею Неба завжди.
Ліки давала Вона від страждання,
Віру кріпила в боях і нужді.
Серце і розум людей очищала,
Душі робила широкими всім,
Хто не цурався її Покривала,
Хто прагнув жити у Царстві Святім.
Ціп бойовий
Працювати б ціпу мирно,
Тільки дбаючи про сирно,
Та в руках умілих, друже,
На війні служив він дуже.
Чайка
Очерет трима з боків
Чайку – човен козаків.
Тому чайка легко йде,
Не черпне води ніде.
Півня має на боку,
Щоб кричав «Кукуріку!»,
Час козацтву сповіщав
Та злих духів відганяв.
Шабля
Шабля – лицарю сестриця,
З нею він в бою, мов криця.
Зброя честі козака
Гарна і дзвінка яка!
Шапки козацькі
Шапки околиці зі смушки мали,
Та різні денця шили в кожнім курені.
Тютюн, кресало й люльку в них складали
Та шанували в мирний час і на війні.
Школа січова
Читанню, співам і письму
Учили в школі січовій.
Ще мали вправ військових тьму,
Щоб ріс козацький рід новий.
Щерба
Щерба – страва це козацька,
Сил вона дає багацько.
Йде на щербу свіжа риба,
І не треба навіть хліба.
Юнакові-козаку
Тобі, юначе, вчитись жити.
Тобі іти у майбуття.
Ще буде доля часто бити,
Та вчитиме не раз життя.
Нехай благословляє свято
Тебе Любов на всі діла,
Щоб ти добро чинив завзято,
Щоб батьківська земля цвіла!
Ясир
Ясиром людолови звали
Усіх, кого в полон забрали.
Мов саранча, татарські зграї
Все плюндрували в нашім краї.
Страждали люди християнські
Від нападів цих бусурманських.
Приводили на торг хижацький
Цих бранців із земель козацьких.
Ятаган
Була ця зброя у військах султана,
У яничарській діяла руці.
Криве, як місяць, лезо ятагана,
Ним володіти й козаки знавці.
В бою здобувши ятаган турецький,
Рубав ним лицар вміло ворогів.
На ятагані цвів узор мистецький,
На сонці самоцвітами горів.
Немає коментарів:
Дописати коментар