Багатовікова історія Чернігівщини насичена великою
кількістю різноманітних подій. Наша земля
неодноразово переживала ворожі навали і зустрічала славетних гостей.
Набувала могутності і перетворювалась на руїну.
Знову відроджувалась і знову занепадала. Зазвичай все це залежало від
людей -
друзів і недругів, своїх і чужих. Але і природа іноді
впливала на життя Чернігово-Сіверської землі та її стольного міста, бо не всі
природні явища, які траплялися на наших теренах, ставали лише несподіванкою чи
яскравим видовищем Були і руйнівні землетруси, і люті морози, і смертоносні
епідемії. Саме про них ця розповідь.
Перші писемні згадки про
незвичайні природні явища на території Південної Русі, до складу якої входила і
Чернігівська земля, припадають на 11 століття, кінець якого був відзначений
двома потужними землетрусами. Згадуючи про
них, літописець повідомляє, що у 1088 році "Земля стукнула. Знаменне в сонце. Великий змей до небес", а у 1091
році "Стогнала земля, все слишама" . Аналізуючи ці повідомлення, можна
зробити припущення, що у першому випадку землетрус був викликаний падінням
великого метеориту, хвіст якого і прийняли за
вогняного змія. Про руйнації та жертви у даних випадках не повідомлялось.
Перша половина 12 століття теж була відмічена високою сейсмічною активністю. Є достовірні
відомості про землетруси, що відбулися у 1122, 1124,
1126 та 1130 роках. Найбільш потужний з них
стався у 1124 році. Його відчували від Новгорода до
Переяславця, де була навіть зруйнована велика церква Св. Михайла.
Треба зазначити, що у згадках
про землетруси безпосередньо про Чернігів не йдеться, але немає сумніву - коливання землі під час найбільш сильних з них
відчувалося і у нашому місті.
Цікаво, що згадане століття розпочалося дуже незвичайним
явищем природи, яке спостерігали і у Чернігові - Воскресенський літопис так розповідає про цю дивовижну подію: "бысть
знаменье на небеси по 3 дни, аки пожарная
заря от Востока
и юга, от запада и севера, и бысть светло по вся нощи, аки
от луны светяшася". Що це було, зараз залишається лише здогадуватися.
Згадується у літописах ще один землетрус, який стався на
нашій території за часів Київської Русі. Трапився він напередодні
монголо-татарської навали 3 травня 1230 року. Про його силу свідчить те, що
міцні поштовхи відчувалися у Києві, Переяславі, Володимирі та Новгороді. У
Києво-Печерській лаврі церква Св. Богородиці "розпалася на чотири
частини". Одночасно впала трапезна церква, де були приготовані до обіду
"явства і пітіє" у Переяславлі Руському "розседеся на двоє
церква Св. Михайла". І знову про Чернігів жодного слова. Невже могло
статися так, що землетрус, від якого руйнувалися кам'яні храми у сусідніх Києві
та Переяславі не зачепив Чернігова? Зачепив. Про це свідчать сліди ремонтів у деяких давньоруських чернігівських храмах та
зруйновані підземні споруди у стародавньому Богородичному монастирі.
XIV століття теж не обійшлося без
природних неприємностей. У 1306 році відбулися великі зливи, які, безсумнівно, мали катастрофічні наслідки.
Не обійшлося без природних негараздів і наступного
століття. 2
липня 1454 року вдарив такий
мороз, що "зничтожив усю рож", а у січні-лютому 1485 року раптово так потеплішало, що "сады
раскинулись и расцвели, и трава великая была и птицы гнезда вили".
У
1524 році, навпаки, сніг та морози протрималися до 25 травня, після чого настала страшенна посуха, яка тривала чверть
століття.
Справжнім лихом як для України в цілому, так і для
Чернігово-Сіверської землі ставали навали
сарани, які фіксуються у документах починаючи з XVII століття. Перша така згадка відноситься до 1615 року, коли напад сарани охопив одразу Польщу, Литву та
Україну, включаючи Чернігів. У 1619 році до цієї біди
додалася ще одна -
у червні раптово випав сніг. Це стало причиною загибелі
усього врожаю, внаслідок чого Чернігівщину охопив голод.
2
серпня 1654 року чернігівці
мали можливість спостерігати дивовижне природне явище. У 2 години по полудні «солнце затмилось страшно, было
всем в борза великом подивенно».
Затемнення хоча і налякало людей, але не спричинило їм безпосереднє лихо. А от
нашестя сарани, що сталося у 1690-му та 1710-му роках знову викликало
голодомор.
Страшні випробування приніс мешканцям Чернігова 1748 рік. Спочатку у березні вдарили такі люті морози, що від
них загинула величезна кількість худоби.
Були зафіксовані навіть
людські жертви. Не
встигло місто оправитися від
одного лиха, як прийшла друга біда. 24 липня на Чернігів напала сарана, яка, за свідченнями сучасників, летіла у
такій кількості, що не було видно неба.
Зрозуміло, що такий збіг обставин знову викликав у краї голод та людські
жертви.
Позаминуле століття теж не обійшлося без сюрпризів
природи. Відомо, що у 1802 році на Чернігівщині стався
землетрус, який особливо відчувався у Батурині. У 1821 році у серпні несподівано вдарили сильні морози. 11 січня 1838 року землетрус був
зафіксований у Чернігові, Ніжині та Стародубі. 26 червня 1841
року сонячне затемнення спостерігалося мешканцями міста з
7-ї
до 9-ї
ранку і на протязі трьох хвилин воно було повним. Ще одне подібне явище сталося у 1851 році.
Є відомості і про більш небезпечні природні явища, ніж затемнення. Так, 11 червня 1842 року близько
полудня з північного заходу вздовж околиці Чернігова пронісся потужний смерч,
який повиривав з корінням частину житнього поля, спричинивши його власникам
чималі збитки.
Початок 20 століття
ознаменувався незвичайним для нашої місцевості явищем. З 17-го на 18-те червня 1908 року настала біла ніч. Люди спостерігали за тим, що
відбувалося з подивом. Дехто сприймав її як попередження. Так воно і сталося.
Узимку настали такі люті морози, що земля промерзла більше ніж на 3 аршини (більше 2 метрів). У
місті припинилося водопостачання, загинуло чимало худоби та рослин. Морози
сприймалися мешканцями Чернігова, як тяжке лихо. Бо не знали, які ще
випробування очікують їх у майбутньому.
Немає коментарів:
Дописати коментар