Утворення Османської імперії

Слово «тюрк» означає сильний, міцний, а «Туреччина» вперше вжито у 12 ст. для позначення земель, захоплених тюркськими племенами.

Основою майбутньої імперії стала невелика держава правителя Османа, ств. у 1299 р., її правителів називали султанами.

Султани створили військо яничар, яке проіснувало до 19 ст. і відіграло значну роль  у завойовницькій політиці турків.

14 ст. – Османська держава рушила на Балкани. У 1389 р. у битві на Косовому полі війська Мурада І завдали поразки сербському  війську, згодом підкорили Болгарію. Проте на початку 15 ст. були переможені Тамерланом (Тимуром), який пограбував Османську державу.

Нове піднесення Османської імперії відбулося за правління Мехмеда ІІ (знав 5 мов, захоплювався матем., астрономією, вивчав праці грецьких філософів, але був жорстоким, мріяв підкорити Константинополь – те, що не вдавалося жодному султану).

Він розумів,  що без міцних облогових машин подолати укріплення міста неможливо, тому наказав їх побудувати. Водночас  за чотири місяці на європейському березі протоки  Босфор  було  збудовано  фортецю,  яка перекрила доступ до  міста з  моря.  Для остаточного штурму Константинополя Мехмед зібрав більш ніж 100-тисячне військо й великий флот. Захисників міста було всього 7 тисяч. Майже 2 місяці тривала його облога. Лише у травні 1453 р. місто було взято. Константинополь  став  столицею  Османської імперії під назвою Стамбул (Істанбул).

Унаслідок завоювань турків наприкінці  XV  ст.  на  землях  колишньої  Візантійської імперії,  Малої Азії і балканських країн  Сербії та Болгарії  виникла величезна Османська імперія. У 1478 р. свою васальну залежність від Туреччини визнало Кримське ханство. Під її контролем опинилися торговельні шляхи, що сполучали Європу з Азією.

На чолі Османської імперії стояв султан, наділений необмеженою владою.  Він  правив  за допомогою міністрів і чиновників,  першим із яких був великий  візир, що керував радою —  диваном. Мехмед II започаткував Порту— центральний уряд країни.

Розвиток держави потребував освічених людей, тому Мехмед II приділяв велику увагу шкільництву. За його наказом у Стамбулі відкривалися школи — медресе, де учнів навчали основ ісламу, граматики, логіки, астрономії, права.

Мехмед II упорядкував звід світських законів держави — Канун (від назви візантійського законодавства — Канон). Для просування державною службою знатність роду вже не мала вирішального значення.

Важливу роль в Османській державі відігравало мусульманське духовенство,  на чолі якого стояв головний  муфтій, без його підпису видані султаном накази вважалися недійсними. Водночас Мехмед II затвердив православного (грецького) і вірменського патріархів та іудейського головного рабина в Константинополі, які мали не тільки церковну, а й судову владу.