Австро-Угорщина
як дуалістична монархія утворилась у 1867 р. й існувала до 1918 р. Її специфічними
рисами були: а) відсутність заморських володінь, оскільки всі її землі
знаходилися у центрі й на сході Європи; б) багатонаціональний характер
державного устрою, що поєднував елементи централізованої та федеративної монархії;
в) інтенсивний розвиток національної свідомості народів окраїн, що зумовило
місцевий сепаратизм (прагнення до відокремлення).
Об'єднана
Австро-Угорщина (Дунайська монархія) була однією з найбільших держав Європи. За
територією і чисельністю населення вона випереджала Велику Британію, Італію і
Францію. На території Австро-Угорщини проживало понад 10 національностей, жодна
з яких не становила більшості. Найчисленнішими були австрійці й угорці (40%),
чехи і словаки (16,5 %), серби і хорвати (16,5 %), поляки (10 %), українці (8
%), румуни, словенці, італійці, німці та ін. Переважна більшість із них жили
компактними групами, що сприяло розвитку національно-визвольних рухів. До
національних суперечностей додавалися релігійні, оскільки в країні діяло кілька
церковних конфесій - католицька, протестантська, православна, уніатська та ін.
Імператор
Австрії одночасно був і королем Угорщини, правителем військового відомства,
закордонних справ і фінансів. Австрія та Угорщина мали свої парламенти і уряди,
склад яких затверджувався імператором. Король-імператор Франц Йосиф був
непослідовним і непередбачуваним у проведенні реформ. Залежно від власних
уподобань він постійно змінював кабінети міністрів, що часто паралізувало
політичне життя, бо жодна з "команд" не могла довести реформи до
кінця. Важливу роль у внутрішньому житті відігравала армія, яка стала елітною
частиною суспільства. Пропаганда формувала в масовій свідомості дещо міфічний
образ могутньої імперської армії та флоту, збільшувалася чисельність, зростали
видатки на її утримання.
Австро-Угорщина
була країною контрастів. В імперії не було загального виборчого права, оскільки
право голосу мали лише власники певного нерухомого майна. Проте в районах
компактного проживання деяких національностей діяли власні конституції, існували
місцеві парламенти (17 по всій імперії) й органи самоврядування. Діловодство і
викладання у початкових школах мало вестися національними мовами, але цей закон
часто не виконувався і повсюдно переважала німецька мова.
В
Австро-Угорщині відбувалися ті самі економічні процеси, що і в інших розвинутих
капіталістичних країнах, - концентрація виробництва і капіталу, збільшення
іноземних інвестицій. Промислово
розвиненими були Австрія і чеські землі. Шість найбільших монополій
контролювали видобуток майже всієї залізної руди і понад 90 % виробництва
сталі. Металургійний концерн "Шкода" в Чехії був одним із найбільших
підприємств європейської військової промисловості. Загалом в Австро-Угорщині
переважала дрібна й середня промисловість. Характерною особливістю економіки
імперії була погана забезпеченість новітньою технікою і відсутність новітніх
галузей промисловості.
Багатонаціональна
Австро-Угорська імперія на початку XX ст, переживала глибоку кризу внаслідок
піднесення національних і робітничого рухів. Одним із засобів була "боротьба за мову" - за
національну мову викладання в школах, університетах, за національну мову
літератури, за рівні права національних мов у діловодстві й армії. Відень був
змушений встановити на чеських землях рівноправність німецької і чеської мов в
офіційному діловодстві.
На початку
XX ст. під впливом російської демократичної революції (1905-1907) активізувався
робітничий рух. У листопаді 1905 р. на вулицях Відня і Праги відбулися
демонстрації, які переростали у збройні сутички з поліцією. Робітники
влаштовували страйки. Уряд змушений був погодитися на введення загального виборчого
права.
Напередодні
Першої світової війни Австро-Угорщина зайняла відверто ворожу позицію щодо
Балканських країн, захопила Боснію та Герцеговину, що призвело до зростання
напруженості у відносинах із Сербією. За підтримки Німеччини уряд
Австро-Угорщини взяв курс на розв'язання світової війни.
Немає коментарів:
Дописати коментар