1. Утворення Священної Римської
імперії
Імперія Карла Великого була поділена у 843 р.
Верденською угодою між його спадкоємцями. Землі, на яких виникло Німецьке
королівство, відійшли Людовіку Німецькому. На той час ці землі не були єдиною
державою, а складалися з окремих герцогств, які ворогували одне з одним.
У Х ст. зі сходу прийшли мадяри (угорці). Це спонукало німецькі герцогства
об’єднатися. У 919 р. королем
Східного Франкського королівства було проголошено саксонського герцога Генріха І Птахолова. Від цього часу і
починається історія Німецького королівства.
Спочатку Генріх І навів лад
усередині держави, припинивши міжусобні війни, придушивши повстання герцогів. Для боротьби з угорцями почали
будуватися бурги (невеличкі фортеці) та була створена важка рицарська кіннота.
Син Генріха І Оттон І (936—973 рр.) продовжив справу
батька й у 955 р. завдав нищівної поразки мадярам поблизу міста Аугсбурга
(Баварія). Після цього вони припинили набіги на німецькі землі.
Коли Папа Римський Іоанн ІІ звернувся по допомогу
до Оттона І (961 р.), німецький король із військами вирушив до Італії та захопив
Ломбардію (Північну
Італію), узяв Рим і повернув владу Папі Римському. У 962 р. в соборі св. Петра в Римі Папа Римський Іоанн ХІІ
коронував Оттона І як імператора. Так виникла Німецька імперія, яка наприкінці
XII ст. стала називатися Священною
Римською імперією. До її складу входили землі Німеччини, Північна й
частково Центральна Італія, деякі слов’янські землі, частина Південної Франції
та Бургундія.
2. Імперія і
папство. Італійська політика німецьких імператорів
Імператори та римські папи постійно намагалися
«перетягнути» владу на себе.
Таке
протистояння сягнуло апогею за часів Папи Римського Григорія VІІ, який скасував
затвердження імператором духовних осіб на церковні посади (інвеституру). У відповідь імператор
Генріх IV (1056—1106 рр.) домігся
позбавлення сану Папи Римського, а Григорій VІІ відлучив імператора від церкви. Німецькі князі перестали слухати
імператора. Тому взимку 1077 р. імператор прибув до резиденції Папи Римського,
яка розташовувалася в замку Каносса і протягом трьох днів босоніж чекав на
пробачення під воротами замку. Від того часу й виник вислів «піти до Каносси» («здатися на милість переможця»).
Піднесення імператорської влади
відбулося за часів правління трьох імператорів династії Штауфенів: Фрідріха I (1152—1190 рр.), його сина
Генріха VI та онука Фрідріха II (1212—1250
рр.).
Імператор
Фрідріх І Барбаросса (у перекладі з італійської — Рудобородий) вступив у
конфлікт із Папою Римським Александром ІІІ – і через 100
років після Каносси знову просив вибачення в Папи.
Його онук Фрідріх ІІ став імператором, коли йому виповнилося три
роки. Хоча його вихователем і був Папа Римський Інокентій ІІІ, у подальшому
імператор став противником Риму (його тричі відлучали від
церкви). Фрідріх
ІІ був одним із найосвіченіших правителів Європи. Після його смерті завершився етап сильної імператорської
влади.Німеччина розпалася на сотню різних територій.
У 1273 р. до влади прийшла нова
династія Габсбургів (правили до 1806
р.). У1356 р. імператор Карл ІV видав «Золоту буллу» (документ,
скріплений металевою печаткою), за якою імператора обирали 7 наймогутніших курфюрстів
(князів-виборців), що могли мати власну армію, карбувати монету, вершити суд,
вести війни тощо.
3. Німецький «наступ на Схід»
Німецькі феодали постійно намагалися розширити свої
володіння за рахунок земель західних слов’ян, у результаті чого навіть виник
вислів — «наступ на Схід», який символізував прагнення просуватися на Схід за
будь-яку ціну. До сфери уваги німецьких феодалів потрапили слов’янські держави Польща,
Чехія, Угорщина та Русь. У середині ХІІ ст. були підкорені полабські слов’яни,
у ХІІІ ст. - Східна Прибалтика, землі пруссів. Головну роль у
підкоренні прусських племен відіграли рицарі Тевтонського ордену. Проте в 1238 р. в битві під Дорогичином рицарі
Тевтонського ордену були розгромлені військами галицько-волинського князя Данила
Галицького. А в 1242 р. орден зазнав
нищівної поразки від новгородської армії на чолі з Олександром Невським у битві
на Чудському озері («Льодове
побоїще»).
Ще одним
супротивником німецьких рицарів стала Польська держава, у якої орден захопив
приморські землі. У 1410 р. під
польським містечком Грюнвальд армія
рицарів ордену була розбита об’єднаним польсько-литовсько-руським військом.
Немає коментарів:
Дописати коментар