Український Магеллан

Юрій Лисянський

Щедра на таланти українська земля подарувала людству цілу плеяду геніальних вчених, співаків і композиторів, поетів і письменників, учених і винахідників, мандрівників і мореплавців. Та в силу історичних обставин, часом драматичних, а то й трагічних, синам і дочкам цієї благословенної землі доводилося збагачувати скарбницю знань світової  цивілізації, перебуваючи далеко за межами рідної землі, а тому на батьківщині їхній талант не завжди був належно оцінений і відповідним чином визнаний.

Серед наших співвітчизників знайдеться не так уже й багато відомих мореплавців-дослідників, які увійшли в історію географічних відкриттів. Один із них - допитливий Юрій Федорович Лисянський (1773-1837рр.), українець, уродженець Ніжина, британський офіцер та капітан російського флоту.

Ю.Ф.Лисянський не тільки першокласний війсь­ковий морський офіцер, який доклав значних зусиль для розвитку російського мореплавства. Він - видатна постать в історії географічних відкриттів та історії колонізації Російської Америки; визнаний дослідник-географ, етнограф; його ім'ям названо більше десяти географічних об'єктів.

Він по праву є тричі першим: як російський мореплавець, що обігнув земну кулю (1803-1806); як капітан, який встановив на той час світовий рекорд, подолавши за 140 днів без заходу у порти шлях від Китаю до Англії; як географ, який першим із європейців побачив і описав невідомі землі, зокрема, невеликий острів, який до цього часу носить його ім'я.

Діяльність Ю.Лисянського сприяла формуванню правильних уявлень про поверхню нашої планети, розширенню географічного світогляду взагалі. Книжка, яку він написав про навколосвітню подорож - це захоплюючі нотатки географа-дослідника про природу далеких країн, про народи, які їх заселяють.

 Ю.Лисянський не тільки відкрив та майстерно описав невідомі землі, склав повноцінні карти; його заслуга також в уточненні розташування окремих географічних об'єктів, «закритті» деяких міфічних островів, які вважались існуючими насправді. Таким чином, Ю.Лисянський - один із небагатьох, кому випала доля брати участь у формуванні реальної географічної картини сучасного світу.

1.     Українець за походженням…

1.1.         Мала батьківщина мандрівника

Більшості простих людей в Україні прізвище Лисянський не знайоме. Так уже розпорядилась історія, виставивши на перший план Івана Кру­зенштерна, людину, очевидно, більш пробивну, ніж його товариш з українського міста Ніжин. Цю помилку намагаються виправити російські історики. У деяких працях з'явилося: «Навколосвітня подорож Лисянського-Крузенштерна». Заслуги Юрія Федоровича Лисянського перед російським флотом і наукою дійсно великі.

А розпочав свій життєвий шлях Юрій Лисянський у місті, зовсім не пов'язаному з морем. На той час Ніжин налічував близько 11 тисяч мешканців. Ніби й не багато, але наше місто завжди славилося вченими людьми, бажанням дати нащадкам добру освіту: тут уже були відкриті приватний пансіон, двокласне народне училище, кілька церковно-приходських шкіл, грецька школа [19; С. 287].

Ніжин у ті часи був адміністративним центром Ніжинського козацького полку та незабаром став повітовим центром Чернігівського намісництва. Уже тоді місто було одним з найдавніших торгівельно-ремісничих осередків в Україні. У 70–80 рр. ХVІІІ ст. в Ніжині діяло 8 ремісничих і цегельних цехів і заводів, дві купецькі мануфактури, 373 торговельні  заклади, а  товарообіг місцевих ярмарків становив 1 млн. крб.

Велику роль у торгівельному житті міста відігравали греки-купці. У ХVІІ ст. вони  заснували тут  власну колонію  і  вели активну  торгівлю  з Україною, Росією, Молдавією, Кримом, Туреччиною, Німеччиною, Австрією, Італією та іншими країнами. Для цього користувалися водним шляхом сполучень, який до появи залізниць був найекономнішим: річками Остер–Десна–Дніпро [12; С. 426]. Дім Лисянських знаходився неподалік цього водного шляху, адже Ніжин був розташований на берегах Остра. Не виключено, що спостереження за грецькою навігацією, які Юрій вів, проживаючи неподалік  річки, ще  з  дитинства  викликали  захоплення морськими мандрівками.

1.2. Витоки роду Лисянських

Прізвище козаків Лисянських ми зустрічаємо вже в «Реєстрі усього війська запорозького», що був складений після Зборівського договору 1649 р. У Чигиринському полку служив Василь Лисянський, там же в Баклицькій сотні було вже троє Лисянських: Місько, Юрко й Дмитро. Були Лисянські і в Корсунському полку [20, С.57-59]. У XVIII ст. одна з цих гілок роду Лисянських дослужилась до старшинських рангів і отримала на кінець століття російське дворянство.

Архівні джерела стверджують, що ріс хлопчик у сім'ї священика цер­кви Іоанна Богослова. Батько Юрія - Федір Герасимович - походив зі старовинного роду, дворянство якому було надане ще до 1685 року, про що свідчить запис у офіційному довіднику: «Лисянские. Предки рода Лисянских в древние и новейшые времена служили Российскому престолу разные дворянские службы и жалованы были за оные чинами и другими  почестями  Монарших  милостей.  Все  сие  доказывается  хранящимися  в Герольди копиями с документов, свидетельствующими о происхождении  рода Лисянских» [3; С.360].  Батько мав у Ніжині власний дерев'яний будинок, який згорів після великої пожежі 1797 року. Словом, жили не у великих статках. А тому військова служба, на яку відправили десятирічного хлопця, була шансом вийти за межі провінційного життя.

2.       Бойова кар’єра

2.1.         Навчання у морському корпусі Кронштадта

Подружжя Федора і Фотинії Лисянських мало трьох синів - Івана, Ананія та Юрія (Георгія). Кожен з них був молодшим від свого попередни­ка на 5 років. Наймолодший – Юрій - народився 2, за іншими відомостями 3 квітня 1773 р. За переказами, старший син Лисянських Іван у віці 40 років служив священиком у с. Махнівці Борзнянського повіту (тепер с. Петрівка), а в січні 1804 р. замінив батька у церкві Іоанна Богослова в Ніжині. Віддаючи в 1783 р. менших дітей до морського корпусу, батько прагнув дати їм належну освіту (саме в 1783 р. тут майже вдвічі розширювався  прийом на навчання).

Сумуючи  за  рідною  землею, Юрій  завжди  з любов’ю  і жалем  згадував  про батька, роки, проведені в маленькому українському містечку. Оскільки біля нього був брат Ананій, він не почував себе самотнім. Жили вони досить дружно, хоча за характером були зовсім різними: Юрій – веселий, товариський, гарячкуватий, здатний  до  захоплення;  Ананій  –  спокійний,  непоспішливий,  повільний.

Шестирічне  навчання  в  Корпусі  ділилося  на  два  курси:  кадетський  і  гардемаринський, по три роки кожний. Юрій своєю сміливістю, вправністю і веселим характером завоював симпатію не тільки однолітків, але й старших кадетів і навіть гардемаринів. Навчання давалося йому легко. Читанню, письму, початкам арифметики Юрій був навчений ще до вступу в Корпус, а тому й успіхи на заняттях були кращі від інших. Наділений від природи допитливим розумом і жвавим уявленням, він хотів  знати більше від інших – про небо, зорі, рослин  і тварин,  гори  і ріки, а  головне – далекі країни, в яких проживають невідомі племена... На літні канікули, як інші, Юрій не їхав додому, оскільки це було далеко й дорого. Три літа провів він у Корпусі, практикуючись в греблі й управлінні шлюпкою, граючи в городки, «житки» і «солдат».

У морському кадетському корпусі м. Кронштадта (на зразок Нахімівського училища) навчання поєднувалося з морською і військовою практикою. У ході тренувального плавання Юрій здружився з Іваном Крузенштерном. У 1786 р., у зв’язку з початком війни зі Швецією, відбувся достроковий випуск гардемаринів. Юрій Лисянський, другим за списком скінчивши курс, ледве не у віці 13 років був призначений на 32-гарматний фрегат «Подражислав». Водночас отримав бойове хрещення у морській битві при острові Готланд та ще кількох боях. У 16 років Юрій одержав звання мічмана, а у 20 – лейтенанта. Дружба Лисянського з Крузенштерном, що почалась ще в Морському корпусі, продовжувалась і надалі.

2.2.                      За межами Росії

1793 р. цариця Катерина відряджає 16 перспективних молодих флотських офіцерів на навчання до Англії. У це число потрапляє і лейте­нант Юрій Лисянський – разом з  Іваном Крузенштерном вони успішно проходять військову й навігаційну практику на кораблях наймогутнішого тоді флоту світу - Британського. З цього приводу він писав до батька: «Люб’язний батечку! Її Імператорській Величності треба було указати вибрати шістнадцять достойних морських офіцерів для служіння волонтерами на англійському флоті. Пошанований мій начальник, адмірал Олександр Іванович Круз, назначив мене в число яких, а тому поспішаю повідомити Вас про цю щасливу подію. Нам наказано відправитись в Англію пошвидше, отже, я з Росії до Вас писати не буду більше, а прошу побажати мені, при благословенні Вашому, тих успіхів, при яких я коли-небудь міг бути корисним моїй Батьківщині. Прощайте. Ваш син Юрій Лисянський» [32; С. 60].

Роки перебування за межами Росії видалися для молодого офіцера багатими на події: він приймав участь у боях проти революційної Франції, де відзначився і був контужений. Воював з піратами у водах Північної Америки, подорожував по США, спілкувався з президентом Джорджем Вашінгтоном. Про це він з захопленням пише в своїх (ще на жаль неопублікованих) щоденниках: «Президент так ласкаво обійшовся зі мною, що я до кінця життя свого мушу залишатись йому вдячним й завжди казати, що не було ще в світі видатнішого за нього мужа. Простота його життя й доброзичливість в поводженні такі, що за одну мить захоплюють й дивують почуття»[16; С.310].

Нащадок запорожців, що свого часу створили в Східній Європі першу демократичну республіку - славну Запорізьку Січ, не міг не схилити голову перед Вашінгтоном, одним з «батьків-засновників» американської демократії. Згадаємо слова, сказані набагато пізніше Великим Кобзарем:

О роде суєтний, проклятий,
Коли ти видохнеш? Коли
Ми діждемося Вашінгтона
З новим і праведним законом?
А діждемось - таки колись?

Співзвучно з цими рядками Т. Шевченка Лисянський занотовує в щоденнику: «В Америці... майже не помітна сила цивільної та військової влади, проте мені не вдалося побачити якогось безладдя, що при подібних обставинах могло б відбутись в Європі, причиною цього є, без сумніву, добрі закони й моральність». Користуючись гостинністю простих американців, Лисянському особливо сподобались філадельфійські квакери, яких він знайшов «значно привітнішими за інших у їх ставленні до чужеземців, а що ж до жіночої статі, то вона в приязності не тільки не поступається нікому, але навіть перевершує багато яких» [16; С. 311].

2.3.Командир фрегату у 24 роки

Побував наш земляк і у Вест-Індії, супроводжував англійські каравани біля берегів Південної Африки та Індії, де відвідав Мадрас і Бомбей. Збирався у подорож до Австралії, та у 1797 р. був відкликаний до Росії. З черговим званням капітан-лейтенанта його призначено командиром фрегату «Автроїл». Почалась буденна служба морського офіцера мирного часу. Поруч зі службою він зайнявся перекладом книги англійського мореплавця Д. Клерка «Рух Флотів», що по виході з друку в 1803 р. стала першою працею російською мовою про стратегію і тактику морських баталій.

У 1802 р., за участь у 16 морських кампаніях та двох великих битвах був нагороджений Георгіївським хрестом IV ступеня.

 У вересні 1802 року Лисянський разом з кораблебудівником Разумовим був направлений за кордон для закупки кораблів для майбутнього плавання. В Лондоні ними були куплені два шлюпи «Леандр» та «Темза» які на початку червня прибули в Кронштадт, де отримали нові назви:  «Леандр» став «Надією», а «Темза» - «Невою».

3. Незвіданими морськими шляхами…

3.1. Підготовка до навколосвітньої подорожі

Ідея російської навколосвітньої морської подорожі виникла ще на початку XVII століття. Пізніше, в період царювання Катерини II, навіть розпочалася підготовка, але ряд причин завадили реалізації сміливих проектів. І лише 1803 року навколосвітня подорож стала можливою. До цього підштовхнула потреба захисту економічних інтересів Росії на Алясці. А тому за підтримки Російсько-Американської компанії споряджаються два судна водотоннажністю 450 і 370 тонн, оснащених 16 і 14 гарматами [19; С. 288].  Підготовку до далекого плавання доручили вести Ю.Лисянському.  І те, що обидва вітрильники повернулися до Кронштадта, є його великою за­слугою: настільки продуманою і грамотною була підготовча робота. Наприклад, вдалося уникнути такого лиха для дальнього мореплав­ства, як цинга. Команда шлюпа «Нева» за трирічний похід утратила двох матросів: один зірвався зі щогли, інший помер через хворобу шлунка.

3.2. Початок маршруту. Прибуття до Англії

Отже, 26 липня 1803 р. з Кронштадта у незвідану путь вирушили два шлюпи: «Надія» під командуванням Крузенштерна (три щогли, 16 гармат, водотонажність 450 т, екіпаж 75 чол.), та «Нева», якою командував Лисянський (370 т, екіпаж 52 чол.). Протягом 1803 р. вони пройшли по маршруту Кронштадт - Копенгаген – острів Фальмут (Англія) – Канарські острови (Іспанія) – острів Святої Катерини (Бразилія).

 Від самого початку регулярно велись метеорологічні, гідрографічні спостереження, збір та систематизація різноманітних географічних відомостей. Експедиція була споряджена не лише з науковою метою. На шлюпі «Надія»  перебував представник царського двору, один із засновників Російсько-Американської компанії Микола Резанов, що мав завдання встановити дипломатичні відносини з Японією, проінспектувати діяльність представництва компанії на Алясці, освоїти ринок у китайському порту Кантон.

Через 10 днів прибули до Копенгагена, потім пройшли Ла-Манш. Описуючи подорож, Лисянський не забуває згадувати про свою команду, її побут, здоров'я екіпажу, його щоденний й щотижневий раціон. Останній був зовсім не спартанським: на добу матросу видавалось 1 фунт (400 г) м'яса, 1 фунт сухарів та чарка горілки; на тиждень він мав 1 фунт олії, відповідну потребам кількість круп, оцту та гірчиці, раз на тиждень призначено було давати горох та круту кашу [15; С.3]. Записи про раціон і побут матросів, що робив Лисянський, свідчать про його постійну турботу щодо своєї команди, котрій доведеться провести багато часу в тісних кубриках, постійно зустрічаючись з небезпекою перебування у відкритому морі. Перше штормове хрещення «Нева» прийняла в Північному морі, переживши жорстоку бурю, яка пошкодила палубу корабля. Прийшовши до англійського порту Фальмут, де Лисянський мав зустрітись з Крузенштерном, корабель стає на ремонт.  Необхідно зауважити, що шлюпи «Нева» і «Надія» часто втрачали одне одного з поля зору і тому їх командири заздалегідь визначали місця для наступної зустрічі. У Фальмуті Лисянський відпускає екіпаж на берег, записуючи в книзі: «це було потрібно для того, щоб люди користувалися береговим повітрям разом з свіжим провіантом, й готувались до труднощів, які на їх чекали в майбутньому» [15; С. 13]. На третій день до Фальмута підійшла і «Надія».

3.3. «Ура! Екватор!»

Плавання до Бразилії тривало майже два нелегких місяці. Мучила спека; штиль змінювався бурями, які, за висловом Крузенштерна, міг би змалювати  хіба що поет. 14 листопада кораблі під андріївським стягом вперше перетнули екватор. Це був урочистий момент. Капітани зблизили свої суд­на, стояли на містках у парадних формах і при шпагах. На екваторі тричі пролунало «ура!», а матрос зі шлюпа «Надія» Петро Курганов у ролі морсь­кого бога Нептуна високо піднятим тризубцем привітав росіян зі вступом на південну півкулю планети. Цікаво, що ні англійці, ні інші мореплавці, які побували на екваторі раніше, не звернули увагу на екваторіальні течії. Це наукове відкриття належить Лисянському і Крузенштерну [18; С.3].

3.4.         Тенеріф -  Горн – о. Пасхи

В  Тенеріфському порту Санта-Крус  Лисянський скористався  нагодою перевірити в місцевій обсерваторії свої хронометри та поповнити колекцію рідкісних раковин. Один з його офіцерів здійснив опис природи й життя острова. Сам Лисянський виявив, що вид острова Тенеріф з північної сторони значно відрізняється від його зображення у відомому англійському ост-індському атласі. Він зробив новий рисунок острова, намагаючись дотриматися точності у всіх деталях. Це була його перша робота для складеного ним у наступні роки  надзвичайно цікавого атласу [32; С. 125].

Нарешті 24 січня 1804 р. лягли на курс до мису Горн. 14 лютого у холодних водах поблизу Вогненної Землі розбушувався шторм, який тривав три доби. 20 лютого вийшли у Тихий океан, проте вже наступного дня кораблі загубили один одного у тумані.

Згідно плану, 3 квітня «Нева» прийшла на острів Паски, відомий, зокрема, таємничими ідолами висотою до 12 м, витесаними з вулканічної пемзи. В тривожному очікуванні супутників, Лисянський склав опис дивовижного острова і довколишнього океану, уточнюючи праці славетних попередників: Лаперуза, Кука та інших. За тиждень рушили до Маркізських островів, де 29 квітня з полегшенням віднайшли загублену місяць тому «Надію». Через тиждень рушили курсом на Гаваї, дорогою продовжуючи географічні дослідження.

13 травня кораблі знов перетнули екватор, повернувшись, слідом за сонцем, до північної півкулі.

Від Гаваїв їх шляхи розійшлися: незвіданими водами Крузенштерн повів «Надію» з дипломатичною місією до Нагасакі, куди прибули 27 вересня 1804 р. А 5 квітня 1805 р., після завершення невдалих переговорів, рушили на північ, обстежуючи узбережжя Японії, Кореї, Сахаліну, Курил, Камчатки.

3.5. Етнографічні дослідження Гавайських островів

Ю.Лисянський здійснив докладний опис Гавайських островів. Висадившись на берег острова Мауї, де в 1779р. було вбито славетного англійського капітана Кука, Лисянський був зустрінутий місцевим старійшиною, який запевнив його, що ніякої небезпеки від місцевих мешканців не буде, бо він на всіх них наклав табу. «І дійсно, - зазначає Лисянський, - під час нашого відвідування жодна людина не виходила зі свого дому». Оглянувши острів, Лисянський зробив цікавий опис релігійних вірувань гавайців: «Мешканці Сандвiчевих островів визнають істоту добра і зла. Вони вірять, що після смерті будуть мати краще життя. Храми їх наповнені ідолами, як то було у стародавніх язичників. Одні з них являють божества війни, інши миру, а деякі весілля й забав. У жертву богам приносять овочі, свиней і собак, людей же вбивають на честь богів своїх лише тих, хто потрапив у полон, бунтівників або інших ворогів уряду. Це останнє жертвопринесення стосується більше до політики, ніж до віри. Тамошнє духовенство до свого сану готується з дитячих літ. Під час табу воно повчає народ, як себе поводити. Є тут також особлива секта, послідовники якої стверджують, що за допомоги своїх молитов вони можуть випросити у богів право вбивати кожного, кого заманеться» [15; С.197]. Спостереження та нотатки Лисянського про релігію, побут, ремесла, соціальну організацію тубільців Гаваїв значно поповнили дуже невеликі відомості про полінезійців тодішньої європейської науки. Крім того, він склав словники мов тубільців о. Нука-Гіва та Гавайських островів. 

І ось нарешті курс був просто на Російську Америку: 1 липня 1804 р. прибули до острова Кадьяк. Рік перебування Лисянського на Алясці був надзвичайно напруженим. Розпочався він з участі у боях з місцевими індійськими племенами, із заснування фортеці Ново-Архангельськ на о. Сітка.

3.6.         Колонізація Російської Америки.

         Ю.Лисянський: необхідні зміни

Перебуваючи на островах Сітка та Кадьяк, Лисянський на власні очі побачив всю «принадність» російської колонізації Аляски. Особливо його вразила діяльність контори РАК (Російсько-Американської компанії) на о. Кадьяк: «Кадьяк та оточуючі його острови  управляються компанійськими чиновниками. Всі природні жителі (тубільці) знаходяться у віданні кадьякської контори… З них складаються партії для відлову морських бобрів, вони полюють на лисиць, нерп, птахів та єврашек (єврашки - американські довгохвості ховрахи, з їх шкурок індіанці шили одяг - т.зв. єврашечі парки), одним словом, вони такі робітники, яких в інших місцях дарма шукати; індіанці виконують накази компанії з великим послухом і бувають задоволені тим, що компанія вирішить за їх працю покласти. Крім бісеру, тютюну та інших європейських дрібниць платиться їм за промисел єврашечими… парками. Цей останній торг є найбільш вигідним для компанії, бо майже ніяких не несе витрат. Матеріал здобувається самими індіанцями, а з цього матеріалу індіанські жінки шиють різний одяг і віддають цей одяг в комори, звідки потім самі ж їх викуповують. Швачки в нагороду за працю свою отримують лише голки, які у них залишаються після роботи, а тайонши (дружини тайонів - старійшин, вождів) одержують іноді ще і по папуші (пачці) тютюну» [15; С. 102]. Картина нещадного визиску індіанців, представлена Лисянським, гірша за найтяжче рабство -  рабів хоча б годували, а тут весь виробничий цикл та добування їжі лежав на нещасних підданих РАК. «Вони, - продовжує капітан «Неви», - кожне літо їздять від своїх осель за тисячі верст в маленьких шкіряних човнах і таким чином, на дуже великий час розлучаються зі своїми дітьми та жінками, які не тільки помножувати рід свій, але й навіть необхідної для прожиття їжі дістати бувають не в змозі. До цього додати треба ще й те, що на своєму шляху вони нерідко зустрічають ворогів і позбуваються життя; ті ж, які залишаються влітку на острові (Кадьяку), замість роботи на себе, вимушені працювати на компанію, причому навіть старі люди не звільняються від цього тягаря. Останні також займаються ловлею морських птахів і кожен з них мусить зловити їх стільки, щоб вистачило на 7 парок». Останнє дуже дратує тутешніх мешканців, які ставились до старості з великим шануванням. «Мені розказували, - продовжує Лисянський, - що багато хто з стариків, обтяжені роками й знесилені, ганяючись за здобиччю по бескидам і скелям, падають з них, стаючи жертвами чужої зажерливості... Теперішній стан кадьякців стільки ж є несумісним з правилами справедливості, скільки й шкідливим для самої компанії. Коли таке ставлення до індіанців не зміниться на краще, то вже через 20 років не залишиться на цьому острові й двохсот душ, а це в свою чергу призведе до того, що найбагатші в усьому світі промисли будуть знищені, тому що жоден з природних росіян навіть не в змозі вбити і одного бобра» [15; С. 104].  Отже, робить остаточний висновок Лисянський, завдячуючи такому «цивілізованому господарюванню», корінні мешканці острова стають все біднішими і біднішими. Щоб покращити становище острова  і запобігти людським втратам, Лисянський запропонував компанії ряд запобіжних заходів. Зокрема він вважає, що треба одяг тамошніх мешканців, котрий компанії нічого не коштує, продавати їм значно дешевше ніж зараз, необхідно також ввести у вжиток індіанців залізні знаряддя, не посилати їх у далекі місця на байдарках, а використовувати для цього парусні судна і, нарешті, залишати половину людей вдома, що стосується передусім старих тубільців. На думку Лисянського, такі заходи будуть сприяти примноженню тубільців та їх добробуту: «тоді заїжджий не буде мати тяжкого відчуття при зустрічі з жодним мешканцем, котрий блукає без усякого одягу, що тепер надто часто бачити трапляється, і це стосується таких людей, які давніше були заможними і навіть вельми багатими» [15; С.105].

Як зазвичай, було складено точні й докладні описи, довідники та колекції щодо цього регіону. Нарешті, у серпні 1805 р., новим незвіданим шляхом, «Нева» відправилась до Кантону (Макао), де було призначена зустріч з «Надією».

Відкриття та рекорди зворотнього курсу

…Жовтень 1805 р. Уночі раптом моряки відчули сильний поштовх. Корабель сів на мілину. Небезпека перевернутись загрожувала кораблю щохвилини. З великими труднощами за допомогою гребців на човнах вдалося витягнути його на глибоку воду. Вранці перед очима  мандрівників постав обрис невеликого безлюдного острова, якому за вимогою команди було надано ім'я українського моряка - Юрія Лисянського. Невдовзі був відкритий кораловий риф, названий на честь друга капітана «Неви» - островом Крузенштерна.

За два місяці перебування у Китаї мореплавці вигідно реалізували вантаж хутра з Аляски  та придбали місцеві товари, зібрали велику кількість відомостей. Нарешті, у лютому 1806 р. лягли на курс додому. Попереду були численні моря, Індійський та Атлантичний океани. Дорогою кораблі не раз долали шторми та інші негоди далекого плавання. У середині квітня, біля південного краю Африки вони знов загубили один одного у тумані.

Для зустрічі було призначено о. Святої Олени. І саме там, де згодом скінчаться дні Наполеона, Крузенштерн дізнався про початок російсько-французької війни. Відтак, з обережності, він вирішив обігнути Британські острови довшим, зате безпечнішим західним шляхом. Лисянський же, на підході до місця домовленої зустрічі, вирішив поставити рекорд, перевершивши досягнення англійських мореплавців: прийти з Кантона до Англії без жодної зупинки. «Я був упевненим, - розповідає Лисянський, - що така відважна справа зробить нам велику честь, тому що жодний мореплавець не спромігся на такий далекий шлях, не заходячи кудись для відпочинку. До такого подвигу спонукало мене й бажання моїх підлеглих, які користуючись цілковитим здоров'ям, тільки і мріяли, щоб відзначитись чимось надзвичайним… Маючи можливість довести світові, що ми заслуговуємо повною мірою на ту довіру, яку батьківщина нам надала, не можна було не пожертвувати цією приємністю на морі. Шлюп "Нева" знаходився в морі вже понад трьох місяців, але запаси провізії та води були достатніми й при невеликому скороченні порцій, зробленому за згодою всього екіпажу, можна було не мати потреби в їх відновленні» [15; С. 302].

16 червня «Нева» увійшла на рейд Портсмута, після двотижневого перепочинку рушила далі, і 22 червня 1806 р. кинула якір на Кронштадтському рейді. А ще за два тижні сюди прийшла і «Надія».

Отже, у 1806 р. «Нева» під командою Юрія Лисянського пройшла за 142 дні 14 тис. миль з середньою швидкістю 4,2 вузла. Це був нечуваний ще в історії мореплавства морський перехід з Кантона до Портсмуту, який додав ще більшої слави нашому співвітчизнику - українському моряку на російський службі - Юрію Лисянському.

4. Після повернення

4.1. Дослідник, науковець, письменник

Після навколосвітнього плавання Юрій Федорович, отримавши чин капітана 2 рангу, річну пенсію в 3. 000 крб. та одноразову виплату від РАК 10. 000 крб., ще три роки слу­жив на Балтиці. Найкоштовніший подарунок у вигляді золотої шпаги зробила йому команда «Неви», яку він без утрат провів через неймовірні випробування.

Ще кілька років Ю. Лисянський командував бойовими кораблями, отже було не до звітів про небачену мандрівку. До того ж, виявилось, що бойовий капітан «плаває» у грамоті, пересипаючи російську мову щиро українськими зворотами, доречними у «Енеїді», а не у службових паперах. Відтак, ображений кпинами адміралтейських чиновників, заради упорядкування безцінних дорожніх нотаток, Лисянський мусив у 1809 р. подати у відставку, в чині капітана І рангу.

У Кобринському маєтку (раніше належав батькам Олександра Пушкіна) в оточенні книг, атласів і карт узявся мандрівник за опис подорожі, яка тривала 1095 діб. Лисянсь­кий детально розповів не лише про плавання, а й про все, що бачили російські моряки під час чисельних стоянок у заморських краях: і статуї острова Пасхи, і весільні обряди жителів Гавайських островів, і бідність мешканців Кантону. Ця книга була видана коштом самого автора 1812 року під назвою «Мандрівка навколо світу у 1803, 1804, 1805 і 1806 роках на кораблі «Нева». Якість матеріалів понині викликає повагу і подив, а зібрані колекції стали гордістю Російського географічного товариства.

Робота Ю.Лисянського одержала високу оцінку за межами Росії, тому в 1814 р. вийшов її анг­лійський варіант в авторському перекладі. Ю.Лисянський також підготу­вав до друку альбом карт навколосвітньої подорожі. Своїми роботами він започаткував нову галузь у вітчизняній науці – океанологію.

У 1824 році капітан І рангу у відставці, кавалер багатьох орденів, уславлений мореплавець побував на батьківщині. Мало що відомо про цей його приїзд до Ніжина. Лише те, що зустрічався з директором Гімназії ви­щих наук князя Безбородька І.Орлаєм і подарував два примірники альбому: один із дарчим написом особисто Іванові Семено­вичу, другий для бібліотеки гімназії, який зберігся до наших днів.

4.2. Нащадки Юрія Лисянського

Ю.Лисянський був одружений з Шарлоттою Карлівною Жандр, яка народила йому шестеро дітей. Двоє з його синів обрали військову службу, закінчивши, як і батько, Морський кадетський корпус. Проте Олександр невдовзі перевівся до кавалерії, тоді як Платон дослужився до чину повного адмірала. Служив він на Чорноморському та Балтійському флотах, був редактором «Морського збірника», членом правління Російського товариства пароплавства й торгівлі, зробивши багато для створення парового, військового та торгівельного флоту Росії [14; С.32].

Будучи у відставці, Ю. Ф. Лисянський у літній час проживав з сім’єю у сільській місцевості у своєму невеликому маєтку за Гатчиною – Кобрино; у зимові місяці, коли розпочиналося світське життя, родина Лисянських мешкала у власному будинку дружини у Московській частині міста. Залишаючись відставним капітаном другого рангу, небагатим російським поміщиком, далеким від усіх видатних подій того часу, Лисянський здебільшого вів тихе, скромне життя, користувався повагою у суспільстві.

Досить сказати, що імператор Олександр І був хрещеним батьком його старшого сина Олександра; великий князь Микола Павлович (майбутній Микола ІІ) – хрещеним батьком середнього – Юрія; великий князь Михайло Павлович – молодшого сина Платона [30; С. 48].

4.3. Пам’ять про ніжинського мореплавця

Помер Юрій Лисянський 22 лютого 1837 р. у Санкт-Петербурзі,  похований у Олександро-Невскій лаврі. Його прах у 30-і роки ХХ ст. був перенесений до  Некрополя майстрів мистецтв. На могилі викарбувано епітафію, складену ним самим:

Прохожий, не тужи о томъ,
Кто кинул якорь здесь.
Он взял съ собою паруса,
Под коими взлетит въ предъл небес.

Іменем нашого мореплавця названі: криголам (1965 р.), острів (на Гавайських островах), півострів (на побережжі Охотського моря), гора (на о. Сахалін).

Пам'ять Крузенштерна і Лисянського знайшла своє увічнення і в Росії. В Санкт-Петербурзі на Василівському острові поряд з Військово-морським музеєм їм обом установлено пам'ятник як першопрохідцям, які здійснили грандіозне плавання навколо Землі [10; С. 17].

Не забули про свого земляка й ніжинці. Ім'ям мандрівника названа одна з вулиць міста, а на вулиці Гоголя, поряд з церквою Іоанна Богослова, де служили священиками його батько і старший брат,  на честь 200-річчя з дня народження Ю.Ф.Лисянського  вдячні нащадки встановили пам'ятник - бронзовий бюст на високому гранітному постаменті (скульптор В.А. Костін).

Висновки

Довгий час фігура керівника плавання Івана Крузенштерна, що прийшов до Кронштадту на два тижні пізніше, затьмарювала подвиг Лисянського, якому російські історики флоту відводили другорядну роль у спільному навколосвітньому поході. Тільки у наш час стало можливим сказати правду про те, хто ж саме перший в історії Росії навколосвітній мореплавець. Велика заслуга в подоланні усталеного стереотипу щодо нібито провідної ролі Крузенштерна в першій російській «навколосвітці» належить відомому санкт-петербурзькому морському історику В. Доценку, який в 2003 р. видав книгу «Міфи і легенди російського флоту», де справедливо стверджує, що «першим завершив навколосвітнє плавання не Крузенштерн, а Лисянський. Крузенштерн, отже, був керівником цього плавання й другим навколосвітним мореплавцем після Лисянського» [9; С.28].

Ім’я одного з найбільш славетних уродженців Чернігівщини занесено до всіх універсальних енциклопедій світу, про нього написано чимало наукових та популярних праць, краєзнавчих статей, художніх творів. Нащадок славетного козацького роду, про що свідчать архівні документи (див. додатки), Юрій Лисянський став видатним  мореплавцем, першовідкривачем та вченим, засновником нового напрямку в науці – океанології. Життя батька стало прикладом для його синів, які стали кадровими військовими офіцерами. До речі, «Мореплавця Юрія Лисянського» і нині можна зустріти в морі – так називається криголам, збудований у 70-х роках ХХ століття.

Згадується ім’я  Ю. Лисянського і  на колишніх Сандвічевих островах (Гаваях) – саме тут було  відкрито невідомий раніше острів, який нині є одним iз американських пташиних заповiдникiв на Тихому океанi  (офiцiйна назва -  «Лiсянскi айленд»). Донині на всіх морських картах світу серед гряди Гавайських островів цей острів прославляє свого першовідкривача та його батьківщину - Україну.

А скільки ще ми не знаємо імен наших земляків, розумом і руками яких освоювались далекі незвідані світи!

Список використаних    джерел та літератури

1.         Державний архів Чернігівської області:   ф. 128, оп. 1, спр. 3274, арк. 17-19.

2.         Державний архів Чернігівської області, ф. 128, оп. 1, спр. 3274, арк. 20-25.

3.         Дворянские роды, внесенные в общий гербовник Всероссийской империи. Сост. Гр. А. Бобринский. Часть 2. – СПб, 1890.

4.         Лисянський Ю.Ф. Путешествие вокруг света в 1803, 1804, 1805 и 1806 г. на корабле "Нева" под начальством капитан-лейтенанта, ныне капитана 1-го ранга и кавалера Юрия Лисянського. - СПб., 1812.- Ч.1-2.

5.         Предприятие империатрицы Екатерины ІІ для путешествия вокруг света в 1786 г. - СПб., 1840. - Изд. Л.Голенищев-Кутузов.

6.         Собрание карт и рисунков принадлежащих к путешествию флота капитана 1-го ранга и кавалера Юрия Лисянского на корабле Неве. СПб., 1812.

7.         Аксіома для нащадків: Українські імена у світовій науці. Збірник нарисів. – Львів «Меморіал», 1992.

8.         Брезкун М. Видатний мореплавець//Деснянська правда. - 1987.- 6 березня.

9.         Доценко В.Д. Мифы и легенды российского флота. К правде - сквозь марево отшлифованных под эпоху событий. - С.-Петербург, 2003.

10.    Ємченко М. Земна обручка Юрія Лисянського / М. Ємченко // Україна. – 1986. – № 49.

11.    Зорька О., Голобуцький П. Нащадок українських козаків Юрій Лисянський//Воєнна історія. – 2006. - №1-3. 

12.    Історія міст і сіл. Чернігівська обл. – К., 2005.

13.    Лисенков О. Мандрівник з Ніжина//Українська культура.- 2003.- №5.

14.    Лисенков О.В. Петербуржец Лисянський Ю.Ф. // Культурные взаимосвязи Петербурга и Украины. Материалы ІІІ международного семинара. Дом Европы в Украине. - Петербург, 2004.

15.    Лисянский Ю. Путешествие вокруг света в 1803, 1804, 1805 и 1806 на корабле «Нева» под начальством Ю. Лисянского. - М., 1947.

16.    Лисянський Ю.Ф.//Энциклопедия российско-американских отношений XVIII-XX веке. - М., 2001.

17.    Морозов О. Одіссея Юрія Лисянського//Просвіта.- 2000.- 23 червня.

18.    Пацак М. Ніжин – це не тільки огірки // Рабочее слово. – 2003. - №14.

19.     Петренко Л. Б. Ніжин: древній і завжди юний. - Ніжин, 2004.

20.    Реєстр усього Війська Запорізького після Зборівського договору з королем польським Яном Казимиром складений 1649 року й виданий … О.М. Бодянським. - К.,1994.

21.    Рудницький. Я. Слідами українського Колумба.– Всесвіт. – 1991. -  № 11.

22.    Сапон В. Имена на морской карте//Черниговская  неделя.- 1995.- 5 мая.

23.    Сапон В., Шевченко В. Одіссея Юрія Лисянського//Деснянська правда.- 1998. - 7 квітня.

24.    Северин Н.А. Отечественные путешественники и исследователи.- М.,1956.

25.    Соха Д. Мореплавець з Ніжина//Деснянська  правда.- 1973.- 12 серпня.

26.    100 великих мореплавателей / Авадяева Е. Н., Зданович Л. И.– М., 2004.

27.    Україна. Путівник. – Київ, 1993.

28.    Хрестоматія з історії Чернігівщини /Упор. М. Чуприна, Ю.Сіментов. –

Київ, 1969.

29.    Чернігівщина. Енциклопедичний довідник/ за ред. А. В. Кудрицького. – Київ, 1993.                

30.    Шевченко В. М. Тричі перший: видатний мореплавець та географ Юрій Лисянський. – К., 2003.

31.    Шевченко І. Юрій Лисянський - український мореплавець і географ // Сіверянський  літопис.- 1998.- № 5.

32.    Штейнберг Е. Жизнеописание русского мореплавателя Юрия Лисянского. - М., 1948.

33.    Щербатюк В.М. Історія регіонів України: Лисянщина. –К.: Логос, 2002.

34.    Юрьев Б. "Чуждый корысти и личных выгод": Ю.Ф.Лысянский”// Черниговский  полдень 1997.- З1 июля.

35.    Юр’єв Б. Нові документи до біографії Ю.Ф.Лисянського// Сіверянський  літопис. - 2002. - №5.