Національно-визвольна війна під проводом Б. Хмельницького (конспект)

 Основними причинами Визвольної війни були: 

—    релігійний гніт (наступ католицизму та уніатства на права та свободи Української православної церкви, конфіскація церковного майна та земель, насильницьке окатоличення на­селення,);

—    національний гніт (обмеження українців у правах при зай­нятті урядових посад та в органах самоврядування міст, ого­лошення другосортності та  неповноцінності українців);

—    соціальне гноблення (зростання панщини, ріст податків та відробітків селян на користь держави, посилення процесу особистої залежності селянина від польської шляхти та магнатів, феодальна анархія та роз­гул магнатсько-шляхетського свавілля, утиски козацтва та міщанства, нерівноправність у правовому та політичному положенні україн­ської православної шляхти).

 За своїм характером цей всенародний рух був національно-визвольним та антифеодальним.

Рушійними силами визвольної війни були: козацтво, селянство, міщанство, частина українського духовенства, дрібна та се­редня  православна українська шляхта. Керівна роль належала козацькій старшині.

Очолив повстання чигиринський сотник Богдан-Зіновій Хмельницький, який на собі відчув свавілля польської шляхти та своє безправне становище. Ставши гетьманом у січні 1648 р., у своїх універсалах він закликав народ  до повстання; уклав угоду з кримським ханом Іслам- Гіреєм  ІІІ (+ кіннота).

Перші перемоги повсталі отримали у битвах при Жовтих Водах  та під Корсунем (травень 1648 р.).

Битва під Пилявцями 11-13 вересня 1648 р.  за­кінчилася перемогою козаків, нищівною поразкою польського війська («перина, латина, дитина» - В. Заславський, А.Конецпольський, М. Остророг) і відкрила Б. Хмельницькому шлях до визволення Галичини.

Протягом вересня-жовтня 1648 р. тривала облога Львова, козаки, взявши викуп, полишили місто і рушили далі до польської фортеці Замостя (облога – жовтень-листопад) , але через нестачу зброї,   війська і хвороби  (через епідемію чуми помер М. Кривоніс) Б. Хмельницький    повернув козацьку армію назад в Україну (перемир’я з поляками).

23 грудня 1648 року козацьке військо урочисто вступило до Києва, де гетьмана вітали, як українського Мессію. Саме в Києві стався перелом у поглядах гетьмана на основну мету боротьби. Під час переговорів з поляками (лютий 1649 р.) він заявив про свій намір визволити всю Україну та український народ з-під польської влади.

              Травень 1649 р. – поляки вторглися на Волинь. Липень 1649  р. - вторгнення литовського князя Януша Радзивілла (битва під Лоєвом), у бою з яким загинув полковник М. Кричевський (Радзивілл зупинив наступ). Одночасно тривала облога Збаража. У серпні 1649 р. відбулася битва козаків під Зборовим. Коли, здавалось, перемога вже була на боці козаків, їх зрадили татари. Кримський хан вимагав, щоб гетьман розпочав переговори з поляками. Було укла­дено ЗБОРІВСЬКИЙ ДОГОВІР: Річ Посполита визна­вала існування козацької України у межах Київського, Брацлавського та Чернігівського воєводств, гетьманське правління в ній та свободу існування православної церкви; реєстр козаків в 40 ти­сяч. Але селяни, які не потрапили до реєстрових списків, мали по­вернутись до своїх панів. Польська шляхта могла повер­нутися на ці території.

          На території 3-х воєводств починає формуватися Укр. козацька держава (офіційна назва – Військо Запорозьке). Найвищим органом влади вважались загальнокозацькі збори, але фактично органом державної влади стала рада козацької старшини під головуванням гетьмана, яка вирішувала всі питання державної ваги.

Главою виконавчої влади був ГЕТЬМАН. Столицею держави було м. Чигирин.

При гетьмані існував ГЕНЕРАЛЬНИЙ УРЯД (писар, суддя, обозний, підскарбій, командир розвідки). В Україні склалася судова система. Найвищим представником судо­вої влади був генеральний суддя.

Вся держава «Війська Запорозького» була поділена на полки, сотні, волості (16 полків та 272 сотні). Українська держава мала власні збройні сили: козацьке вій­сько, основою котрого були реєстрові козаки, й інші допоміжні частини (розвідку, артилерію), наймані полки тощо.

В державі складалась власна фінансова система. В обігу бу­ли гроші польські та російські.

Україна проводила активну зовнішню політику. Були вста­новлені дипломатичні зв'язки з Річчю Посполитою, Туреччиною, Кримом, Росією, Трансільванією, Швецією, Австрійською імпері­єю, Венецією.

Українська держава мала власну символіку: прапор малинового кольору та герб з зображенням козака з мушкетом.

      У 1651 р. військові дії знову відновилися (напад поляків на м. Красне в лютому, облога Вінниці в березні). Вирішальна битва відбулася на Волині під Берестечком (червень 1651 р.). Козаки, яких знову зрадили татари, зазнали поразки. Завдяки вмілим діям І. Богуна вдалося вивести козаків з оточення (через болото).

          Через невдалі для поляків бої під Білою Церквою 18 вересня 1651 року  було підписано  БІЛОЦЕРКІВСЬКИЙ ДОГОВІР: козацький реєстр ско­рочувався до 20 тисяч, територія гетьманського управління обме­жувалась лише Київським воєводством, гетьману заборонялось вести переговори з іноземними державами, польська шляхта здо­бувала право повернутись до своїх маєтків в Україні, селяни по­винні були також повертатись до своїх панів.

Тяжкі умови Білоцерківського договору викликали нове під­несення національно-визвольної боротьби: піднялась широка хвиля повстань  проти   поляків. У битві під Батогом (травень 1652 р.) поляки зазнали поразки. Білоцерківський договір практично перестав існувати.

1650, 1652, 1653 – молдавські походи. У 1653 під Сучавою був смертельно поранений Тиміш Хмельницький (одружений  у 1652 р. з Розандою Лупу). Цей напрямок зовнішньої політики завершився для гетьмана невдало.

Жовтень  1653 р. – після невдалої облоги Жванця козаками й татарами між поляками й кримським  ханом укладено домовленість про припинення воєнних дій і виплату татарам викупу (Кам’янецька угода).

Знесилені були обидві сторони. В цих умовах, шукаючи надійного союзника для боротьби, частина
козацтва на чолі з Б. Хмельницьким вирішує звернутись за протекторатом (захистом) до свого східного сусіда — Росії. У  жовтні 1653 р. Земський собор в Москві прийняв рішення про прийняття України «під руку царя». На Україну виїхало по­сольство на чолі з боярином Бутурліним.

8 січня 1654 року російська делегація прибуває. до м. Пере­яслава, де на неї чекав Б. Хмельницький з козацькою старшиною. Після переговорів було досягнуто угоди про те, що Військо Запорозьке має присягнути на вірність російському государю. Бутурлін присягатися від імені царя категорично відмовився. Підписання угоди було поставлено під загрозу зриву. В умовах нового карального наступу поляків український уряд присягнув на вірність царю.

У березні 1654 року козацька делегація уклала в Москві  письмовий договір - "БЕРЕЗНЕВІ СТАТТІ":

—   підтвердження прав та привілеїв Війська Запорозького;

—   визнання зверхності московського царя над Україною;

—   встановлення   60-тисячного   козацького   реєстру;

—   збереження за гетьманським урядом права контролю над фінансами   та   податками;

—   залишались недоторканими права та повноваження місцевих органів влади, права Київського митрополита, права обрання  гетьмана   козацтвом;

—   Росія зобов'язувалась обороняти Україну від Польщі, але обмежила право гетьмана на зносини з іноземними державам зокрема, з  Польщею та Туреччиною.

—   Цар мав право тримати в Києві воєводу із загонами та війська на кордоні з Річчю Посполитою; зобов’язувався вступити у війну з Польщею навесні 1654 р.

Історичне значення: договір юридично закріпив відокремлення  укр. держави від Речі Посполитої та визнання її царем; водночас стало можливим просування Москви на укр. землі.

     Польща не визнала Переяславський договір і почала з Росією війну (лютий – вторгнення на Поділля).

Червень-вересень 1654 – українська армія під командуванням І. Золотаренка звільняє Білорусь. Поділля у жовтні-грудні 1654 р.  спустошує польська армія разом з татарами (Менглі-Гірей). Тому Б.Хмельницький обєднується з рос. армією В. Шереметьєва і рушає до Умані.

      Січень 1655 р. – битва  біля с. Охматів («Дрижиполь») – перемогу не здобула жодна із сторін., але посування польсько-татарського війська вглиб України було призупинено. Згода Б. Хмельницького прийняти турецький протекторат і успішні дії на західноукр. землях змусили татар припинити напади на Україну і відновити дружні відносини.

      1656 р.  – за умовами Віленського перемир’я Москва і Польща припиняли між собою війну, об’єднувалися проти  Швеції, рос. царю пообіцяли польський трон. Українсько-московський договір втратив силу.

Жовтень 1656 р. – переговори Б. Хмельницького з трансільванським князем Юрієм Дьєрдем ІІ Ракоці та шведським королем (спроба змінити напрямок зовнішньої  політики).

      Грудень 1656 р. – Хмельницький вислав на допомогу Швеції і Трансільванії, які вторглися у Польщу, військо на чолі з А. Ждановичем та полки під керівництвом І. Богуна. У червні 1657 р. союзники захопили Галичину, Краків, Варшаву. Але потім їх становище погіршилося: у Швецію вторгається Данія і шведське військо повертається додому; на допомогу Польщі прибув кримський хан, і після вторгнення польських військ до Трансільванії Юрій ІІ Ракоці почав переговори і вийшов з війни; поширилися чутки про тяжку хворобу Б. Хмельницького. А. Жданович повертає полки в Україну (втратили Галичину). Поразка трансільвансько-укр. походу стала важким ударом для гетьмана.

Липень  1657 –  смерть Б. Хмельницького.