Традиції та звичаї українського народу (інтелектуально-пізнавальна гра)

Традиції та звичаї українського народу

Мета. Розширювати уявлення учнів про українські народні традиції, обряди, спосіб життя, духовне багатство української молоді в минулому. Розвивати бажання вивчати історичне минуле свого народу, його культуру, працю, звичаї. Виховувати в дітей інтерес до української народної спадщини, повагу до звичаїв та традицій укр. народу, формувати культуру розумової праці та мовлення; спонукати до самоосвіти та самовдосконалення.

Вік учасників - 13-14 років.

Обладнання та оформлення:

1.    Годинник.

2.    Ігрові картки для відповідей (відповідно до кількості учасників гри).

3.    Плакат з написом: «Три шляхи ведуть до знання: шлях наслідування – це найлегший шлях, шлях досвіду – це шлях найтяжчий, і шлях міркувань – цей шлях найблагородніший. Конфуцій».

4.    Малюнок «Інтелектуальне перехрестя» з написом:

«В казках бувало старий стовп казав богатирям:

Підеш направо – згине кінь, наліво – згинеш сам,

А прямо – успіх жде тебе на всім твоїм путі.

Знання вам, друзі, допоможуть шлях правильний знайти!»

Хід проведення

 Вчитель. Здається, що ось тільки настало 1 вересня, ви побачили своїх однокласників, дізналися останні новини, а нині за вікном вже добігає кінця жовтень. Навчальний рік у вас напружений – це й  уроки, і мандрівки, і додаткові заняття, тренування. Та й до кінця травня ще ой як далеко!

А у давнину навчальний рік розпочинався 1 грудня – в день пророка Наума, і тривав всього 3-4 місяці. Чи хотіли б ви навчатися за таким розкладом?

У давні часи заняття в школі розпочинали взимку, коли звільнялися від усіх сільськогосподарських робіт. Такою датою було 1 грудня за старим літочисленням (14 – за новим). Це є день пророка Наума – покровителя освіти і науки.

Переддень 1 грудня раніше супроводжувався таким обрядом. Ввечері мати готувала горщик пшоняної каші. На вечерю обов'язково приходив з книжкою хрещений батько.

Вони удвох із хрещеником сідали до столу і вивчали напам'ять кілька літер. Потім названий батько підстригав свого хрещеника, а ненька змивала йому голову пахучим цілющим зіллям, "щоб Наум наставив на ум".

Уранці школяр зодягав нову сорочечку й штанці, молився перед Євангелією і разом із татком ішли до школи. При цьому годилося взяти із собою горщик з кашею. Доки батько узгоджувався з дяком, а пізніше – з учителем про умови навчання, майбутній школяр мусив стояти в кутку біля пучка різок. Вони нагадували йому: якщо погано вчитимешся, то доведеться скуштувати "березової каші". Це означало, що вчитель має право відшмагати за непослухи березовою різкою.

Полагодивши справи, батько залишав дитину, а сам ішов до церкви і ставив свічку біля ікони святого покровителя, приказуючи: «Батюшка Наум, виведи синка на ум!»

У школяра в торбині було кілька добре загострених пір'їн, а на шиї на шнурочку висів каламар з чорнилом. Чорнило учні готували собі самі. Збирали восени на дубовому листі горішки, заварювали їх, а до відвару додавали вишневий клей і мед.

То ж знову повертаємося до нашого питання: Чи хотіли б ви навчатися за традиціями давньої української школи?

Сьогодні ми з вами живемо в чудовий час, користуємося досягненнями науки і техніки, маємо швидкий доступ до будь-якої інформації, озброєні ґрунтовними знаннями, чимало вміємо, а ще не так давно люди жили зовсім по-іншому. Вони багато фізично працювали, щоб забезпечити себе всім необхідним для життя, виконували різні роботи, про які ми сьогодні і не здогадуємось, та й відпочивали зовсім не так, як ми тепер. Але всі кращі надбання і досягнення нашого народу, його звичаї і традиції, пісні і думи не пропали даремно, не канули у вічність, вони збереглися і до нині не тільки в генетичній пам’яті, але і в теперішній культурі, в побуті, у звичаях нашого народу, тобто у нашому серці, як щось дороге і трепетне, притаманне тільки нам, українцям. Тому ми час від часу і повертаємось до народного джерела, до тих традицій, звичаїв, з яких беремо наснагу і сьогодні, бо це все наше, рідне, дороге, любе та миле нашому серцю.

Пройшло століття — все довкіл змінилось. Хоч для історії і вік — не час, Що є тепер, тим людям і не снилось. Та сьогодення всіх вражає й нас.

Та ми в минуле прагнем повернути, Коли прапрадіди ось тут жили. І пригадати нині призабуте: Які вони традиції несли, Які були в них звичаї і жарти, Пісні і думи, прагнення мети... Минуле забувати нам не варто, Щоб у майбутнє праведно іти.

ІІ. Які ви знаєте календарні звичаї, свята, традиції нашого народу?

Виступи учнів

ІІІ. Інтелектуальна гра

Привітання команд.  Ознайомлення з умовами та правилами гри.

Умови та правила гри:

1.    Участь у грі може бути індивідуальною або командною (2-4 команди).

2.    Усі гравці або команди грають одночасно.

3.    Ведучий задає гравцям або командам запитання (в окремих випадках пропонує три можливі варіанти відповіді).

4.    Команди або гравці дають відповідь усно або  у письмовій формі на ігрових картках.

5.    Час на роздуми над кожним запитанням – 30 секунд.

6.    За правильну відповідь гравець або команда отримують 1 ігровий бал. Якщо гравець або команда відповіли неправильно – ігрові бали не нараховуються.

7.    Перемогу здобуває команда, яка дала більше правильних відповідей та отримала більше ігрових балів.

Перший  раунд

Україна… Тут жили наші предки, живуть наші батьки, тут корінь українського народу, що сягає сивої давнини. І де б ми не були, скрізь відчуваємо поклик рідної землі, хвилюємося аж до сліз, зачувши рідне слово, пірнувши у звичаї із сивої давнини.

Народ скаже…

 Відгадування загадок (на швидкість)

·         В лісі росло, в столяра пишалося, в гарного господаря прядивом вкривалося. Стіл,  його скатертиною вкривають.

·         Входить, входить, а в хату не заходить.  Двері.

·         У хлів іде без шкіри, а виходить з шкурою. Хліб.

·         Підмикане, підсмикане, всю хату збігало, під причіпком сховалося. Віник

·         На землі робився, на кружелі вертівся, на огні пікся, на базарі бував, людей годував, як упав, то й пропав, ніхто не поховав. Горщик

·         Маю чотири ноги, ще й чотири роги, в полотно мене вбирають, їсти й пити заставляють. Стіл

·         Чого хочеш – не купиш, а що хочеш продати – не продаси? Це молодість і старість.

Другий  раунд  «Знавці народних свят» 

Завдання: відгадати назву свята

Християнське свято, запроваджене у Візантії на згадку про чудесне визволення Константинополя від сарацинів. Серед українців, які століттями постійно страждали від чужоземних набігів, ця легенда набула особливої популярності. Божу матір  вважали своєю покровителькою запорізькі козаки. (Покрови)

Давньослов'янське свято літнього сонцестояння. Свято поєднувало елементи культу Сонця, аграрної магії, очисних та еротичних обрядів. Напередодні парубки розкладали великі купи хмизу на пагорбах, берегах річок, озер тощо. Запалити ці купальські вогні доручали дідам, які повинні були до вечірньої зорі добути примітивним способом новий вогонь. Вірили, що, стрибаючи через багаття, можна позбутися хвороб, злих чарів, безплідності. Виходячи з того, вдалим чи невдалим виявився стрибок через вогонь, дівчата й парубки ворожили про своє майбутнє, ранній чи пізній шлюб. Центральне місце у святі займало ритуальне деревце – марена (купайлиця, купайло, гільце). Рубали його хлопці, а прикрашали дівчата – живими та штучними квітами, ягодами, стрічками тощо. Навколо марени водили хороводи, співали пісні про кохання, сватання, майбутній шлюб. (Івана Купала)

Для свята є характерною певна "карнавальна свобода". У цю ніч, як і в новорічну, негласно дозволялися деякі прояви антигромадської поведінки. У ролі "порушників порядку" звичайно виступали парубки та підлітки. Парубки знімали з воріт хвіртки і заносили на край села, підпирали кілком двері хати, вилазили на стріху і затикали комин, пускали в димар горобців тощо. Особливо звитяжним вважалося вміння підняти воза і поставити його на чиюсь хату. Такі ритуальні безчинства творили здебільшого на подвір'ях, де були дівчата на порі.(Андрія)

Найзначніше християнське свято на честь воскресіння Ісуса Христа. Відзначається у першу неділю після весняного рівнодення і повного місяця. За тиждень, у вербну (лозову) неділю, з церкви приносили освячену вербу й шмагали нею всіх членів сім'ї й худобу; пізніше цією гілкою перший раз виганяли корову в череду. (Великдень)

          

За традицією святили яблука, груші, мед, колачі з муки нового врожаю. Після церковної відправи пригощали одне одного пирогами та фруктами, особливо дітей і старців. Великим гріхом вважалося їсти яблука і груші до цього свята. Цієї заборони особливо суворо дотримувалися батьки, що втратили дітей, та діти, в яких померли батьки. На свято разом із фруктами й медом до церкви несли великі оберемки трав, квітів, городніх рослин. Кожний вид освяченого зілля мав своє призначення. Васильками лікувалися від падучої, запою, внутрішнього жару, з них робили підстилку в труні, подушечку для небіжчика, вінки для померлих дівчат. Відвар сон-трави пили від безсоння тощо. За народною прикметою, на  це свято літо зустрічається з осінню.  (Спаса)

Народний варіант християнського свята Богоявлення. Свято увібрало в себе багато язичницьких і християнських обрядів, центральне місце серед яких займали обряди, пов'язані з водою. Вечір напередодні (друга кутя, голодний Свят-вечір, голодна кутя) немовби повторював обряд багатої куті, але в дещо скороченому вигляді. (Водохреща)

Цього дня дівчата ворожили про майбутню долю. Робили це, зокрема, так: зрізали гілки вишні чи сливи і ставили їх у воду або в горщик із землею на покуті. Якщо вони розцвітали до Різдва або Нового року, це обіцяло скорий шлюб. У такий же спосіб ворожили про здоров'я або смерть у наступному році. З вечорницями на Катерини пов'язаний ще один своєрідний звичай. Зібравшись в якій-небудь хаті, дівчата варили кашу з пшона і маку та по черзі вилазили на ворота, вигукуючи: Доле, ходи до нас вечеряти. Подекуди замість долі закликали судженого.  (Катерини)

Українська  назва християнського свята Трійці, що відзначається на 50-й день після Паски. В основі її лежали культ рослинності, магія закликання майбутнього врожаю. Напередодні, у суботу, що називалася клечаною, обов'язково прикрашали подвір'я та господарські будівлі клечанням – зеленими гілками клену, верби, липи, акації, ясеня, горіха, дуба тощо. Гілки встромляли в стріху, на воротах, біля вікон, за ікони. Підлогу або долівку в хаті встеляли запашними травами: осокою, любистком, м'ятою, пижмою, ласкавцями, татарським зіллям. (Зелена неділя)

Підготовка до святкової вечері носила урочистий характер і розгорталася як справжній ритуал. На покуті під образами розстеляли чисте сіно, на яке ставили горщики з кутею та узваром. При цьому господиня наслідувала квоктання курей – це мало забезпечити їх високу несучість на ступного року. Якщо в господарстві були бджоли, то господар, одягнувши шапку й рукавиці, ніс кутю, імітуючи їхнє гудіння. Широко побутував звичай ставити на покуті сніп із жита, пшениці або вівса (дідух, колідник, коляду). За довжиною стеблини соломи, яку виймали з-під святкової скатертини, гадали, кому судився вік довгий, а кому короткий. Готували чітко визначену кількість страв (7, 9 чи 12), використовуючи майже всі наявні у господарстві продукти, за винятком скоромних. Обов'язково запалювали воскову свічу. Господар курив ладаном у хаті й читав молитву, щоб відвернути злі сили. Захисну функцію виконували також звичаї закликання морозу, обряди, якими застерігалися від бурі, хижих звірів, відьом, чарівників та ін. Існувало й повір'я, що той, хто спить у цю ніч, проспить царство небесне. На Свят-вечір було прийнято вшановувати померлих і живих родичів. Для перших залишали рештки їжі на столі (мити посуд у цей день вважалося за гріх). До живих посилали дітей зі святковими стравами. Приймаючи їх, господарі дякували і теж передавали такі самі страви зі свого столу. Це символізувало спорідненість сімей, їхню приязнь і взаємну щедрість. Дітей, які приносили вечерю, частували, обдаровували гостинцями. (Свят-вечір)

Третій раунд. Хто більше?

1.    Весільне обрядове печиво складної форми, випечене із здобного тіста, яким запрошували на весілля та обдаровували гостей.

а) коровай;

б) шишки;

в) лежень.

2. Традиційне взуття українців, плетене з кори дерев (лика лози, липи або в'яза).

а) постоли;

б) ходаки;

в) личаки.

3. Традиційна форма колективної взаємодопомоги при виконанні трудомістких робіт:

а) оденки;

б) скіпщина;

в) толока.

4. Деревообробний промисел, пов'язаний з виготовленням транспортних засобів (возів, саней, коліс тощо):

а) стельмаство;

б) чинбарство;

в) гутництво.

5.  Традиційне відзначення річниці від дня народження дитини:

а) хрестини;

б) зливки;

в) пострижини.

6. Обрядовий хліб у вигляді великого круглого коржа з діркою посередині, який випікали на свято Андрія і використовували у молодіжних розвагах.

а) калита;

б) корочун;

в) дивень.

7.  Традиційна назва християнського свята Трійці – … 

а) Івана Купала;

б) Зелені свята;

в) Маковея.

8. Висока циліндрична чоловіча шапка з овчини або іншого хутра:

а) кучма;

б) малахай;

в) кресаня.

9.  Ритуальна поминальна страва, різновид куті:

а) дивень;

б) коливо;

в) корочун.

10. Обов’язковий головний убір заміжніх жінок з парчі та шовку:

а) намітка;

б) убрус;

в) очіпок.

11. Видовбаний стовбур дерева без дна, що використовувався для прання білизни:

а) ночви;

б) рубель;

в) жлукто.

12. Святкові жіночі чоботи з особливої шкіри червоного, зеленого або жовтого кольорів:

а) постоли;

б) сап’янці;

в) личаки.

Четвертий раунд. Мудрість віків

Завдання: скласти  українські прислів’я, частини яких написані на  окремих аркушах, одне з них закінчити самостійно. Команди отримують зразки приказок, прислів’їв.

1.    Добре того навчати, хто… (… хоче все знати).

2.    Сталь гартується в огні, а людина – … (… в труді).

3.    Краще догана мудрого, як… (… похвала дурня).

4.    Хто хоче більше знати, тому треба… (… менше спати).

5.    Мудрий не все каже, що знає, а дурень… (… не все знає, що каже).

6.    Важко тому жити, хто… (… не хоче робити).

7.    Обмова – полова: вітер  її  рознесе,  але..  (… й очі засипле).

8.    Письменний бачить поночі більше, як … (… неписьменний вдень).

9.      Вмій пожартувати, та знай… (… коли перестати).

10.   На дерево дивись, як родить, а на людину, … (… як робить).

11.   Не той друг, хто медом маже, а той, … (… хто правду каже).

12.   Слово – не полова, язик – … (… не помело).

13.   На чужий коровай очей не поривай, а… (… свій дбай / свій май).

14.   Хто навпростець ходить – …  (… дома не ночує).

15.   Праця чоловіка годує, а… (…лінь марнує).

16.   Книга вчить, як… (… на світі жить).

17.   Де одинець – хазяйству кінець, де сім – … (… щастя всім).

18.   Брехнею світ перейдеш, але… (… назад не вернешся).

19.   Яке дерево, такі його квіти – … (… які батьки, такі й діти).

1.      Вчення в щасті украшає, а в нещасті… (… утішає).

2.      Розумного на покуті  саджають для честі, а дурня – … (… для сміху).

3.      Їж борщ з грибами і… (… держи язик за зубами).

4.      Не кажи – не вмію, а кажи… (…– навчусь).

5.      Хто знання має, той… (… мур зламає).

6.      Не бійся розумного ворога, а бійся… (… дурного  приятеля).

7.      Хто людей питає, той… (… і розум має).

8.       Краще погана дорога, ніж… (… поганий супутник).

9.       Сила без голови шаліє, а розум – … (…без сили  мліє).

10.   Не бажай синові багатства, а бажай… (… розуму).

11.   Око бачить далеко, а розум – … (… ще далі).

12.   Без діла сидіти, то … (… можна одубіти).

13.  Умій сказати, умій… (…і змовчати).

14.   Чоловік у домі – голова, а жінка – … (… душа).

15.   Не говори, що знаєш, але знай, … (… що говориш).

16.  Ремесло на плечах не висить і хліба не просить, а… (… хліб дає).

17.  Наука в ліс не веде, а … (… з лісу виводить).

18.  Держи ноги в теплі, голову в холоді, живіт в  голоді – … (… не будеш хворіти, будеш довго жити).

19.    Краще кривду перетерпіти, ніж… (… кривду чинити).

П’ятий раунд. Українські обереги

Завдання: прослухайте рядки віршів та запам’ятайте якомога більше українських оберегів (записати).

Здавна синові сорочку вишивала мати.
Закликала щастя-долю до своєї хати.
Поки вишиє — намріє, стільки наспіває...
Як закінчить, у сорочку сина одягає.
А синові в тій сорочці тепло і затишно
І куди б він не приходив — скрізь завжди успішно.

І рушник найкращий в світі, з квітами й півнями
Мій татусь колись в дорогу теж прийняв від мами.
Щоб під ноги всі дороги радісно стелились,
І щоб діти у дорозі із путі не збились,
Щоб її дорослі діти десь не заблукали,
А до отчого порога завжди повертали.

Як тільки-но приходить в світ дитина, Її купають зразу, в першу мить. Не розлучається з водичкою людина, Бо без води у світі не прожить.
Як до хреста несуть — то у воді купають, Як під вінцем став молодий і молода, І як востаннє у дорогу проводжають — Людей окроплює завжди свята вода.
А на Водохреще вода стає живою, На всій поверхні сонячній земній. Тож дім окроплюють водичкою святою, Вода цілюща — диво-сила в ній.
Букет на Маковія - полин є і колосся, І васильки, мак, пижма, звіробій. Щоб затишно в хатах усім жилося, Тому і оберіг у нас такий.
Бо мак — «нечисту силу» не пускає, Від звіробою — звір домівку обмине. Цілющу силу кожне зілля має І від хвороби дуже помічне.
А з давніх пір в хатах по Україні Висів вінок з цибулі й часнику. Традиція така живе у нас й донині, Бо має силу неабияку.
Той оберіг, традиції і звички, Усе притягує до рідної землі. Калина рідна, верби біля річки Й тополі в полі в присмерковій млі...

                    Шостий раунд.  Слово до слова – зложиться мова

Варіант А

        Поміркуйте, скажіть та запишіть:

1.            давньогрецькою мовою «головний будівельник». (Архітектор).

2.            французькою мовою «приємний запах». (Парфуми).

3.            китайською мовою «великий вітер». (Тайфун).

4.            арабською мовою «солодощі». (Халва).

5.            іспанською мовою «вечірня пісня». (Серенада).

6.            мовою ацтеків «велика ягода». (Томат).

7.            перською мовою «криця». (Булат).

8.            мовою хінді «густі зарості». (Джунглі).

9.            французькою мовою «льотчик». (Авіатор).

10.        іспанською  мовою «гроза». (Торнадо).

11.        амхарською мовою «мавп’яче дерево». (Баобаб).

12.        давньогрецькою мовою «родовід». (Генеалогія).

13.        німецькою мовою «братерство». (Брудершафт).

14.        латинською мовою «скорочення». (Абревіатура).

15.        арабською мовою «житель пустелі». (Бедуїн).

Варіант Б

        Поміркуйте, скажіть та запишіть:

1.      полінезійською мовою «зв’язані колоди». (Катамаран).

2.      давньогрецькою мовою «мистецтво прикрашати». (Косметика).

3.      французькою мовою «зразок». (Еталон).

4.      японською мовою «крута гора». (Фудзіяма).

5.      латинською мовою «водоймище». (Акваріум).

6.      арабською мовою «володар на морі». (Адмірал).

7.      грецькою мовою «лікар душі». (Психіатр).

8.      італійською мовою «рівновага». (Баланс).

9.      латинською мовою «чотирикутник». (Квадрат).

10.   французькою мовою «морський гвардієць». (Гардемарин).

11.   давньогрецькою мовою «прощення». (Амністія).

12.   мовою південноамериканських індіанців кечуа «сльози дерева». (Каучук).

13.   японською мовою «велика хвиля в гавані». (Цунамі).

14.   латинською мовою «порожнеча». (Вакуум).

15.   французькою мовою «римовані закінчення». (Буріме)

Заключна частина

Підведення підсумків гри. Визначення переможців. Нагородження

Заключне слово вчителя. А всім вам хочеться побажати рости добрими і працьовитими, чесними і вмілими, чуйними і творчими, щоб уміли бачити красу рідного краю і захоплюватись нею. Щоб змалку вивчали традиції, історію свого народу і несли у своїй душі те найкраще, що є у нас, українців!

На світі білому народів так багато,
У всіх традиції і звичаї свої.
І танці різні, рідна пісня, й свято,
Поля і ріки, і ліси, й гаї.
А ми — народ великий і прадавній,
На цій землі — багато тисяч літ
Живемо. Й рід наш миром славний,
Ми працьовитими ідемо в світ.
Бо землю-матінку ми любимо всі щиро,
Працюємо з світанку до зорі.
І не воюємо, бажаємо всім миру,
Й над нами синє небо угорі.
За тисячі років в нас виробились звички,
Свої традиції, і танці, і пісні.
Та власне ставлення і до землі, й водички,
І наші думи чисті та ясні.
Ми — українці всі, живемо в Україні,
В красі казковій, що земля несе.
Тож про Вітчизну-матір знати ми повинні
І про народ, його культуру — все!

Використана література:

1.      Воропай О. Звичаї нашого народу. – К.: Оберіг, 1993. – 588 с.

2.      Культура і побут населення України: Навч. посібник / В.Наулко, Л.Артюх, В.Горленко. – К.: Либідь, 1993. – 288 с.

3.      Пономарьов А.П., Артюх Л.Ф., Косміна Т.В. Українська минувшина: Ілюстрований етнографічний довідник. – К.: Либідь, 1993. – 256 с.

4.      Скуратівський В.Т. Місяцелік: Український народний календар. – К: Мистецтво, 1992. – 208 с.

5.      Скуратівський В.Т. Святвечір: Нариси-дослідження у 2-х книгах. – К.: Перлина, 1994. – 480 с.

Додатки

Календар українця являв собою своєрідну енциклопедію народної мудрості, неписаний розпорядок життя.

Завдання календарної обрядовості відповідали корінним прагненням хлібороба: забезпечити добробут і щастя родини, щасливий шлюб для молоді, високий урожай та плодючість худоби, відвести всіляке зло, передбачити майбутнє і вплинути на нього. Довгі століття через свята і обряди старші покоління передавали молодим свою любов до праці, волелюбність, гостинність, життєрадісність..

СВЯТ-ВЕЧІР (багата кутя, вілія, коляда) – вечір 24 грудня за ст. ст. напередодні Різдва. З ним було пов'язано багато звичаїв і обрядів. 24 грудня нічого не їли до вечора, поки не з'являлася перша зоря на небі (вірили, що саме в цей час народився Ісус Христос). Підготовка до святкової вечері носила урочистий характер і розгорталася як справжній ритуал. За уявленнями, всі предмети, які мали відношення до обрядового столу, набували чудодійної сили. На покуті під образами розстеляли чисте сіно, на яке ставили горщики з кутею та узваром. Подекуди їх покривали обрядовим хлібом – книшем. При цьому господиня наслідувала квоктання курей – це мало забезпечити їх високу несучість на ступного року. Якщо в господарстві були бджоли, то господар, одягнувши шапку й рукавиці, ніс кутю, імітуючи їхнє гудіння. Широко побутував звичай ставити на покуті сніп із жита, пшениці або вівса (дідух, колідник, коляду). Іноді в нього встромляли косу, серп, граблі, що символізувало успішну працю в наступному аграрному сезоні. На Свят-вечір робили деякі прогнози й ворожили. Зокрема вважало ся, що зоряна ніч перед Різдвом обіцяла врожайний рік. Якщо зварена кутя виходила з верхом, це віщувало верховаті стоги. За довжиною стеблини соломи, яку виймали з-під святкової скатертини, гадали, кому судився вік довгий, а кому короткий. До Свят-вечора готували чітко визначену кількість страв (7, 9 чи 12), використовуючи майже всі наявні у господарстві продукти, за винятком скоромних. Сама трапеза проходила з додержанням певних правил і нагадувала розгорнуте обрядове дійство. Обов'язково запалювали воскову свічу. Господар курив ладаном у хаті й читав молитву, щоб відвернути злі сили. Захисну функцію виконували також звичаї закликання морозу, обряди, якими застерігалися від бурі, хижих звірів, відьом, чарівників та ін. Існувало й повір'я, що той, хто спить у ніч перед Різдвом, проспить царство небесне. На Свят-вечір було прийнято вшановувати померлих і живих родичів. Для перших залишали рештки їжі на столі (мити посуд у цей день вважалося за гріх). До живих посилали дітей зі святковими стравами. Приймаючи їх, господарі дякували і теж передавали такі самі страви зі свого столу. Це символізувало спорідненість сімей, їхню приязнь і взаємну щедрість. Дітей, які приносили вечерю, частували, обдаровували гостинцями.

КОЛЯДУВАННЯ – давній звичай зимових (переважно різдвяних) обходів із виконанням величально-поздоровчих пісень (колядок) і речитативних формул (віншівок). Група чоловіків, неодруженої молоді, дітей заходила на подвір'я кожної хати, славила господарів, бажала їм здоров'я, щастя, щедрого врожаю, достатку, за що отримувала певну винагороду. В основі цих обходів лежала магічна ідея "першого дня", згідно з якою побажання, висловлені на новорічні святки, мали стати реальністю. Колядування є позацерковним звичаєм, однак із часом він був частково християнізований. Тому в тематиці колядок представлені як релігійні, так і світські мотиви – мирної хліборобської праці, козацьких військових походів, громадського та сімейного побуту тощо. Звичай колядування, як і щедрування, відігравав важливу роль у розвитку народної музично-пісенної творчості. Новорічні наспіви виконувалися колективами (співочими ватагами, гуртами) різного складу, парубочими, дівочими, дитячими, старшого віку. Це визначало певні особливості їхньої мелодики, ритму й навіть змісту. Дитяче колядування мало спрощену форму – в основному це прохання винагороди. Гуртувалися колядники за територіальним принципом – по окремих вулицях або кутках. Обов'язково обирали серед себе старшого (отамана, березу) та міхоношу, який носив зібрані продукти. До складу ватаги нерідко входили музики й танцюристи. У різних місцевостях колядування мало свої відмінності. На Східній Україні переважали обходи із різдвяною зіркою, на Західній – із ляльковим або живим вертепом. Крім релігійної народної драми, розігрували театралізовані сценки з масками дохристиянського походження.

НОВИЙ РІК – одне з найдавніших і найпопулярніших календарних свят. У давніх слов'ян, як і в багатьох землеробських народів Європи, рік розпочинався навесні. Після прийняття християнства за греко-візантійським обрядом початком церковного та громадянського року стало 1 вересня. 3 1700 р. Петро І увів у Росії січневе літочислення, проте на Україні під впливом Литви й Польщі, які захопили в XIV – XV ст. більшу частину її території, традиція зустрічі Нового року 1 січня існувала ще з кінця XIV ст., хоч і тривалий час не визнавалася широкими масами. Серед українського селянства аж до початку XX ст. зберігалися новорічні традиції змішаного язичницько-християнського походження. Так, новорічні свята вважалися чарівним часом, коли пробуджувалася й ставала небезпечною всіляка нечиста сила. Вірили, що на святках присутні душі померлих родичів, яких також боялися і намагалися умилостивити. Побутувало уявлення про те, що у новорічну ніч відкривається небо і в Бога можна попросити що завгодно. До цієї ночі, як і до свята Івана Купала, приурочені перекази про палаючі гроші та скарби. Дуже довго жила віра в те, що характер новорічного свята впливає на долю всього року. Вечір 31 грудня називали щедрим або багатим, до нього готували багатий святковий стіл. Тоді ж удавалися до різноманітних магічних ритуалів. Наприклад, господар підходив з сокирою до дерева, звертаючись до нього: Як уродиш – не зрубаю, як не вродиш – зрубаю – і тричі легенько торкався сокирою стовбура. Наслідком цих дій мав бути рясний урожай фруктів. Щоб улітку позбутися гусені, тричі оббігали садок босоніж тощо. Побутували численні новорічні прикмети й ворожіння. Так, на Полтавщині у новорічну ніч дивилися на хмари: якщо вони йшли з півдня, вірили, що буде врожай на ярину, якщо з півночі – на озимину. Тієї ж ночі намагалися дізнатися, які зернові будуть найбільш урожайними наступного року. Для цього надворі лишали пучечки пшениці, жита, ячменю, вівса та ін. Вважалося, що краще вродить та культура, на яку впав іній..

ЩЕДРУВАННЯ – давній звичай новорічних обходів, під час яких групи щедрувальників (переважно молодь) піснями славили господарів, бажали їм здоров'я й достатку, за що отримували винагороду. Щедрування супроводжувалось магічними діями, музикою, танцями, пантомімою, обрядовими іграми з масками. Обрядових новорічних пісень – щедрівок (різновид колядок) співали окремо господарю, господині, хлопцю, дівчині, усій родині, були щедрівки дитячі, жартівливі, пародійні. На відміну від колядування щедрування незначною мірою відчуло на собі вплив християнської церкви. На кінець XIX ст. обряд переважно став явищем народної художньої творчості. Таким він зберігся й до-сьогодні.

ЗАСІВАННЯ (посипання) – давньо-слов'янський новорічний звичай. У перший день нового року дорослі й діти, переважно чоловічої статі, ходили від хати до хати, символічно засіваючи хлібні зерна і бажаючи господарям щастя, здоров'я, щедрого врожаю. Широке розповсюдження мали побажання, виконувані речитативом, наприклад:

Сійся, родися,

Жито, пшениця,

Всяка пашниця.

Зверху колосиста,

Зісподу корениста.

Будьте з святом здорові,

З Новим роком!

Посипальників, що ходили невеличкими групами, приймали як самих бажаних гостей: запрошували сісти до столу, щоб добре все сідало або щоб свати сідали (так казали там, де були незаміжні дівчата). Нерідко хлопчаки наслідували квоктання курей, а їх, жартуючи, смикали за чуба або за вуха, щоб курчата були чубаті, вухаті й волохаті. У деяких місцевостях перший засівальник повинен був обмолотити макогоном сніп жита, що стояв на покуті від Різдва. Після закінчення всіх обрядових дій господарі пригощали посипальників яблуками, бубликами, пиріжками та іншими ласощами, часто давали й дрібні гроші. Зерно, що вони розкидали по хаті, господиня збирала і давала куркам, аби краще неслися.

ХРЕЩЕННЯ (Водохрещі, Водохреща, Ордань, Ардан, Йордан) – народний варіант християнського свята Богоявлення. Xрещення увібрало в себе багато язичницьких і християнських обрядів, центральне місце серед яких займали обряди, пов'язані з водою. Вечір напередодні хрещення (друга кутя, голодний Свят-вечір, голодна кутя) немовби повторював обряд багатої куті, але в дещо скороченому вигляді. Весь день 5 січня дотримувалися суворого посту. Надвечір ішли до церкви, де відбувалася святкова служба, що завершувалась освяченням води. Принісши в глечику або пляшці свячену воду додому, господар кропив нею всіх членів сім'ї, хату, подвір'я, криницю, сільськогосподарський реманент, свійських тварин. Аби залякати нечисту силу, було прийнято курити ладан чи пахуче зілля, малювати крейдою або олівцем хрести на хатньому начинні, дверях, господарських будівлях. Гуцули ж розпускали вівсяний сніп, занесений в хату ще на початку святок. З нього робили перевесла, якими господар обв'язував кожне фруктове дерево в садку, аби родили так рясно, як овес. Після виконання деяких ритуалів різдвяного Свят-вечора та після урочистої трапези проганяли кутю – тобто виходили з хати і зчиняли галас, б'ючи макогоном або поліном по парканах, пустих цебрах тощо. Саме свято хрещення відбувалося на річці або біля струмка; в місцевостях, бідних на воду, збиралися коло криниці. Напередодні на льоду річки вирубували великий хрест, пробивали ополонки, з льоду й снігу робили одне або кілька скульптурних зображень хреста, які нерідко обливали буряковим квасом. Кульмінаційний момент свята – занурення священиком хреста у воду, після чого вона вважалася освяченою. Цей акт у багатьох місцевостях супроводжувався стріляниною з рушниць та запуском голубів. Освяченій воді приписувались чудодійні властивості. Її давали зуроченим дітям, людям, що помирали, хворим тваринам, особливо цінували її пасічники. До крижаної купелі вдавалися хворі, а іноді й ряджені щедрувальники, змиваючи в такий спосіб "скверну бісівських масок". За давньою традицією на хрещення в селах і містах України (особливо Лівобережної) влаштовувались катання на святково прикрашених конях та кулачні бої.

МАСЛЯНА (Масниці, Масляниця, сир на неділя) – давньослов'янське свято на честь весняного пробудження природи. Християнська церква включила масляну у свій календар: масляний тиждень напередодні Великого посту (кінець лютого – початок березня за ст. ст.), проте вона так і не на була релігійного змісту. На Україні масляна не мала такого широкого розмаху, як, приміром, у центрально-російських областях. Але й тут дорослі та молодь катались на конях, ходили в гості, влаштовували бенкети у складчину. В деяких місцевостях масляна зображувала заміжня жінка, яку під жарти возили на санчатах односельці. Широке розповсюдження мав звичай колодки (колодія), відомий у кількох варіантах. Наприклад, розігрували народження і поховання дерев'яної ляльки (колодки) – відгомін давнього ритуалу знищення опудала Зими. Найчастіше ж колодку у вигляді поліна, качалки, стрічки, хустки, квітки тощо чіпляли парубкам і дівчатам як символічне покарання за те, що вони не взяли шлюб минулого року, а ті відкуповувалися грішми або могоричем. На Поділлі хлопці пригощали дівчат горілкою, пивом, солодощами – купували (запивали) колодку. У подяку за це кожна дівчина вишивала перкалеву хусточку, оздоблюючи її квітками та ініціалами свого обранця, та дарувала йому на Великдень – повертала колодку. Такі ритуали нерідко завершувалися укладанням шлюбу.

ЮРІЯ (Юра) – стародавнє свято землеробського календаря, що відзначалося 23 квітня за ст. ст. У народній свідомості св. Юрій (Георгій) був покровителем диких звірів і охоронцем свійських тварин. Цього дня зранку виганяли худобу в поле на Юрову росу, яка, за повір'ями, мала чудодійну силу. На Закарпатті, виганяю чи корів, одягали на них вінки з квітів, щоб корова була парадна для Юрія. Господарі ворожили про здоров'я худоби, запалювали на ніч у хлівах свічки, обсипали корів свяченим маком, виконували інші магічні церемонії, щоб захистити їх від нечистої сили, а також від хижаків. Свято мало й важливе аграрне значення: на Юрія обов'язково спостерігали за станом прорості. Вважалося, що коли на Юра сховається у житі кура, буде хороший врожай. Побутував звичай кидати в озимину кістку від м'ясної страви (частіше – великоднього поросяти). Виходячи дивитися на жито, качалися по ньому, що мало принести добрий врожай. Дівчата качали крашанки у полі й там закопували їх до початку жнив. В уявленнях українців Юрій виступав також подавцем весняної вологи, необхідної для зростання посівів. Цього дня співали спеціальних пісень, в яких звертались до святого з проханням узяти ключі й відімкнути землю, щоб випустити теплу росу, тепле літо.

ВЕЛИКДЕНЬ (Паска) – найзначніше християнське свято на честь воскресіння Ісуса Христа. Відзначається у першу неділю після весняного рівнодення і повного місяця, обов'язково окремо від іудейської Пасхи. У народному побуті українців Великдень чітко утримував елементи язичницької весняної ритуалістики: випікання обрядового печива, фарбування яєць, ігри, танці й розваги молоді, вшанування предків, аграрно-магічні, очисні обряди тощо. За тиждень до Великодня, у вербну (лозову) неділю, з церкви приносили освячену вербу й шмагали нею всіх членів сім'ї й худобу; пізніше цією гілкою перший раз виганяли корову в череду. Від вербної неділі починали активну підготовку до Великодня: варили яйця і розписували писанки, фарбували крашанки, начиняли ковбаси, випікали обрядове печиво, включаючи обов'язкову пшеничну паску, а подекуди й солодку сирну бабку. На страсний (чистий) четвер кожна господиня намагалась принести з церкви запалену свічку. Нею випалювали хрести на стелі й дверях, сподіваючись захистити свій дім від злих сил. Давнє коріння має звичай запалювання великодніх багать, які розкладали на пагорбах чи біля церкви у ніч із суботи на неділю. Великоднє гуляння, на яке сходилося все село, за традицією відбувалося на подвір'ї коло церкви – цвинтарі. Багатим був репертуар традиційних великодніх ігор. Діти залюбки грали у цоканьє – биття яєць: той, кому вдавалося розбити яйце суперника, забирав його собі. Парубочі ігри (бити лупака, піп, чорт, харлай, шила бити, кашу варити, довгої лози та ін.) являли собою змагання у спритності, швидкості й силі. У дівочих іграх (шум, жельман, кострубонька, мак, кривий танець, вербова дощечка та ін.) випробовувалися художні здібності учасниць – вміння танцювати, співати, перевтілюватися у певний образ. Недарма великодні ігрища вважалися справжніми ярмарками наречених. У весняному циклі значне місце займали обряди, пов'язані з культом предків. Померлих родичів провідували, як правило, у першу неділю після Великодня (проводи, гробки). На кладовище несли паски, яйця, інші страви й обідали прямо на могилах. Подекуди пов'язували рушники на хрестах. У цей день обов'язково годували старців і роздавали милостиню "за упокій душі". Ця традиція побутує й сьогодні.

КУПАЛА (Івана Купала) – давньослов'янське свято літнього сонцестояння. Відзначалося 24 червня за ст. ст. у період підготовки до збору врожаю. Первісно Купалою, очевидно, називали ляльку або опудало, яких купали – топили у воді, заривали у землю, спалювали. Назва ж "Івана Купала" походить від народного наймення Іоанна Хрестителя, вшануванням якого православна церква намагалася подолати дохристиянські традиції. Серед українців Купала відзначала переважно молодь у купальську (іванівську) ніч. Свято поєднувало елементи культу Сонця, аграрної магії, очисних та еротичних обрядів. Напередодні парубки розкладали великі купи хмизу на пагорбах, берегах річок, озер тощо. Запалити ці купальські вогні доручали дідам, які повинні були до вечірньої зорі добути примітивним способом новий вогонь. Вірили, що, стрибаючи через багаття, можна позбутися хвороб, злих чарів, безплідності. Виходячи з того, вдалим чи невдалим виявився стрибок через вогонь, дівчата й парубки ворожили про своє майбутнє, ранній чи пізній шлюб. Важливу роль у купальських обрядах відігравали колесо як символ Сонця та вода – ці стихії порівнювалися з братом і сестрою. Центральне місце у святі займало ритуальне деревце – марена (купайлиця, купайло, гільце). Рубали його хлопці, а прикрашали дівчата – живими та штучними квітами, ягодами, стрічками тощо. Навколо марени водили хороводи, співали пісні про кохання, сватання, майбутній шлюб. Тут же відбувалося своєрідне ігрове суперництво між дівчатами і парубками: останні намагалися будь-що відібрати у дівчат деревце і поламати його. Купальському дереву надавалося й аграрно-магічного значення. У багатьох місцевостях його купали у воді, а потім розламували так, щоб кожній дівчині дісталась гілочка. Шматочки марени несли на городи (щоб краще в'язалися огірки), затикали під стріху (щоб багатство велося), кидали у річку (щоб дощ пішов). Купальську ніч вважали чарівною, коли пробуджувалася нечиста сила. Звідси – широко розповсюджені дівочі ворожіння на вінках, численні обряди і магічні прийоми, за допомогою яких застерігались від відьом. Вірили, що трави, зібрані на Купала, мають особливо цілющі властивості. Багато повір'їв було пов'язано з квіткою папороті .

ЗЕЛЕНІ СВЯТА – українська назва християнського свята Трійці, що відзначається на 50-й день після Паски. Троїцько-русальна обрядовість знаменувала за вершення весняного і початок літнього календарного циклу. В основі її лежали культ рослинності, магія закликання майбутнього врожаю. Напередодні зеленої неділі, у суботу, що називалася клечаною, обов'язково прикрашали подвір'я та господарські будівлі клечанням – зеленими гілками клену, верби, липи, акації, ясеня, горіха, дуба тощо. Забороненим деревом подекуди вважалася осика, на якій, за повір'ям, повісився Іуда Іскаріот. Гілки встромляли в стріху, на воротах, біля вікон, за ікони. Підлогу або долівку в хаті встеляли запашними травами: осокою, любистком, м'ятою, пижмою, ласкавцями, татарським зіллям. Троїцькі розваги починалися з понеділка і тривали цілий тиждень. Звичайно їх влаштовували в лісі чи полі, на вигоні за селом. Подекуди молодіжні забави й танці проходили біля спеціальних лаштунків – ігорного дуба або явора. Вони являли собою довгу жердину, до якої зверху горизонтально прикріплювали колесо, прикрашене гіллям, квітами, стрічками. На Лівобережжі дівчата водили тополю – одягали одну з-поміж себе тополею і водили її по дворах. Кожний господар радо зустрічав процесію і, приймаючи від неї добрі побажання, щедро обдаровував учасників обряду. На Поліссі побутував близький за значенням обряд троїцького куста, роль якого теж виконувала дівчина. На Зелені свята, як і після Великодня, провідували померлих родичів, могили яких обсипали клечаним зіллям. На кладовищі влаштовували панахиди та спільні поминальні трапези. Ця традиція подекуди збереглася до наших днів.

" МАКОВІЯ – спрощена українська назва церковного свята святих мучеників Маккавеїв (1 серпня за ст. ст.). Цього дня у церквах разом із хлібним колоссям святили садові квіти і головки маку, які на Різдво використовувались для приготування куті. Вдома пекли пироги і коржі з маком. Звичайно їх носили до церкви дівчатка. Перед цим їх треба було добре нагодувати, бо наступний рік випаде неврожайний. Освячені на Маковія квіти й трави зберігали за іконами як помічне зілля. Якщо захворювала якась свійська тварина, її годували засушеними квітами, окурювали, поїли відварами із трав. Освячений у церкві мак, особливо дикий (видюк), використовували для охорони житла, худоби, двору від усякої нечистої сили. У деяких селах Київщини на Маковія встановлювали високі хрести, прикрашаючи їх квітами й головками маку, а зверху прикріплювали гарбузову маску з запаленою свічкою всередині, що нагадувало людський череп. Протягом усієї ночі хлопці та дівчата співали й танцювали, оберігаючи свій маковіївський хрест від сусідів-однолітків з інших вулиць чи кутків, які намагалися його викрасти або зла мати.

СПАСА – свято православної церкви, встановлене на честь Преображення Господнього (19 серпня за ст. ст.). Цей день був немовби апофеозом радості селянина з плодів своєї діяльності. За традицією святили яблука, груші, мед, колачі з муки нового врожаю. Після церковної відправи пригощали одне одного пирогами та фруктами, особливо дітей і старців. Великим гріхом вважалося їсти яблука і груші до Спаса. Цієї заборони особливо суворо дотримувалися батьки, що втратили дітей, та діти, в яких померли батьки. На Спаса разом із фруктами й медом до церкви несли великі оберемки трав, квітів, городніх рослин. Кожний вид освяченого зілля мав своє призначення. Васильками лікувалися від падучої, запою, внутрішнього жару, з них робили підстилку в труні, подушечку для небіжчика, вінки для померлих дівчат. Відвар сон-трави пили від безсоння тощо. За народною прикметою, на Спаса літо зустрічається з осінню. Цієї пори у природі вже відчувалися перші ознаки майбутніх холодів, тому й казали: Прийшов Спас, готуй рукавиці про запас.

ПОКРОВИ – християнське свято Покрова святої Богородиці, запроваджене у Візантії на згадку про чудесне визволення Константинополя від сарацинів. Серед українців, які століттями постійно страждали від чужоземних набігів, ця легенда набула особливої популярності. Божу матір (її називали у тому числі й Покровою) вважали своєю покровителькою запорізькі козаки. Щорічно 1 жовтня з великою урочистістю вони відзначали це свято на Січі у своєму головному храмі св. Покрови. У селянському побуті за станом погоди на Покрови намагалися передбачити характер майбутньої зими: Якщо на Покрову вітер з півночі, то зима буде дуже холодна і з хуртовинами, якщо з півдня – то тепла. Казали також, що Покрова покриває або листом, або снігом. До початку жовтня звичайно закінчували сівбу озимих. У цей час розпочиналася пора весіль, яка тривала два тижні до Пилипівського посту. Дівчата, котрі бажали взяти шлюб саме цього року, молилися: Свята Покрівонько, покрий мені голівоньку.

ДМИТРА – осіннє свято аграрного календаря, яке відзначалося 26 жовтня за ст. ст. За народними уявленнями, св. Дмитро завершував землеробський рік, замикав землю і приводив зиму. Він же тримав у себе ключі до весни, коли передавав їх св. Юрієві. Після Дмитра звичайно вже не засилали сватів, і тому казали: До Дмитра дівка хитра, а по Дмитрі лавку нею витри.

ВВЕДЕННЯ – християнське свято, що знаменувало собою початок зимового циклу обрядовості. Відзначали його 21 листопада за ст. ст. Введенські прислів'я розкривають прагнення хлібороба зазирнути в майбутнє, передбачити, якою буде наступна зима і як вона вплине на врожай: Як Введення мосте мостки, а Микола забива гвіздки, то люта зима буде; Як ляже глибока зима, готуй глибокі закрома. В окремих місцевостях на Введення, як і на Новий рік, починали деякі види робіт, що, за повір'ям, мало забезпечити успіх протягом усього року.

ПОЛАЗНИК – так називали першого відвідувача хати на Різдво, Новий рік, Введення тощо. Це пов'язане з так званою "магією першого дня" – вірою людей в щасливу або нещасливу прикмету. Отож, стежили за тим, щоб першою до хати не зайшла жінка чи дівчина: такий візит вважався небажаним. Натомість вірили, що прихід особи чоловічої статі обіцяє щастя й добробут. Часто у ролі полазника виступали свійські тварини (вівця, коза, навіть кінь), яких урочисто заводили в хату і годували.

КАТЕРИНИ – молодіжне свято у народному календарі українців (24 листопада за ст. ст.). Цього дня дівчата ворожили про майбутню долю. Робили це, зокрема, так: зрізали гілки вишні чи сливи і ставили їх у воду або в горщик із землею на покуті. Якщо вони розцвітали до Різдва або Нового року, це обіцяло скорий шлюб. У такий же спосіб ворожили про здоров'я або смерть у наступному році. З вечорницями на Катерини пов'язаний ще один своєрідний звичай. Зібравшись в якій-небудь хаті, дівчата варили кашу з пшона і маку та по черзі вилазили на ворота, вигукуючи: Доле, ходи до нас вечеряти. Подекуди замість долі закликали судженого.

АНДРІЯ – молодіжне свято, близьке за змістом до Катерини. Відзначалося 30 листопада за ст. ст. і відповідало церковному святу Андрія Первозванного. Молодіжні зібрання цього дня були наповнені веселощами й розвагами і подекуди називалися великими вечорницями. На Андрія вдавалися до різноманітних прийомів любовно-шлюбної магії: засівання конопель, ворожінь із балабушками, калитою тощо. Ці ворожіння мали відповісти на такі основні питання: чого чекати в Новому році – шлюбу чи смерті; якщо шлюбу – то хто буде чоловіком; чи буде шлюб щасливим. Намагалися також дізнатися про професію, матеріальне становище майбутнього чоловіка, главенство у майбутній сім'ї. Магічні дії нерідко супроводжувались відповідними примовками:

Андрію, Андрію!

Я на тебе коноплі сію;

Спідницею волочу,

Бо дуже заміж хочу.

Вже у минулому столітті молодіжні ворожіння втратили свою магічну функцію і перетворились на традиційні ігри, що супроводжувались сміхом і жартами. Для свята Андрія є характерною певна "карнавальна свобода". У цю ніч, як і в новорічну, негласно дозволялися деякі прояви антигромадської поведінки, які в інший час гостро засуджувалися і навіть підлягали покаранню за звичаєвим правом. У ролі "порушників порядку" звичайно виступали парубки та підлітки. Набір типових андріївських жартів не вирізнявся особливою вибагливістю: парубки знімали з воріт хвіртки і заносили на край села, підпирали кілком двері хати, вилазили на стріху і затикали комин, пускали в димар горобців тощо. Особливо звитяжним вважалося вміння підняти воза і поставити його на чиюсь хату. Такі ритуальні безчинства творили здебільшого на подвір'ях, де були дівчата на порі. Веселі андріївські та катерининські вечорниці припадали на період 40-денного Пилипівського посту і, отже, суперечили християнській моралі. Але спроби духовенства подолати цю традицію були без успішними.

МИКОЛИ – давнє землеробське календарне свято. Відомі два Миколи: весняний, або Теплий (9 травня за ст. ст.), і зимовий (Зимній) – 6 грудня. У народних віруваннях св. Микола виступає помічником і заступником хлібороба. До зимової дати були приурочені деякі приповідки про погоду та прогнози на майбутній врожай. Подекуди 4, 5 і 6 грудня справляли так звані Миколині святки. У ці дні варили кутю та узвар, щоб наступного року був урожай на плоди та ячмінь. В околицях Києва ще наприкінці XIX – на початку XX ст. влаштовували обходи, схожі на різдвяне колядування.