Велику роль у здобутті перемоги у Другій
світовій війні відіграла боротьба підпільних організацій та партизан у ворожому
тилу, на тимчасово окупованій гітлерівцями території.
У період війни 1941-1945рр. в м.
Ніжині також була створена і діяла підпільна
організація, яку очолив Я. Батюк
– єдиний у світі незрячий керівник підпілля, якого ще називали «сліпим
диверсантом».
Яків
Петрович Батюк народився в 1918 році в селі Рижани Володарського району, на
Житомирщині. Його батько Петро Іванович і
мати Параскева Миколаївна були простими селянами, які годували, за сучасними
мірками багатодітну, а за тогочасними – типову як для українців, сім’ю своєю
тяжкою працею. У Якова були два старші брати – Василь і Павло, а також дві
сестри – Ольга і Євгенія. Під час Першої світової війни глава сімейства потрапив під
мобілізацію, потім – у полон і кілька місяців добирався в рідне село з далекої
Болгарії. В Україні палахкотіла громадянська війна. Довкруги смерть, голод,
холод, епідемія… У 1920 р. дворічний Яків захворів на віспу. Життя йому вдалося
врятувати, але хвороба дала ускладнення на зір, малий Яша
осліп, як з’ясувалося – назавжди. Це був страшний удар для сім’ї, але життя брало
своє.
У 1921 р. Батюки, як усі, отримали землю
і освоїли вирощування прибуткової на той час культури – хмелю. Велика сім’я
зажила вельми пристойно і з’явилася надія, що це надовго. Але життя дуже швидко
розвіяло ці ілюзії. Яків тим часом підростав. Страшна недуга розвинула у нього
прекрасну пам’ять і слух. Він чудово орієнтувався в компанії своїх однолітків
і, навіть, без поводиря вільно ходив до лісу. Батьки уважно стежили за своїм
сином, з острахом думаючи про його майбутнє. Невідомо, як би події розвивалися
далі, але біля сліпої дитини з’явився його родич Самійло Євтихійович. Це була
літня і грамотна людина, яка, фактично, і визначила подальшу долю Якова. Через
нього незрячий хлопець пізнавав незримий йому світ. Наприкінці 1926 р. Самійло
Євтихійович, спостерігаючи незвичайне прагнення свого вихованця до знань,
написав лист Калініну з проханням направити Якова навчатися. Всесоюзний
староста відгукнувся і Батюк закінчує спецшколу.
У 1929 році сім’я Батюків визнана куркульською,
батьків відправляють у заслання до Сибіру, старшого брата Павла заарештовують,
звинувачують в «антирадянський пропаганді» і також етапують до Сибіру. На
щастя, репресії не торкнулися старших Василя і Ольги, що жили на той час вже
окремими сім’ями під Києвом. Вони наглядають за Яковом і наймолодшою Женею.
Через деякий час Василеві вдається за допомогою
підкупу визволити батьків і повернути їх в Україну, а Павлові – роздобути чужий
паспорт і втекти із заслання. Сім’я з’єднується і переїжджає в Ніжин.
Тим часом в 1935 році Яків вступає на останній
курс робітфаку Київського університету і потім на юридичний факультет, де вчиться на «відмінно». Напередодні війни
переїжджає до м. Ніжина, де працює адвокатом.
Показовим, дещо дивним і гідним
найвищої поваги був учинок Якова, який на початку мобілізації прийшов у міський
військкомат і став проситися бити ворога. Воєнком,
вислухавши сліпого юриста, спочатку, навіть, розгубився, а потім виставив його,
вибухнувши міцною лайкою. Але Яків уперто шукає власне місце у боротьбі з
ворогом, і в нього поступово вимальовувалася думка щодо підпілля, тим більше,
що німецькі війська стали все ближче підходити до міста. Реакція батьків на плани їх
сина була неоднозначною Батько засумнівався у здатності Якова очолити підпілля,
але той переконливо доводив, що сліпота не перешкода, а, навпаки, надійне
прикриття. Павло і Женя погоджуються залишитися з ним під окупантами і надавати
посильну допомогу.
У кінці жовтня 1941 року Батюк влаштовується
на роботу до мотузяної артілі, знайомиться з робітниками, вивчає їх настрої і
згодом підбирає серед них чотирьох надійних товаришів. Ця група розгортає серед
робітників агітацію, організовує саботаж розпоряджень німецьких властей і готує
диверсію. Артіль виготовляла тоді зброю для кінних упряжок німецької армії. Батюк
і його товариші вирішили зробити все, щоб мотузки були непридатні для
використання. Це рішення було здійснено - біля п’яти тисяч комплектів зброї
були просочені кислотою і при першому дощі розповзались на шматки, виводили з ладу
коней. Згодом група Батюка організовує виступ робітників артілі проти
перетворення її у власність одного із німецьких підприємців. Яків Батюк сміливо
виступає з вимогами на зборах робітників. За це його звільняють з роботи в
артілі.
Батюк вирішив будь-що зв’язатись з
партизанським загоном «За Батьківщину». Протягом
тижня він разом з Миколою Кузьменком шукає загін, але на цей раз йому не
вдалось знайти партизанів. Підпільники продовжують агітаційну роботу.
Починаючи
з осені 1942 р. в діяльності підпільної організації настає новий етап. На початку листопада Батюк зв'язався з командиром
партизанського загону «За Батьківщину» Стратілатом. Штаб загону схвалив дії
підпільників і поставив перед ними завдання: посилити агітаційну роботу серед
населеня міста і району, вести розвідку для потреб партизанського загону,
організовувати диверсії проти німців, підбирати і відправляти людей до
партизанського загону, допомогти партизанам зброєю, боєприпасами,
медикаментами. Батюку було дано листівки і політичну літературу, його докладно
поінформували про становище на фронтах.
Робота підпільників закипіла з новою
силою. Організація Батюка нараховувала
тепер уже до 50 чоловік, її члени були представлені майже в кожній установі, на
кожному підприємтві міста. Постійний зв'язок з штабом партизанського загону
підприємства підтримувався зв'язківцями
партизана Романа Стрельцова.
Виконуючи завданя штабу партизанського
загону, підпільна комсомольська організація провела чимало диверсій.
Штаб підпільної організації мав
радіоприймач, друкарську машинку, що дозволяло швидко розповсюджувати серед
населення листівки з відомостями , які передавались з Москви.
25 січня 1943року підпільники
слухали по радіо про перемогу радянських військ під Сталінградом, на Дону – про
це відразу надрукували листівки та розклеїли їх по місту. Женя Батюк на інститутському мосту була затримана поліцією, але листівок у неї вже не було. Підпільникі діяли уміло.
Батюк Женя, Смолянчук Віра, Ороховацька
Раїса тепер часто бували в різних кінцях міста. Все, про що вони дізнавались,
передавалось партизанам. За завданням Батюка Борисова
Галя улаштувалась офіціанткою в
офіцерській їдальні і в одного із п’яних офіцерів забрала з планшетки топографічну
карту міста, на якій були позначені військові об’єкти. Після уточення ця карта
була передана в штаб загону. Партизани одержали дуже важливі
відомості.
На початок 1942 року підпільна комсомольська
організація в м. Ніжині налічувала вже 15 чоловік. Батюк і члени штабу
розробили умови конспірації, підготували явочні квартири, створили бойові
трійки і призначили командирів. Підпільники посилюють свою діяльність.
Листівки, написані їх рукою, тепер часто з’являються на стінах будинків міста,
а також в навколишніх селах: Талалаївці, Пашківці, Безуглівці.
В
результаті зимового наступу Радянської Армії, весною і влітку 1942 р. з новою
силою розгортається партизанський рух. На Ніжинщині активно діє партизанський
загін “За батьківщину” під керівництвом секретаря Носівського району
партії Стратілата.
15 травня в одному з боїв був
тяжко поранений Лях; фашисти захопили його і привезли
до госпіталю, сподіваючись,що після одужання він на допиті розкриє партизанів.
Лікар Афонін негайно повідомив про це Батюка. Керівник організації доручив
підпільникам Колодію і Лонстецькому будь-що визволити Ляха. Це завдання було
виконано блискуче. Колодій і Лонстецький
вночі ввірвались до госпіталю, убили вартових і на руках винесли партизана.
Через декілька хвилин нічну тишу розрізав гуркіт партизанської таганки. Під
ранок на мосту на мотоциклах носились гітлерівці, але вже було пізно.
Травень
місяць був часом широкого розмаху партизанських боїв з ворогом. Ніжинські
підпільники подали велику допомогу партизанам зброєю і боєприпасами. Вони
розвідали склад зброї у вертіївських
лісах, з якого переправили до загону “За Батьківщину” 15 тис. патронів, 50 гранат і біля центру тому.
Навесні 1943р. до м. Ніжина прибули на переформування рештки
італійсько- румунських дивізій. Ці частини були деморалізовані, відчували
великі труднощі в продовольстві. Солдати за шматок хліба віддавали все, навіть
зброю. Цим скористались підпільники. За короткий час вони зібрали 150
гвинтівок, тисячі патронів, гранат, медикаменти, одяг і все це передали
партизанам. Підпільники, зокрема Могильний Іван, розповсюджують листівки серед
румунських і італійських солдатів, закликають їх виступати проти німців.
Підпільна організація немало зробила для того, щоб
зберегти радянських людей від вивезеня їх у Німеччину. За дорученням Батюка
лікар Афонін видав громадянам міста не один десяток фіктивних довідок про
захворювання тифом.
Виключно небезпечною і відважною була
організація втечі з німецького госпіталю
радянських військовополонених. Цю операцію провела Віра Смолянчук.
Працюючи в госпіталі, вона вивчила настрої військовополонених, приносила їм
листівки підпільної організації, часто розмовляла з ними про втечу. Було
домовлено в ніч 1 травня здійснити план втечі. Знищивши вартового, Віра
забезпечила вихід до річки Остер. А там, під мостом, їх чекали підпільники,
швидко переодягли в інший одяг і повели на раніше
приготовані квартири. Всі 15 бійців Радянської Армії були передані в
партизанський загін.
В ніч на 1 травня Борисова Галя отруїла 18 офіцерів
німецької армії, більшість з них померли в госпіталі.
Солодовник Галя на 153 км дороги Ніжин-Бахмач
підірвала гранатою німецьку штабну машину, знищила двох офіцерів, у яких
знайшла цінні документи.
У
кінці травня Батюк разом з Колодієм був присутній на партійних зборах партизанського загону. Збори схвалили
інформацію Батюка про діяльність організації і поставили перед нею ще одне
завдання : вжити заходів до того, щоб зберегти народне добро від розграбування
його німцями. Виконуючи це завдання розвідник Куренков І.І. врятував від
знищення будинок педінституту – він уміло пошкодив сітку електропроводів, що
з`єднували міни, які були підкладені в підвали будинку.
Підпільники
встановили, що на аеродромі базується 240 німецьких літаків, нанесли на карту
точки протиповітряної оборони аеродрому і передавали партизанам. Через кілька
днів радянські льотчики бомбардували аеродром і знищили 27 ворожих літаків.
Почалось
визволення України. Через станцію Ніжин
один за одним ідуть німецькі вояки. Підпільники передають партизанам досконалі
і докладні відомості про рух на залізниці.
Але
кипуча діяльність організації внаслідок зради була перервана. Ніхто з
підпільників не знав, що серед 15 визволених ними військовополонених був
зрадник. Такою підлою людиною виявився Емануїлов. Пробравшись в зв`язківці
партизан з підпільною організацією в червні 1943 році, він незабаром знав уже
всіх її членів, їх імена і квартири. Зрадник передав гітлерівцям все, що він
знав, після 18 липня вони інсценізували його арешт.
Дізнавшись
про арешт Емануїлова, Батюк прийшов на квартиру Мини В.Д. (вул.
Інтернанаціональна,16), свою сестру він відіслав за документами. Через годину
Борисова Г. повідомила, що Женю заарештувала поліція. Мина В.Д. запропонував
Батюкові тікати, обіцяючи провести в надійне місце. Але Яків не погодився,
заявивши, що він не може залишити сестру в біді. Коли Батюк йшов до Мини В.Д.
його помітив помічник начальника тюрми Боярський. Пізно вночі будинок був
оточений фашистами і поліцаями. Якова
Батюка заарештували. За цю коротку липневу ніч, по указці підлого
запродавця Емануілова, який разом з гестапівцями їздив у критій машині, було
заарештовано двадцять шість членів підпільної організації. Біля двох місяців
тримали їх у застінках гестапо. Вороги жорстоко допитували підпільників,
всіляко знущаючись над ними, та вони мужньо переносили тортури. В ніч з шостого
на сьоме вересня 1943 року обірвалося славне життя героїв. Всього тиждень не
дожили вони до визволення міста.
Ніжинська підпільна організація проіснувала майже 2
роки. Із
53 організацій Чернігівщини вона була найбільш масовою й активною.
У середині вересня 1943 р.
знівечені тіла підпільників було виставлено для впізнання у Гоголівському
сквері, а пізніше перезахоронено на Троїцькому кладовищі.
Якову Батюку у 1965 р. було присвоєно
звання Героя Радянського Союзу. Майбутній
юрист, що з відзнакою закінчив Київський університет, міг легко написати
докторську дисертацію. Не вдалося. Не встиг.
Та історія назавжди
вписала його ім'я на свою сторінку, яку щораз читатимуть і перечитуватимуть
нові покоління українців…
Немає коментарів:
Дописати коментар