Родинне свято

Родинне свято (9 клас)

Сьогодні в нас родинне гарне свято,
Зійшлися мами, тата, бабусі,
Сестрички, братики — усіх нас так багато!
Нам так хотілось, щоб зібрались всі.
Бо це ж чудово, як батьки і діти
У свято й будні завжди поруч йдуть.
Сьогодні всім нам можна порадіти,
Що в нас родини дружно так живуть.  
Сьогодні свято. Пісня хай лунає,
І хай щасливим буде кожен день.
Батьки і діти — і душа співає,

Тож хай лунає більше тих пісень!

Пісня «Родина»

 Як добре дітям й затишно в родині!
Тут так цікаво й весело всім нам.
Тому вклонитися доземно ми повинні,
За диво й за життя своїм батькам.
  Батьки для нас — це найдорожчі люди,
Вони піклуються і думають про нас.
І хай завжди в нас тато й мама буде,
Й ніколи світлий не проходить час.
    І хай здоров’я буде у родині,
Щоб радість й сміх веселий наш дзвенів!
Родині ми складаєм славу нині,
І скажемо багато добрих слів.
    Бо все найкраще в дітях від родини!
Привітність, щирість, щедрість, доброта.
Усі традиції народні і святині,
Та мудрість й віра чиста і свята. 

 Ведучий. Хто першим посміхається до немовляти? Хто вдень і вночі чатує над колискою, прислухаючись до подиху дитини? Хто накриває найдорожче у світі малятко, коли рученята ще зовсім безпомічні? Хто витирає сльози малюку й пригортає до серця, щоб загоїти  болі та жалі у поцілунку батьківської любові?
Ведуча. Хто від себе відриває, тільки б дитині було вдосталь. І навчає робити перші кроки в житті?

Ведучий. Наші батьки, наші тати і мами.
Ведуча. Тож відплачуймо теплотою серця за батьківську любов, не допускаймо, щоб будь-яка образа була вчинена нами найдорожчим людям.
1.
В сім’ї розпочинається життя дитини,
Тому від мами й тата в неї все!
Тож усі звички й правила з родини
Дитя в життя з собою понесе.
В дитини від родини чуйність, ласка.
І від родини в неї доброта.
В сім’ї для неї оживає казка,
І кожна стежечка в житті — проста.
2.
Бо є підтримка тут і є порада,
Турбота є, любов, а ще — тепло.
І задоволена дитина, дуже рада.
Тож хочеться, щоб завжди так було.
Бо ж діти, мов пташата у гніздечку,
До маминого туляться тепла,
І до татусевого доброго сердечка.
Тож треба, щоб любов в сім’ї жила. 

Немає нічого більшого, як любов материнська. Про це розкаже легенда про матір.

Легенда

Колись, дуже давно, на узбережжі Чорного моря жили люди. Вони орали землю, випасали худобу, рибалили.

Восени, коли закінчувались польові роботи, люди виходили на берег моря і влаштовували веселі свята, ігри, які закінчувались пусканням стріл щастя. Дивитися на ці ігри виходив з морських глибин цар морів та океанів Нептун. Це був надзвичайно страшний і сердитий володар морської стихії.

-             Хоч як люди похваляються своєю силою, а мене бояться. Ніхто з них не насмілився пускати стріли у бік моїх володінь! - говорив він, сміючись.

Одного разу вийшли до вогнища юнаки і, повернувшись у бік моря, всі, як один, пустили туди стріли. Розгнівався Нептун.

-              Я всіх вас поховаю у безодні морській! - заревів він.

Жінки, дивлячись на своїх синів, замислилися. Цар морський і справді може поховати їхніх дітей у морі. А жінки були тут сильні, вродливі і ніколи не старіли. Думали, думали жінки і вирішили віддати свою силу синам. Юнаки, взявши материнську силу, підійшли до самого берега моря. Щоб не підпустити їх до води, Нептун кинув величезний вал, але юнаки вистояли. А матері після цього стали слабкими.

Ти бачив будь-коли слабких жінок? Якщо зустрінеш, то не насміхайся: всю силу вони віддали таким самим дітям, як ти.

Коли Нептун побачив, що юнаки витримали натиск важкого валу, він люто вигукнув жінкам:

-              Хай ваші сини вистояли проти мене на березі, але в морі я порву їм руки.

Жінки знову зажурилися. Раптом на поверхню води вийшли дочки морського царя. Вони, як і їхній батько, були некрасиві, а тому й сказали:

-              Жінки, віддайте нам свою красу - за це ми дістанемо з морського дна трави, зів'ємо з неї жили для ваших синів. Тоді руки будуть у них такі ж, як у нашого батька. Жінки погодились і віддали свою красу.

Якщо ти побачиш будь-де некрасиву жінку, не відвертайся від неї. Знай, що вона принесла в жертву свою красу заради дітей.

Коли цар Нептун дізнався про вчинок дочок, страшенно розгнівався, викинув їх з моря і перетворив на пташок чайок.

Ти чув, як плачуть чайки над морем? Це вони просяться додому, але жорстокий батько не пускає їх. А моряки на чайок завжди дивляться і надивитися не можуть, тому що чайки носять красу їхніх матерів.

Нарешті юнаки, відчувши міць у руках і силу в плечах, вийшли в море. Вийшли вони і зникли. Чекають-чекають матері - не повертаються сини. З'явився знову перед жінками Нептун і голосно-голосно зареготав:

-              Не діждатися вам тепер синів! Вони заблукали. Вони забули, що на морі немає доріг.

Тоді жінки вигукнули:

-              Хай буде в наших очах менше світла, але хай над нашою землею ще ясніше світять зірки, щоб сини знайшли по них дорогу до рідних берегів!

Тільки сказали це - і у небі ясно-ясно заблищали зірки...

 Ось яка сила материнської любові. Пам'ятайте цю легенду, адже в ній сказано так багато... (І.Паньків)

1.Багато в світі різних слів

І різних виразів чимало,

Та ласкавіше серед них

І найрідніше слово - мама.

2.Хоча б яку ти вибрав із доріг,

Хоча б якими ти пішов шляхами,

Та через терни горя і зневір

Ти повертаєшся до мами.

3.Це теплі руки і вуста,

Що так в дитинстві зігрівали,

Це ніжне серце, ніби птах,

Завжди з тобою мандрувало.

4.Спіши до неї крізь літа,

Шануй, люби, не дай тужити.

Бо лиш вона, і рідна, і свята,

З тобою вічно буде жити.

Материнська свята доброта —
В неї теплі рожеві крила,
Ніжна усмішка і проста,
Мрій високих ясні вітрила.
Материнська свята доброта
До грудей діточок пригортає.
Мати справді людина свята,
Вона дітям усе прощає,
Їхні чвари й щоденний гріх...
Піднімає пташат на крила.
Вона любить однаково всіх,
Небеса б діточкам прихилила.
Материнська свята доброта...

 В.1. І скільки б тобі не було років — 5 чи 50 — тобі завжди потрібна мама, її ласка, добрий погляд. І чим більше любові до мами ти маєш, тим світліше і радісніше її  життя.
В.2.  Борг перед мамою не можна виміряти ніякою міркою, не можна заплатити повністю. Умійте відчувати серце матері. Умійте бачити в її очах мир і спокій, радість і тривогу. 

В.3.Якщо мати за своєю природою є втіленням ласки, ніжності, надмірної доброти, то з батьком асоціюються значно вимогливіші означення.

В.4.Батькове слово було не тільки   законом – воно навчало, об’єднувало і утверджувало моральні засади.  Чи не від того увійшов у повсякденний побут вислів: «Хоч батько і скупий на слово, але воно є законом». Не випадково казали: «Не навчив батько – не навчить і дядько».

В.1.Чоловік стає на коліна в трьох випадках:  щоб напитись із джерела, зірвати квітку для коханої і щоб вклонитися матері. І я низько вклоняюся ще одній найдорожчій жінці – бабусі.

В.2.При сучасній зайнятості батьків бабусі у багатьох випадках беруть на себе частку турбот і обов’язків, пов’язаних з вихованням дітей.

В.3.На дні бабусиних скринь народ віками зберігав щиру доброту і милосердя, рідне слово і самобутню мораль.

В.4.Як часто наші мами за щоденними турботами не мають багато часу для нас. А вони – бабусеньки, бабуні – і нагодують нас,  і пожаліють, бо люблять онуків більше, ніж своїх дітей.

Учні:

1.Бабусю моя дорогенька,

 Матуся моєї матусі,

Присядь біля мене близенько,

Я ніжно отак пригорнуся.

 2.Накину тобі я на плечі

  Хустину тепленьку, пухову,

Як гарно мені з тобою,

Бабусю, завжди будь здорова!

   3.На руки твої подивлюся,

   Що ніжно мене так ласкали,

   Ці руки моєї бабусі

   В колисці мене колихали.

4.Вони хоч старенькі та вправні,

   Все вміють ці руки робити:

   Хустиночки вишити гарні,

   Сніданки, обіди варити.

5.За все найкраще у житті,

   За ваші руки золоті,

   За ваші лагідні серця

   Ми, внуки, вдячні вам, бабусі, без кінця!

 

В.2.Дідусь у нашому житті… .  Святість цієї близької людини завше була незаперечною.

В.3.Мудре, хоч іноді й суворе дідусеве слово, вміння заохотити до праці, розповісти цікаві спогади – саме таким незамінним помічником і доброзичливим учителем він є для кожного з нас.

Не сумуйте старенькі!

Сині весни пройшли, промайнули,

Наче коні промчали літа.

Не помітили їх, не збагнули,

Як настала пора золота.

     Не сумуйте старенькі, не треба,

Не тримайте у серці жалі.

Я до ніг прихилив би вам небо,

Щоби краще жилось на землі.

    Кажуть, юність живе лиш майбутнім,

Кажуть, зрілість цінує лиш мить,

Тільки старість живе незабутнім,

Тим, чого не вернуть, не спинить.

     Є закони природи незмінні

Для людей, для птахів, для трави.

Ви простіть нас байдужих, ми винні,

Будем ми ще такими, як ви.

Учень.

Про життєву мудрість наших дідусів складено чимало легенд, давніх історій. Ось послухайте одну із них.

Був колись закон – знищувати старих людей, які вже не могли виконувати роботу. Старший син виводив батька чи матір у глухий ліс і залишав там. А один чоловік пішов  проти закону: пожалів свого батька, заховав його у глибокій землянці в пущі.

Рік живе старий. Другий. Ніхто про те не знає. І впав на їхню землю неврожай лютий, а за ним – холодна, затяжна зима. Все поїли люди, навіть насіння. Розмерзлась земля, а сіяти нічого.

Прийшов тоді син до батька і каже: «Будемо погибать, тату, усі  разом» - і заплакав. «Не плач, сину»,- каже батько, - є порятунок. Розбери стріху на хаті, розтруси її по полю і зійде зерно, що в колосках невимолочене залишилося».

Зробив син так, як велів батько. І зійшло жито – густе, могутнє, і був урожай невиданий.

Прийшли  до того чоловіка люди і запитали, хто навчив його так чинити. І чоловік зізнався, що порушив закон, не вигнав батька. Зажадали люди побачити того діда.

Він вийшов до них – сивий, згорблений, зіперся на костур і каже: «Я смерті не боюся бо давно до неї  готовий. Убийте мене, а сина пожалійте, як він мене пожалів».

Заспокоїли діда люди і прийняли новий закон роду – «Берегти й шанувати старих людей за роки, за мудрість, слухати їхню раду й чинити, як вони скажуть. І доглядати до самої смерті.  А хто не виконає цього закону – буде проклятий на віки вічні.

Учитель. Ми згадали найрідніших для нас людей – маму, тата,  дідуся, бабусю. Мама стала мамою,  а тато – татусем, коли в дружній сім’ї з’явився найдорожчий скарб у світі – малесеньке, безпомічне, найкраще на планеті немовлятко.

В.1.

Поява наша в світі – диво,

Кохане і таке щасливе.

Скарбів нема цінніших в світі,

Ніж для батьків є їхні діти.

 

І урочистішої дати

Нема для мами і для тата.

З цього моменту навіки

у двох нове звання  - батьки.

Тепер в них завдання єдине –

плекати донечку чи сина.

(Запитання батькам: О котрій годині і в який день народилася ваша дитина?)

В.2. Перші хвилини, перші дні…

Які ж хвилюючі вони!

Дитя матуся доглядає,

А тато щедро «обмиває».

Від всіх знайомих, як годиться,

Летять вітання аж по вінця.

В.1. Та новий клопіт батькам мати:

Як дитя своє назвати?

Тут треба добре міркувати,

Аби ім’я достойне дати,

Бо  «як ви яхту назвете –

Так вона і попливе!»

(запитання дітям: чи знаєте ви, чому вас так назвали?

Запитання батькам: чому ви саме так назвали свою дитину?)

В.2. У перші місяці життя

За чим батьки спостерігають?

Те, як кохане їх дитя

Вагу ретельно набирає.

Кому – м’ясце, кому – сальце,

Бо ми ж бо українці справжні.

Давайте пригадаєм це,

До цього ж всі батьки уважні!

(Запитання батькам: згадайте, якою була вага вашого малюка при народженні? Що саме було його улюбленою стравою у перший рік життя?)

Учитель. З того часу, як у Ніжині з’явилося більше двох десятків новеньких крикливих, але надзвичайно симпатичних гуманоїдів,  пройшло майже 15 років. А чи пам’ятаєте ви ваші перші кроки в ролі тата й мами, шановні дорослі?

В.1. А час пливе. Ось перший крок

Невпевнений, та все ж важливий, -

Початок шляху до зірок,

Який забути неможливо.

В.2. І хоч малюк частенько пада,

Є поруч батьківська рука.

Вона допомагає радо,

Вчить танцювати гопака.

(Запитання батькам: згадайте, у якому віці, де, за яких обставин ваша дитина зробила перший крок? Яка мелодія була улюбленою? Що ви танцювали разом?)

Учні:

Дитя не тільки для родини

дорогоцінним скарбом є.

Це – дивний голос України,

Що має висловить своє.

Тож так з’являються шедеври,

Що в жодній із літератур

Аналогів не мають, певно,

І навіть в жодній із культур.

Це перші спроби розмовляти

І втілювать свої думки,

Це перші вислови маляти,

Що розуміють лиш батьки.

(завдання батькам: пригадайте, які кумедні слова та вислови вживали ваші діти, починаючи розмовляти?)

В.1. Отож, іде вперед життя.

Батькам в дитяті їхнім – втіха.

Святі плекають почуття,

Хоч попадає й на горіхи.

Навколо ж бо цікавий світ,

А хто його минути в змозі?

Ось миска здійснює політ,

Вже й окуляри на підлозі.

В.2. Газету тут дідусь забув?

Ми з неї зробимо багато.

Ділитись треба, хто ж не чув!

Тепер усім є: мамі й тату.

У кожного є малюка

Своє  захоплення, звичайно,

Дитяча тягнеться рука:

Їй треба все. І все – негайно!

(запитання батькам: які були улюблені іграшки ваших дітей? Чому?

Запитання дітям: яку першу іграшку ти пам’ятаєш? Чим вона тобі подобалася?)

В.1. Отак в процесі пізнання

Поволі  день за днем спливають:

Вдень накопичують знання,

Вночі, як всі, відпочивають…

Дитячий сон – сон янголят,

Солодкий і такий казковий…

Учитель. Давайте разом спробуємо зазирнути у сон малюків, які наслухалися казок від бабусь,  колискових від мам та фрагментів сюжетів серіалів у перервах між казками та колисковими. А сон – віщий, адже років через 15 ця малеча навчатиметься у 9 класі нашої школи.

Сценка «Сон»

В.1. Вже й повзуни фасон змінили,

Шукають всі собі пригод.

Усі веселі і красиві,

Нівроку вже собі народ.

Конкурс фото  - упізнайте себе (демонстрація фото учнів класу у віці 1-5 років)

Учні: Та діти, як гриби ростуть!

Роки, куди ви, зупиніться!

Вже юнаки й дівчата тут

Сидять, ви тільки подивіться!

Дівчата вже про хлопців мріють,

А ті, принаймні, про І-Phone…

М’який ведмедик десь у шафі

Тепер лише відпочива.

Дорослих іграшок багато.

В батьків аж кругом голова:

Уроки ж треба дітям  вчити!

Диктант писати – вищий клас!

А вони: Встигну все зробити!

Ти, мамо, не турбуйсь за нас!

…І вся сім’я сідає разом  -

Вчать  біологію,  вірші,

Розв’язують задачі з татом.

Допомагають й бабусі.

 

Сценка «Дві бабусі» 

-  Здрастуйте, голубонько моя! Давайте підемо гуляти в парк.

-  Та ви що! Я ще уроки не вивчила.

-  Які уроки?

-  Зараз модно робити уроки за онуків, хоча, це, напевно, непедагогічно.

- Чому це «непедагогічно»? Та я все життя за онуків уроки роблю. Якщо що - мене запитуйте, в мене великий досвід.

-   Тоді,  якщо неважко,  перевірте,  як  я вірш вивчила.

У лукоморья дуб зелёний,

Златая цепь на дубе том...

- Так, добре.

-  И днём и ночью пёс ученый…

-  Який ще пес?

-  Ну, я не знаю, яка в нього порода.

-  Та не пес, а кіт! Зрозуміла?

- А, зрозуміла!..

...И днём и ночью кот учёний

 С авоськой ходит в гастроном...

- З якою авоською? В який гастроном? Вчи вірш!

-  Ой, у мене ще стільки уроків: математика, українська, англійська... Один онук у 5-му класі, а другий - у 1-му. Його вчителька просила в школу касу принести.

-  Яку касу? З магазину, чи що? Ти мене в цю справу не вплутуй. Все, до побачення! З вами в лікарню можна потрапити. А в мене ще домашнє завдання не виконано: дослід з ботаніки треба провести - квасолю виростити.

-  А так-так, пам'ятаю, ви в мене брали квасолю.

-  Та щось не росте та квасоля. Мабуть, неякісна.

-  Як неякісна?!! Ну ось! Роби людям добро! Можна сказати, від себе відірвала - дістала із супу.

-  Зачекай-зачекай. Як із супу? Та це я виходить вирощую варену квасолю? Спасибі, допомогла називається.

Учитель. Діти ростуть, набираються досвіду, пізнають навколишній світ і себе в ньому. Вони люблять зустрічатися з друзями, дивитися цікаві фільми (особливо в школі, під час уроку, вони стають ще цікавішими), люблять вдягнути нові вишукані кеди, люблять поласувати піцою, бажано в Чернігові… та більш за все на світі вони люблять… себе. А от що в собі вони люблять найбільше?

Гра «Що я люблю в собі понад усе?»

Вислухавши запитання, назвіть число від 1 до 20  (або витягніть картку). Зашифроване під цифрою і буде відповіддю на питання.

1.     Вміння дарувати людям радість

2.     Аристократичні манери

3.     Струнку фігуру

4.     Вміння дружити і вибирати друзів

5.     Розкішне волосся

6.     Вірність ідеалам

7.     Вміння виглядати розкішно у будь-якому одязі

8.     Все

9.     Гнучкий розум

10.                       Божественний голос

11.                       Осину талію

12.                       Любов до тварин

13.                       Вміння вийти сухим з будь-якої ситуації

14.                       Порядність

15.                       Безпосередність

16.                       Ангельський характер

17.                       Запальність

18.                       Фантастичну посмішку

19.                       Надзвичайну щедрість

20.                       Вміння розповідати анекдоти

Хлопці, надивившись на таких чарівних, вродливих, неймовірно гарних дівчат, непомітно для себе закохуються і здатні на все для своєї обраниці.

Сценка «Наталка-Полтавка»

Такі дівчата, як у нас, в житті не розгубляться – адже їм під силу абсолютно все! Наприклад…

Сценка     На дивані сидить тато, розгадує кросворд. Входить син:

- Тату, допоможи розв’язати задачу.
- Прийде мама – допоможе!

Син виходить, знову заходить:

- Тату, там на кухні кран порвало, вода тече.
- Прийде мама – відремонтує!

Син виходить, батько встає, водить носа. Входить син:

- Що це пальним пахне?
- А, на кухні білизна горить.
- Чому ж ти мовчиш?
- Прийде мама – погасить!  

    

Ведучий. Немає таких батьків, яких би не хвилювала доля дітей, яким би не хотілося хоч на мить зазирнути у їхнє майбутнє. У вас, шановні батьки, є унікальна можливість. Діти написали вам листи з майбутнього -  тож спробуйте упізнати  в них свою дитину (зачитування листів, у яких діти уявили себе через 10 років).

В.1.Отак непомітно підійшло до кінця наше свято

1.Батьки і діти! Діти і батьки!

Нерозділиме  і довічне коло.

Ми засіваємо житейське поле

І не на день майбутній  - на віки!

2.Між нас не ляжуть вирвами роки,

Бо наша кров пульсує в нашій долі

Батьки і діти… . Діти і батьки…

Нам нічого ділить на спільнім полі.

3.Сім’я – це пристань і гавань,

Сюди повертаймось знов і знов

Із мандрів далеких і плавань –

Тут вічно панує любов.

4.Тебе тут завжди пам’ятають,

Куди б ти не їхав, не йшов,

На тебе постійно чекають

Увага, турбота, любов.

5.Сімейний вогонь палає,

Теплом заповнивши дім,

Хай тато маму кохає,

Хай щастя не зраджує їм!

Учитель.  А ви завжди залишайтеся найкращими друзями своїм дітям, а діти нехай завжди будуть для вас лише втіхою, радістю і задоволенням.

Я Вам бажаю радості і світла,
В теплі й любові довгий вік прожить.
І щоб душа трояндою розквітла,
А час нескорений нехай собі летить!
Бо ж ні на мить його не зупинити
І ні на крок не повернуть назад.
То ж дай Вам, Бог, у щасті й мирі жити
І йти щасливо в свій осінній сад.
Вік проживіть у щасті і любові,
Красою серце вмійте напоїть.
Веселі будьте, добрі і здорові
І ще сто років на Землі живіть!