Містика у житті Миколи Гоголя

Мало хто з письменників привертав стільки уваги утаємниченим характером свого життя і смерті, як Гоголь. І сам Гоголь був твор­цем не тільки першокласних творів, але й утає­мничених оповідей про своє життя. І вмів їх майстерно ввести в контекст своєї творчості. Згадайте бодай появу його портрету на зна­менитій картині Іванова "Явлення Христа", на якій Гоголь зображений так, що мистецтвознавці нарекли цей персонаж "найближчий до Христа".

Мало хто звертає увагу на те, що поява письменника на світ була пов'язана з містичними подіями чи, як кажуть, Божествен­ним Промислом. Про це постійно говорили у родині Гоголів, переповідаючи на доказ сімейні легенди, які з дитинства знав і Гоголь. Біографам добре відомий епізод явлення Богородиці Василю Опанасовичу, батькові Гоголя, що на­снився йому після відвідин церкви в Ахтирці. Про це розповіла мати письменника, Марія Іванівна, у листі до С. Аксакова. Нагадаю: "Він стояв у храмі по лівій стороні; раптово царські ворота відкрились, і вийшла цариця у порфирі і короні і почала говорити до нього словами, яких він не пам'ятав: "Ти зазнаєш багато хво­роб, ... але все минеться, - цариця небесна сказала до нього: ти видужаєш, одружишся, і ось твоя дружина". Мовивши ці слова, підняла вго­ру руку, і він побачив біля ніг її маленьке дитя, що сиділо на підлозі, і риси його закарбува­лись у пам'яті". Василь Опанасович забув цей сон, але через багато років у містечку Яреськах, куди сім'я їздила на молебень до церкви, він побачив у домі тітки майбутньої дружини на руках годувальниці семимісячне маля. Він ясно розгледів обличчя дитини, на яке в його давньому сні вказувала Богородиця. Він ніко­му не розказав про це, але почав часто бувати у домі і залюбки грався з дитиною, дивуючи дорослих своїм завзяттям. Коли майбутній дру­жині мало виповнитися чотирнадцять років, Василь Опанасович побачив "той самий сон і у тому самому храмі, але не царські ворота відкрились, а бічні олтаря, і вийшла дівиця у білому платті з блискучою короною на голові, краси неописаної, і, вказавши у лівий бік, сказала: "Ось твоя наречена". Він озирнувся у ту сторону і побачив дівчинку у білому платті, яка сиділа за роботою перед маленьким сто­ликом і мала ті самі риси обличчя". Після цього Василь Опанасович попросив руки Марії Іван­івни. На цьому події, що призвели Гоголя до думки про власну обраність і особливе призначення, не завершились. Двоє перших дітей под­ружжя народилися мертвими. Ось тоді Марія Іванівна дала обітницю: якщо народиться у неї син, назвати його Миколою, на честь чудотвор­ного образу Миколи Диканьського. Через це письменник, за словами його сестри Ольги, "любив згадувати про те, чому назвали його Миколою". Згадувані настрої зміцнилися після смерті дев'ятирічного брата Івана. У глибоко релігійній свідомості Гоголя, що вийшов із се­редньовічного українського села, не могла не з'явитися думка: Господь чомусь благоволить до тебе, не випадково Він оберігає тебе. І Го­голь щиро і завзято повірив у те, що Господь визначив йому особливу долю.

Щодо смерті Гоголя, то тут накопичилося стільки легенд, що наче просяться бути включеними до романів жахів. Чого варта лишень історія перепоховання письменника. Подейкують, що ніби-то експерти тоді засвідчили захоронения Гоголя заживо... Про можливість цього наче поперед­жав і сам письменник... Але відомий дослідник Гоголя П. Паламарчук спеціально цікавився документальною базою перепоховання письменника у 1934 році з Данилового монастиря на Новодівиче кладовище і не знайшов жодних фактів, які б давали підстави для подібних тверджень.