Полтава

Музей історії Полтавської битви

Телефон: +38 (05322) 7-30-91 Адреса: вул. Шведська могила,32

Музей історії Полтавської битви було відкрито 26 червня 1909 року напередодні 200-річного ювілею битви. Засновником музею і його першим директором був відомий історик і краєзнавець, викладач історії Петровського Полтавського Кадетського корпусу, дійсний статський радник, підполковник Іван Францевич Павловський. Експозиція музею нараховує багато експонатів, серед яких холодна і вогнепальна зброя, портрети, гравюри, полкові прапори і зразки військової форми, які надійшли з Артилерійського музею С.-Петербургу, музеїв Москви, Стокгольмського Королівського архіву і Генштабу, окремих приватних осіб Полтави і повітових міст Полтавської губернії. Спочатку музей розташовувався у невеликій будівлі, зведеній для нього всередині огорожі церкви Св.Сампсонія. 

У часи громадянської війни в Україні 1917-1918 рр. музей історії Полтавської битви неодноразово грабували. Серед викрадених експонатів: зброя, живопис, срібні та бронзові речі. У 1918 році залишки експозиції музею було передано І.Ф.Павловським на зберігання у Центральний Пролетарський музей Полтавщини (нині Полтавський обласний краєзнавчий музей).
   

У 1949 році Рада Міністрів СРСР ухвалило рішення про відтворення музею історії Полтавської битви. У якості місця для нового музею було обрано будівлю колишнього будинку інвалідів російсько-турецької війни, зведеного наприкінці ХІХ ст. 23 вересня 1950 року відбулося урочисте відкриття музею на полі Полтавської битви. Багато музеїв Москви, Ленінграда, Києва, Львова та інших міст СРСР передали сюди свої експонати. Із кінця 1990-их рр. почалася співпраця музею із двома шведськими товариствами: товариством калолінців і товариство військової історії.

Музеєві було передано багато подарунків, серед яких картини, холодна зброя, копії унікальних документів, фотографії тощо. Щороку музей приймає тисячі відвідувачів, які приїздять сюди, щоб познайомитися з історією Північної війни (1700-1721) і її вирішальної бою — Полтавської битви (27 червня 1709 р.).

Садиба І.П.Котляревського

Розташування: Центральна зона. Години роботи: 10:00 - 18:00, понеділок-вихідний.
 Телефон: +38(05322)72073 Адреса: Соборний майдан, 3

У 1969 році на честь святкування 200-річного ювілею поета за акварельним ескізом Т.Г.Шевченка була відновлена садиба І.П.Котляревського. до комплексу ввійшли: садиба, комора, колодязь із журавлем. У 1971 році на території садиби було встановлено погруддя І.П.Котляревського роботи народного художника України Г.Ш.Кальченка.

У будинку письменника 4 невеликі кімнати: кабінет, вітальня, опочивальня, кухня. Також у домі письменника збережено автентичний сволок, який зберігся з часів митця.

За спогадами сучасників І.П.Котляревського максимально точно відтворено інтер’єр будинку, де зберігаються меморіальні речі, нагороди письменника, рукописні сторінки творів, а також меблі, предмети дворянського вжитку початку ХІХ ст.

У цій садибі І.П.Котляревський і помер 10 листопада 1838 року. Похований у Полтаві на території старого міського цвинтаря, неподалік від колишнього Кобеляцького шляху (тепер вулиця Фрунзе). Могила письменника із пам’ятником збереглася до наших днів.

Полтавський музей авіації і космонавтики імені Ю.Кондратюка

Розташування: Центральна зона Години роботи: 9:00 - 16:30,выходной - воскресенье,понедельник Телефон: +38(05322) 72582 Адреса: Першотравневий пр-т, 16

Юрій Васильович Кондратюк (Олександр Гнатович Шаргей) належить до когорти вчених кінця ХІХ — початку ХХ сс., які були першими у передбаченні підкорення космосу. Ентузіастів, які займалися цією проблемою, називали фантазерами, а часом над ними насміхалися. Так було і з Юрієм Кондратюком. Удосконалюючи рукопис за рукописом, Ю.Кондратюк став загальновизнаним теоретиком космонавтики зі своїм особливим, нестандартним мисленням. Ім’я інженера-самоука Ю.Кондратюка (О.Шаргея) стало в один ряд із такими великими вченими, як К.Ціолковський, Ф.Цандер, Р.Годдард, Г.Оберт.

Музей імені Ю.В.Кондратюка було відкрито 23 вересня 2001 року у будинку-пам’ятці архітектури 1810 року. Серед різноманіття музейних закладів Полтави музей вирізняється своєю неординарністю і незвичною спрямованістю. В експозиції музею зібрано унікальний матеріал про вчених, інженерів, конструкторів в аерокосмічній галузі, життя яких було пов’язано з Полтавою. Серед них: учений-артилерист, конструктор бойової техніки О.Д.Засядько, фундатор військового повітроплавання О.М.Кованько, творець першого у світі авіаційного парашуту Г.Є.Котельников, один із піонерів космічних польотів Ю.В.Кондратюк (О.Г.Шаргей), учений-ракетник Ю.О.Побєдоносцев, конструктор В.М.Челомей та інші. Важливе місце в експозиції посідають матеріали, які висвітлюють одну з найграндіозніших союзницьких операцій часів Другої Світової війни, — «Френтік», коли в Полтаві у певний час розташовувалася база союзницької авіації (ВПС США).

В експозиції презентовано предмети, які були передані льотчиками-космонавтами Г.Т.Береговим, О.А.Леоновим, Л.К.Каденюком. Також в експозиції відображено діяльність підприємств, які працюють в авіаційній та аерокосмічній галузі України. Фонд музею складають майже 4000 експонатів і науковий архів, який складається із більш ніж 500 наукових праць і документів.

ВІД ЗАСНУВАННЯ ПОЛТАВИ ДО НАШИХ ЧАСІВ

  Перша документальна згадка про місто під назвою Лтава зустрічається в Іпатіївському літописі. Літопис говорить, що князь Ігор Святославович Сіверський в 1174 році, переслідуючи орди половецькх ханів Коб’яка і Кончака, «переїхав Ворсклу від Лтави» і рушив у напрямку Переяслава, де дружина Ігоря завдала поразки половцям.  

     Із цієї дати було вирішено почати відлік «віку» Полтави аж до 1999 року. В 1974 році в україні вперше святкували 800-річчя Полтави. Але місто виникло набагато раніше, ніж згадувалось у літописі. Подальші археологічні дослідження довели безперервне проживання людей у Полтаві до межі VII-IX сс.

 Засноване слов’янами-сіверцями в ІХ ст., укріплене поселення на Івановій горі поклало початок розвитку древньоруського міста Х-ХІІІ сс., поселенням XIV-XV сс. У наш час археологічними дослідженнями доведено, що Полтаву було засновано 899 року.

 Сіверський племінний союз, Хазарський каганат, Київська Русь — ось перші етапи історичних кроків поселення у складі державних утворень на полтавських землях. Топонімічні сліди віддалених епох відобразилися в особливостях назви міста, котре поступово змінювалося: Лтава—Олтава—Полтава. Одні дослідники вважають, що можливі значення цієї назви пов’язані із слов’янськими словами «загородження», «огороджене парканом місце». Інші вважають, що назва міста пов’язана з давньоруською традицією називати населені пункти назвами рік, які знаходилися поблизу. А так як найближчою водною артерією була «Лтава» (права притока Ворскли), то й місто було назване на її честь. Саме походження слова «лтава» пов’язують із давньоарійським словосполученням «болотиста річка»

У XI-XVII ст. Полтава розташовувалася на рубежі Русі та Дикого Поля кочівників, пізніше між Великим Князівством Литовським і Золотою Ордою, між Річчю Посполитою і Московським царством. У багаточисельних війнах місто було неодноразово зруйновано, але постійно відроджувалося. В історичному документі 1641 року Полтава уперше висвітлювалася як міський центр.

 Усенародна Визвольна війна проти Польщі перетворила Полтаву більш ніж 350 років тому у військово-адміністративний центр Полтавського полку у складі Гетьманської України (1648-1775). У соціальному конфлікті козацької верхівки із простим народом Полтава пройшла шлях Руїн, що приготувало їй на початку XVIII ст. особливу роль не лише у вітчизняній, але й у світовій історії. Коли багатовекторні європейські інтереси схрестилися у Північній війні Росії зі Швецією в Україні й остання в особі гетьмана Івана Мазепи отримала історичний шанс добитися самовизначення у своїй країні, як раз спротив Полтави підірвав союзницькі сили Івана Мазепи і Карала ХІІ.

 4-тисячне наслення міста підтримало 4-тисячний російський гарнізон під командуванням полковника Олександра Келіна. На 3 місяці вони стримали шведську армію, яка втратила на валах і бастіонах невеликої козацької фортеці свої кращі сили. Цим для армії Петра І були створені умови перемоги над військами Карла ХІІ й Івана Мазепи. Полтавська битва стала поворотною в європейській історії і на два сторіччя визначила подальшу долю України.

До початку ХІХ ст. Полтаву, завдяки пам’ятній битві, відвідали цариця Катерина ІІ, полководці Олександр Суворов і Михайло Кутузов, відомі мандрівники. У 1802 році 8-тисячне місто стало губернським центром.

У звязку зі сторічним ювілеєм Полтавської битви столиця губернії стала забудовуватися зодчими, як «малий Петербург».

 У першій чверті ХІХ ст. творчий геній полтавця Івана Котляревського подарував Україні власну літературну мову і нову українську літературу. У 1846 році полтавські інтелігенти В.Білозерський, Г.Андрузький та інші стали членами заснованого у Києві Кирило-Мефодіївського братства, причому В.Білозерський став автором його статуту, а Г.Андрузький підготував «Нариси Конституції Республіки».

Головним досягненням Полтави ХІХ ст. було нарощування не промислових потужностей, а духовного потенціалу: тут послелися або періодично працювали такі знамениті інтелектуали, як Панас Мирний, Іван Нечуй-Левицький, Володимир Короленко, В.Докучаєв, Володимир Вернадський, Микола Вавілов, М. Скліфософський, Марко Кропивницький та інші.

 Ініціювання царизмом заселення Полтавщини євреями призвело до формування у центрі губернії (де проживало більше 10 тис. євреїв) єврейської громади. Тут почалася політична кар’єра полтавця Бен-Цві Іцхака, другого Президента Ізраїлю 1950-их рр.

 У революційних подіях 1917-1920 рр. Полтава не стала політичним центром, її духовний потенціал у той час ознаменувався ідейними злетами, справедливо оціненими лише наприкінці ХХ ст. Юрій Кондратюк у 4 зошитах розархував можливості космічних польотів у міжпланетарному просторі. Шлях до сердець дітей прокладали знамениті педагоги Антон Макаренко і Григорій Ващенко. Горе фашистської окупації Полтави, котра стала штабним центром групи армій «Південь» і яку навідав Гітлер, перетворило значну частину досягнень на руїну. Післявоєнне відновлення Полтави відбувалося у 1950-их рр., пізніше почалася газифікація міста, з’явилося телебачення. Із 1962 року вулицями Полтави курсували перші тролейбуси. Символами відродження полтавців стали нова будівля театру імені М.В.Гоголя (1958) і відродження з руїн, залишених фашистами, унікального краєзнавчого музею (1964). 

Державну незалежність України 1991 року Полтава зустріла у сучасному вигляді економічно розвинутого культурного центру з понад 315 тис. населенням. У міста створена і функціонує сучасна промисловість (завод штучних алмазів і алмазного інструменту, газорозрядних ламп, турбомеханічний і автоагрегатний, хімічного машинобудування, «Електромотор» та інші).

Хоч історичне обличчя Полтави визначає потужна матеріальна база культури й унікальне духовне надбання.

Полтава пишається іменами літераторів Олександра Ковіньки, Леоніда Бразова, О.Чучі, Федора Гаріна, Михайла Казидуба, Б.Левіна, Володимира Мирного, Петра Ротача, В.Котляра, Леоніда Вернигори. У місті функціонують сім державних музеїв: краєзнавчий, художній, музей-заповідник «Поле Полтавської битви», літературно-меморіальні музеї Івана Котляревського, Панаса Мирного, Володимира Короленка, музей авіації і космонавтики імені Юрія Кондратюка.

 Музичну славу Полтавщини примножують колективи обласної філармонії: пісенно-танцювальний ансамбль «Полтава», гурт «Краяни».

    Леся Українка, запрошуючи Ольгу Кобилянську до Гадяча, не випадково назвала Полтавщину найукраїннішою землею.

    Полтавщина є унікальною, чарівною частиною України. Мальовнича природа, прекрасні пам'ятки історії, літератури, архітектури, наукові досягнення її синів, їхня звитяга в ратних і трудових справах, - усе це й сьогодні є неповторною особливістю Полтавщини. Не існує галузі людської діяльності, у якій би полтавці не проявили себе.

   

     Богатир Альоша Попович родом з Полтавщини

   Кожному з нас ще з дитинства відома картина видатного художника Віктора Михайловича Васнецова «Три богатирі». Слава про цей шедевр поширилася серед народу ще в 1871 pоці, коли з'явилися перші ескізи. І лише в 1898 році, майже через три десятиліття, картина була представлена для широкого огляду в художній галереї Третьякова. За ці 27 років Віктор Михайлович встиг розписати Сампсонівську церкву в Полтаві та Володимирський собор у Києві, написав ще декілька невеликих полотен. Працюючи над картиною «Богатирі», художник відпочивав від тяжкої роботи з розпису церков. Він дуже прискіпливо ставився до написання полотна, розуміючи, що це – вершина його творчості.

    Що ж зображено на картині? У степу, серед безмежних просторів зупинилися три вершники, три могутні богатирі. Зірко й тривожно вдивляються вони вдалину: "Чи нема де ворога, чи не кривдять де кого?". Гойдає вітер пожовклу траву, розвіває гриви й хвости богатирських коней, жене по осінньому небу грізні хмари.

    Твердо, несхитно стоять богатирі, охороняючи рідну землю. Ні звір не пробіжить, ні птах не пролетить непоміченим. Хто ж вони, ці захисники землі рідної? Перед нами постають улюблені народні герої: Ілля Муромець, Добриня Нікітич, Альоша Попович. Вони – прості люди, які й землю орали, і захищали Батьківщину від половців, печенігів та інших ворогів.

    Мабуть, кожен з вас задумувався над питанням, були ці богатирі реальними особистостями чи лише створені поетичною уявою авторів легенд та співців билин? Сучасні вчені довели не лише те, що ці витязі існували насправді, а й знайшли беззаперечні докази того, що вони – сини українського народу. А наймолодший з богатирів, Альоша Попович, наш земляк.

    У центрі картини Ілля Муромець - могутній воїн на велетен­ському чорному коні. Він приклав руку до чола і вдивляється з-під рукавиці вдалину. Ілля кремезний та могутній, як віковічний ліс. З легкістю тримає в руці важку палицю. Воєначальник, який усвідомлює свою силу й міць, завжди готовий до бою. У билині говориться: "Атаман большой, крестьянский сын, Илья Муромец - сын Иванович, из-под славного города, из-под Мурома, из того ли села Карачарова...". Впевненість відчувається в його богатирській постаті. Широке вперте чоло, міцно стиснуті губи, прямий і від­критий погляд темних очей свідчать про несхитну силу волі, про прямоту і чесність його душі.

    Сучасні вчені встановили, що Ілля Муромець - реаль­на особа й жив він не в Муромі, а в містечку Моровінськ, поруч з яким і знахо­дилося село Карачево (в билині Карачарово) Чернігівського князівства. Це підтверджується і рядками легенд, де описується найвідоміший подвиг Іллі - бій із Солов'єм Розбійником в чернігівських лісах. Останні роки свого життя він провів у Києво-Пе­черському монастирі, де замолював свої гріхи (а вбивав Ілля Муромець багато). Мощі богатиря і сьогодні зберігаються в Києво-Печерській лаврі.

    Науковців зацікавила зовнішність героя. Були викона­ні дослідження мощей Іллі за допомогою високотехнологічних досягнень науки. Його зріст - 177 см. В той час та­кий зріст вважався вищим за середній. Вік 40-45 років. На скелеті богатиря виявлені сліди багатьох ран.

    Праворуч від Іллі Муромця - Добриня Нікітич. Він виглядає зовсім по-іншому. Витончені обладунки богатиря і дорога збруя його коня дають зрозуміти, що Добриня був знатного роду.  Учені довели, що людина з таким іменем існувала насправді. Реальний Добриня Нікітич  був воєводою київського князя Володимира, а  сестра богатиря Малуша була матір’ю князя.

    Ліворуч від Іллі на золотавому коні наймолодший з витязів – Альоша Попович. Не силою богатир­ською воює він із ворогом, а винахідливістю, кмітливістю, спритністю. Веселий і балакучий, Альоша майстер приворожити серця молодих дівчат. Щось за­тіває й нині, хитро поглядаючи в бік.

    В одній із билин розповідається, як мати проводжала Альошу на базарній площі чудового міс­та Пирятина у похід на ворога. Тоді Пирятин стояв на кордоні давньоруської держави й був одним із її опорних пунктів у боротьбі проти кочівників. Отже, Альоша Попович – наш земляк, родом із Пирятина.

    У науковій літературі теж зустрічаються повідомлен­ня, що батьківщиною Альоші Поповича є місто Пирятин, тому дослідники билин і літописів впевнені – він дій­сно історичний герой, про подвиги якого згадується в літописах.

    Никонівський літопис повідомляє - Альоша Попо­вич відзначився в боротьбі з половцями, убивши поло­вецького хана та його брата. Близько 1201 року Альоша Попович згадується в літописі як учасник боротьби з пече­нігами.

    У Тверському літописі записано, що він брав участь у відомій битві на Калці (1223 р.) і загинув разом з інши­ми сімнадцятьма витязями.

    Літописний богатир Альоша Попович боронив землі на лівому березі Дніпра, де були розташовані Київське, Чернігівське та Переяславське князівства. Це слугу ще одним підтвердженням того, що саме місто Пирятин було батьківщиною богатиря. Цікаво й те, що саме на Пирятинщині прізвище Попович збереглося до наших днів.