Освіта Ніжина ХVІІ - ХІХ століття

Освіта – це один з найдавніших соціальних інститутів, що викликана потребами суспільства відтворювати і передавати знання, уміння, навики, готувати нові покоління для життя. Вона відіграє велику роль в розвитку будь-якого суспільства. Завдяки здобутій освіті людина може стати вченим або фахівцем у різних галузях діяльності та життя суспільства. Ці прості істини люди розуміли завжди, тому й намагалися дати дітям якомога кращі знання.

ХVІІ - ХІХ століття  — складний і важливий період в житті українського народу. У політичній історії він охоплює такі процеси, як перехід всіх українських земель під владу  Речі Посполитої, наростання визвольної боротьби, створення національної державності в ході Визвольної війни під проводом Б. Хмельницького, подальша втрата завоювань – аж до повного підпорядкування Російській та Австрійській імперіям. У ХІХ  ст.  освіта в Україні розвивалася під впливом  національно-культурного  відродження, була виявом подальшого формування української нації, відродження самосвідомості народу, була прагненням до самоствердження. Ці  складні процеси впливали на розвиток української культури й, зокрема, освіти.

Відомий учений і педагог, викладач Ніжинського історико-філологічного інституту кн. Безбородька Петро Олександрович Заболотський (1877-1919 рр.) писав:  «Для розвитку освіти треба мати якнайбільше ініціатив­них, люблячих свою справу людей. Наш Ніжин у багатьох відношеннях надто відстале місто, проте в шкільній справі воно може дивитися в об­личчя не тільки всім повітовим, але й більшості губернських міст Росії, і на диво, майже всі навчальні заклади міста зобов’язані своїм виникнен­ням не урядовій ініціативі, а особистій освітянській енергії її учасників або громадській самодіяльності».

 І. Розвиток освіти  у XVII-XVІII ст.

Розвиток освіти в Ніжині напряму залежав від тих загальносуспіль­них процесів, які відбувалися в Україні. Як вважають історики, потреба у світській освіті виникла на теренах нашої держави в XVII ст., що було обумовлене змінами, котрі проходили в зовнішній і внутрішній політиці України, виникненням ринку, розвитком ремесел, військової справи тощо. Але це зовсім не означає, що до цього дітей не вчили. Ще школи  Київської Русі  впливали  на розвиток освіти тодішньої Європи.

У Ніжині однією з найпоширеніших форм навчання дітей була по­чаткова школа (її ще називають парафіяльною), яка функціонувала при   храмах. Ці школи, як вважає М. Максимович, продовжували розвивати  традиції давньоруських навчальних закладів, що також відкривалися при церквах. Тут учили читати, писати, співати, а то й рахувати.

 Ніжинську початкову школу закінчив видатний учений в області со­ціології й права, професор Московського університету, член Російської Академії, уродженець нашого міста С.Є.Десницький (1741-1789 рр.).

Учився в Ніжині спочатку в народній школі, потім у Ніжинському місько­му двокласному училищі, пізніше - в Ніжинському ремісничому училищі А.Ф. Кушакевича, яке закінчив у 1899 році, О.Грузинський - український  філолог і палеограф, професор вищої школи в містах Ніжині, Харкові, Петрограді, Могильові, Києві, автор праць про мову, графіку, орнамент староукраїнських письмових пам’яток.

Багато було навчальних закладів у Ніжині, але всіх бажаючих вони вмістити не могли. Потяг до знань у наших предків був величезним. Виру­чали церкви. Дійшли свідчення про Василівську церковно-парафіяльну школу, де лише в 1905 р. навчалось 109 дітей  (97 хлопчиків і 12 дівчат). Але ж такі школи діяли практично в усіх храмах, яких на той час у Ніжині існувало вже 24.

У ніжинській парафіяльній школі вчився уродженець нашого міста, відомий релігійний та освітній діяч, письменник і проповідник, засновник Чернігівського колегіуму, Чернігівський архієпископ Іоанн Максимович (1651 - 1716 рр.), після смерті канонізований православною церквою як Святитель Тобольський.

Початкову освіту в Ніжині одержав уродженець міста син місцевого бургомістра Георгій  Кониський (1728 - 1765 рр.) - відомий письменник, педагог, філософ, автор драматичних творів та віршів, представник ран­нього просвітительства в Україні.

У XVII ст. в Ніжині існувало 15 храмів. Майже при кожному з них працювали й школи. Дяки були зацікавлені в школярах, бо це давало додатковий прибуток. Діти ніжинських козаків та міщан навчалися в парафіяль­них, полкових і сотенних школах. Навчання йшло цілий рік щоденно або  декілька разів на тиждень.

Однією з найдавніших шкіл у Ніжині, про яку дійшли до нас відомості, була школа для дітей з грецького братства. Ніжинська грецька школа була відкрита ще 1696 року. Крім грецької, учні вивчали російську мову, малювання, арифметику, початки географії і Закон Божий. Як правило,  до школи приймали дітей грецької колонії, але були й певні винятки – у 1748 році цю школу закінчив М.Бантиш-Каменський (1737-1814), український і російський історик і археограф, керуючий архівом Колегії закордонних справ у Москві.

У другій половині XVII, а особливо у XVIII ст., початкові школи стали однією з найпоширеніших форм навчання. Відкривалися цифірні школи, які у 1744 році об’єдналися з полковими та гарнізонними. (Наказ Петра І 1721 р. та Анни Іоанівни 1736 р.).

За даними полкових ревізій у Ніжинському полку в 1774 р. значилось найбільше - 215 шкіл. Це в той час, коли  у Чернігівському - 144 школи, у Прилуцькому - 69. На Ніжин та найближчі до нього села припадало 35 шкіл. У 1786 р. в місті існувало 10 парафіяльних шкіл з трирічним термі­ном навчання, у яких учили дітей ремісників, багатих селян та козаків.

Катерина II перешкоджала розповсюдженню освіти серед селянства, боялася вчених народних мас. Тому з 1789 року в Україні починають відкриватися так звані народні училища, які, не дивлячись на свою назву, приймали лише містечкове населення та й то не все.

У1789 році поряд з Чернігівським і Новгород-Сіверським, на базі вже існуючого з 1782 року двокласного училища відкрилося Ніжинське мале народне училище. 31812 р. це повітове училище знаходилося на вул. Судейській, нині вул. Гребінки, а з 1816 р. - по вул. Московській, 13.

Ніжинське повітове училище закінчили син священика, відомий мо­реплавець Ю.Ф. Лисянський, майбутні декабристи М.Й. Мозгалевський - син засідателя ніжинського повітового суду та І. Горбачевський - син збіднілого дворянина з с. Переходівки.

ІІ. Освітні заклади  Ніжина у ХІХ ст.

У XIX столітті нові потреби управління й економічного розвитку, особливо з появою капіталістичних відносин, примусили уряд спеціально займатися питаннями освіти. 1802 року в Російській імперії проведено реформу освіти. Була введена така структура навчальних закладів: 1) церковно-парафіяльні школи; 2) районні школи; 3) гімназії (середні навчальні заклади, що готували до вступу в університет) і 4) університети. Особлива увага і відповідні асигнування виділялися останнім двом групам.

Середина 19 століття характеризується розвитком прогресивних ідей, які охопили суспільство – піднести освіту в народі було бажанням передової інтелігенції. Виступають за розвиток освіти прогресивні педагоги М. Пирогов, К. Ушинський, які порушили питання про рідну мову навчання.

Положення 1864 року про школу дало новий поштовх для їх розвитку. Встановлено два типи початкових шкіл: однокласові, з навчанням протягом трьох років та двокласові, з навчанням протягом п’яти років. Усі школи підлягали міністерству народної освіти або Синодові.

В другій половині 19 ст. відбувається певна демократизація освіти. Школи для дітей дворянства перетворюються в школи для середніх класів. Важливу роль у створенні сільських шкіл для селян зіграло земство. З поширенням капіталізму відбувається подальший розвиток вищої освіти.

Олександрівське грецьке училище.

У 1810 році бургомістр Ніжинського грецького магістрату Стефан Буба звернувся до грецького товариства з відозвою про створення в Ніжині грецького училища, бо парафіяльна школа вже не задовольняла потреб суспільства. Задля цієї мети добровільно були зібрані кошти – 24571 крб. сріблом, їх надіслали греки з Москви, Одеси, Петербургу, виділили ніжинські купці. У 1811 році їх поклали в «Сохранную казну» на вічні часи.  Проценти з цього капіталу ніжинський грецький магістрат повинен був використовувати лише на утримання училища.

1811 р. – імператор Олександр І своїм Указом дозволив відкрити грецьке училище. Та цій довгоочікуваній події перешкодила загроза поневолення України наполеонівськими військами. Лише 22 січня 1817 року училище, назване на честь імператора Олександра, було відкрите у власному будинку, який складався з 18 кімнат.   Спочатку в училищі діяв статут повітових училищ з додатковим вивченням грецької мови, а в 1837 році училище підготувало власний Статут, який затвердило Міністерство народної освіти. Директор обирався з місцевих греків на  три роки і підпорядковувався директору Ніжинської гімназії вищих наук , а згодом ліцею князя Безбородько. Училище передбачалося для дітей греків, але до нього приймали і представників інших верств, які бажали вчитися і мали «знання  курсу однокласної сільської школи» [3].  Всього в училищі було три класи і додатковий підготовчий.

Програма передбачала вивчення таких предметів:

у підготовчому класі: російське і грецьке читання, російська і грецька мови, перші чотири дії арифметики;

у першому класі: Священна історія Ветхого Завіту, російська мова, арифметика, фізична географія, загальна історія, малювання, основи грецької мови;

у другому класі: Священна історія нового Завіту, російська граматика, арифметика,  загальна географія та історія, основи граматики давньогрецької мови;

у третьому класі6 катехізис, російська граматика, російська і загальна географія, російська історія, арифметика, геометрія, російська і грецька мови, давньогрецька мова [2].

20 вересня 1856 року Ніжин відвідав Міністр народної освіти А.С.Норов. Побувавши у Олександрівському училищі, він звернув увагу на унікальну бібліотеку, «хвалил редкость и достоинство сочинений» (Венеціанське видання 1504 року, риторичні  твори Демосфена, видання Альдинга 1513 року про Платона, твори Галлена 1544 року, твори Гомера, Тіта Лівія, Йосипа Флавія), а потім сказав помічнику попечителя Київського учбового округу Могилянському, який завідував Ліцеєм та гімназією князя Безбородька, що і для Ліцею  необхідно мати подібні твори.  У 1887 році бібліотеку було передано Ніжинському історико-філологічному інституту.

Грецький магістрат брав на себе звільнення учнів від плати за навчання. Велику роль у матеріальній підтримці  розвитку грецької культури і освіти відігравала  благодійна діяльність ніжинських меценатів братів Зосимів, які власні кошти витрачали на будівництво церкви, інвалідного будинку, книгодрукування, утримання найбідніших членів грецького братства, давали пожертви на Московський університет, Медико-хірургічну та комерційну академії, в своєму рідному місті Яніні заснували училище на 300 дітей, забезпечували його навчальними посібниками.

Заслугою грецької громади в Ніжині було її намагання розвинути жіночу освіту. Жінок в Ніжині навчалося дуже мало, хоча й було чимало навчальних закладів.  Це змусило грецький магістрат клопотатися про перетворення грецького училища в жіноче. Випускник Ніжинського ліцею, письменник М. Гербель писав у 1854 році: «Грецькому магістрату випала завидна доля збудувати фундамент для виховання жіночої статі в Ніжині». Але цим намірам не судилося здійснитися: представник міської думи грек І. Спіліоті повідомив, що «училище утримується  за рахунок процентів особливого капіталу, який виник внаслідок пожертвувань ніжинських греків, і якщо буде інший заклад, то цим самим буде порушена воля його жертвувателів» [1].

Грецьке училище проіснувало до 1919 року, не змінюючи своєї програми, хоча й відбувалася зміна кількісного, національного і релігійного складу його вихованців.

 У 1839 р. в Ніжині було відкрите однокласне парафіяльне училище, де здобували освіту діти дворян, міщан, різночинців. Їх навчав один учитель. Утримувалося за рахунок коштів, виділених з державної казни та міських прибутків.

 Протягом другої половини XIX ст. - початку XX ст. на Ніжинщині сформувалася певна система освіти євреїв. Початкову освіту єврейські діти набували в хедерах (приватних школах) та Талмуд-Торах, общинних єврейських училищах для бідних та осиротілих хлопчиків. Хедери розта­шовувалися в приватних будинках або на квартирах. Часто при хедері мешкали меламед (учитель) з дружиною та численною родиною.

В основному, саме завдяки хедерам, євреї здебільшого були пись­менними.

Талмуд-Тори були свого роду безкоштовними хедерами й відрізня­лися від них лише більшою кількістю учнів та вчителів і утриманням за рахунок місцевої єврейської громади.

На кожні 25 учнів мав бути окремий вчитель і кімната. Але Талмуд-Тори в Ніжині не прижилися, бо євреям вигідніше було віддавати дітей з 5 років до хедер, а потім до загальних шкіл для навчання російській гра­моті, тим більше, що учні в Талмуд-Торах не отримували тих знань, які їм надавали хедери.

24 жовтня 1854 р. в Ніжині відкрилося чоловіче казенне єврейське училище 1-го розряду. Воно було двокласним і утримувалося на кошти єврейської громади. У найманому двоповерховому будинку училище зай­мало другий поверх.

 1 липня 1859 р. засноване Ніжинське ремісниче училище ім. А.Ф.Кушакевича, у якому готували столярів, слюсарів і машиністів парових машин.

24 січня 1901 року Ніжинська Міська Дума прийняла рішення про спорудження в районі Магерок кам'яного будинку для міського пара­фіяльного училища. Через рік школа була збудована. 1 вересня 1902 року учні сіли за парти. 1902 року країна відзначала 50-річчя від дня смерті М.В.Гоголя і Ніжинська Міська Дума, беручи до уваги те, що письменник дуже любив Магерки, направила своє клопотання урядові країни про при­своєння училищу назви Гоголівське. Дозвіл був отриманий. Славне ім’я М.В.Гоголя і тепер носить школа № 5, яка знаходиться в цьому приміщенні. У 1904 р. за рішенням управління Московсько-Київсько-Воронезької за­лізниці, у Ніжині почала працювати залізнична школа.

Приміщення для неї орендували на Вокзальній Слободі та в Товар­ному провулку. У 1938 р. побудоване нове приміщення.

У 1908 році К.І.Чубиною було відкрите Ніжинське комерційне учи­лище, у якому, крім основних предметів, вивчалося товарознавство, за­конодавство, політична економія, фінансові процеси, бухгалтерія тощо.

Училище розмістилось у двох старих грецьких будівлях. Одна спору­да знаходилася по вул. Судейській, нині, вул. Гребінки, а друга - по вул. Мільйонній, 13, нині Овдіївська, 27, у садибі Н.І.Пашковської. Своїм існуванням училище завдячувало Ніжинському Товариству розповсюд­ження комерційної освіти, до якого входило ЗО місцевих купців, котрі свої­ми коштами й утримували цей навчальний заклад. Невдовзі для учили­ща збудували власне приміщення, де з 1920 року працює школа № 10. З часом комерційне училище стало Ніжинським училищем культури і мис­тецтв ім. М. Заньковецької.

         15 березня 1860 р. під впливом передової громадськості Ніжина в приміщенні повітового училища відкрилась недільна школа, що утриму­валась на приватні пожертвування й діяла при активній підтримці інтелі­генції, яка, як могла, допомагала в боротьбі з безграмотністю. Ніжинська недільна школа вважалась однією з масових (навчалось близько 140 чо­ловік).

Жіночі навчальні заклади

Жіночій освіті в Україні пощастило значно менше, аніж чоловічій: якщо остання починається ще з ХVІ ст., коли була заснована Острозька академія, то до розуміння необхідності освіти жінок суспільство підійшло лише наприкінці ХVІІІ ст. Саме в цей час складаються передумови для створення жіночих освітніх закладів: поліпшення соціально-економічного розвитку, що зумовив зростання вимог до освітнього рівня  громадян, зміна у ставленні до жінок у суспільній думці, реформи в галузі освіти середини ХІХ ст., створення Міністерства народної освіти, поява першого в історії Російської імперії середнього освітнього закладу для жінок – Виховного товариства шляхетних дівчат у Петербурзі.

За кількістю середніх жіночих закладів Чернігівська губернія в кінці ХІХ ст. випереджала деякі губернії Правобережжя: у 1897 році у Подільській  губернії було лише 9 гімназій Міністерства народної освіти, у Волинській – 11, тоді як на Чернігівщині, яка відзначалася значно меншою кількістю населення – 20.

На початку ХІХ ст. Єлизавета Россет заснувала в місті перший на Чернігівщині жіночий пансіон, який існував до 1825 року. Тут вивчали російську та французьку мови, історію, географію, арифметику, музику, танці, малювання, чистописання, рукоділля. Навчання тривало 3 роки.

У 1841 році в Ніжині був відкритий приватний жіночий пансіон Луїзи Яківни Петровської, дружини учителя танців. Пансіон прирівнювався до повітового училища, а з 1843 р. став відповідати рівню гімназії.

31844 року на правах повітового училища почав працювати жіночий пансіон Емілії Лельєвр.

У1855 р. Стефанією Яківною Захаревич був заснований пансіон бла­городних дівиць на правах повітового училища, у якому вчились 3 роки. З 1861 року це училище переведено в розряд гімназій. Проіснувало тільки до 1863 року.

19 січня 1852 року на правах парафіяльного училища гречанкою Надією Дмитрівною Мурантовою була відкрита приватна жіноча школа.

У 1856 р. вдові поручика Емілії Сериковій-Антонович дозволили відкрити приватний жіночий пансіон з правами повітового училища.

         19  червня 1857 р. започаткувала свій приватний пансіон благород­них дівиць Фредеріка Григорівна Німетті (Шарко), котра закінчила пансі­он госпожі Залеської  й вирішила присвятити себе справі навчання та ви­ховання дівчат.

         15 серпня 1865 р.  Лідія Олександрівна Даніч, донька відставного ко­лезького асесора, яка закінчила курс навчання в Санкт-ГІетербурзькому Імперському виховному товаристві благородних дівиць, відкрила в Ніжині ще один жіночий пансіон. Цього їй виявилося замало, і з квітня 1866 року в нашому місті запрацював змішаний пансіон для хлопчиків і дівчаток, котрим не виповнилося 12 років.

На правах парафіяльного училища, 8 березня 1873 р. почала працю­вати приватна жіноча школа Уляни Кунелакіс у її власному будинку. Уляна Богданова-Кунелакіс - дружина ніжинського грека. Закінчила курс в училищі Св. Олени. Самостійно розробила положення й програму влас­ного навчального закладу.

У 1863 р. Ігуменя Смарагда відкрила при Введенському монастирі училище для дівчат. Навчання тривало 3 роки.

Жіноча гімназія Пелагеї Іванівни Кушакевич

Чотирикласна жіноча прогімназія П.Кушакевич була заснована у 1878 році.

31884 р. вона діяла як гімназія. Усього в 1підготовчому, 7 основних та восьмому додатковому педагогічному класі навчалося 400 дітей. Так, у 1907-1908 н.р. було 397 учениць, з них

 дітей родових дворян - 39,

особистих дворян і чиновників - 108,

ду­ховного звання - ЗО,

почесних громадян і купців - 63,

міщан і цехових - 114,

козаків - 24,

селян - 15,

іноземців - 4.

         За віросповіданням:

право­славних - 293,

католичок -14,

єврейок - 90.

Крім основних предметів: Закон Божий, російська мова, математика, фізика, історія, географія, природничі науки - гімназистки вивчали іно­земні мови. Значна увага приділялася рукоділлю та співам. Деякий час тут працював Ф.Д.Проценко, засновник Ніжинського Народного Дому.

Завідувачкою цього навчального закладу була Жозефина Григорівна Божовська, яка працювала на цій посаді 33 роки, з дня заснування гімназії. Випускницями гімназії були мати С.П.Корольова - М.М.Москаленко, пер­ша заслужена вчителька України в Ніжині, розстріляна фашистами в роки Великої Вітчизняної війни М.О.Березюк, перша жінка-лікар на Чернігів­щині М.М.Кашпровська, перша в Росії жінка-магістр, уродженка Ніжина, Ольга Антонівна Добіаш-Рождественська.

Цікава історія появи цього навчального закладу.

Ніжин на поч. ХІХ ст. був старовинним провінційним містечком. У центрі знаходилася невелика затишна садиба священика Федора Кушакевича, всі сини якої ставали священиками. Справу батька продовжив син Федір, донька Катерина одружилася із семінаристом (згодом теж священиком). Другий син панотця Федора – Андрій - змалку мав другу вдачу, він дуже любив читати, цікавився науками. Але батько не міг уявити, щоб його син порушував сімейну традицію. Одного разу він так розгнівався на непокірного Андрія, що вдарив його. Бідолашний юнак у сльозах вибіг із кімнати і знайшов схованку в саду. Там він непомітно заснув. Пізніше розповідав сестрі Катерині про свій дивний сон (снилося йому, що бачить у якомусь великому місті (начебто Петербурзі) будинок із мармуровими сходами, багато гостей. Піднімається нагору, а там сам господар запрошує усіх до вітальні. Юнак придивляється і бачить - це він сам, тільки значно старший. Сон був такий яскравий, що, прокинувшись, він не міг збагнути, чи сон це був. Андрій сказав неньці, що твердо вирішив не коритись волі батька, а йти своїм шляхом. Засмучена мати дала йому гроші зі свого посагу, і вранці, не прощаючись із батьком, він виїхав до Петербурга.

 Він влаштувався на роботу до багатія-золотопромисловця, потім поїхав до Сибіру. Пізніше одружився з донькою свого роботодавця, а після смерті тестя дістав у спадок і золоті копальні, і будинок у Петербурзі. Вони із дружиною переїхали до столиці. Тоді згадав він свій юнацький сон.

 Капіталом він розпорядився на благо свого рідного міста - хотів, щоб молоде покоління Ніжина мало хорошу освіту. А тому і вирішив відкрити тут жіночу гімназію, а для хлопців - ремісниче училище.

У1875 році Андрій Федорович пожертвував 50 000 карбованців на заснування ніжинської прогімназії. Іншу суму - 125 тис. карбованців заповів на будівництво в Ніжині ремісничого училища. Його брат П.Ф. Кушакевич, ніжинський міський голова, в 1888 році теж жертвував власні кошти на утримання цих учбових закладів.

На кошти А.Ф.Кушакевича було збудовано два окремих будинки - на
вул. Московській (нині школа № 7 по вул. Гоголівській) та на вул. Київській
(нині агроінститут, вул. Шевченка). Певні кошти на утримання цих учбових закладів А.Ф.Кушакевич поклав у банк. Коли померла дружина мецената Пелагея Іванівна, її ім’ям назвали жіночу гімназію. На фасаді будинку великими літерами з’явився підпис: «...імені П.І.Кушакевич».

В гімназії  проводилася і відповідна позашкільна виховна робота, до якої входили літературні бесіди, вечори, вистави, свята, екскурсії. Проводилися всі ці заходи під пильним наглядом керівництва.

Виховання ґрунтувалося на нормах християнської моралі, вірності царю і Вітчизні, тобто Російській імперії. Учениці повинні були регулярно відвідувати церкву, подавати наставникам довідки від священників про те, чи вчасно вони бувають на сповіді (невідвідування церкви без поважної причини загрожувало навіть виключенням із закладу).

Дівчатам заборонялося бути присутніми на балах і вечорах, в громадських зібраннях. В театрах, парках, на ковзанках дозволялося бути лише в супроводі батьків, неодмінною умовою при цьому була шкільна форма.

За поведінкою вихованок на уроках і після занять, під час проведення вечорів, концертів, на вулиці і навіть вдома повинні були стежити класні наглядачки.

Ніжинська жіноча гімназія ім. П.І.Кушакевич давала чудову підготовку своїм випускницям. Про це свідчить історія життя Ольги Антонівни Добіаш.  Народилася вона 19 травня 1874 року в сім’ї викладача латини  Ніжинського історико-філологічного інституту Антона В’ячеславовича Добіаша. Закінчивши гімназію, у 1894 р. вступила  на історичний факультет Петербурзького університету. Завдяки досконалому володінню латинською мовою О.Добіаш опрацьовує оригінали давніх рукописів в архівах Франції та Росії, стає одним з найавторитетніших палеографів та спеціалістом середньовіччя. У 1915 році вперше  в історії Петербурзького університету до захисту на ступінь магістра історії допустили жінку – і першою в Росії жінкою-магістром стала Ольга Добіаш. Після захисту О.Добіаш працює в Петербурзькому університеті, видає чисельні публікації, вводить в науковий обіг багато нових джерел з історії середньовіччя, нові дисципліни. У 1918 році Ольга Добіаш-Рождественська захищає докторську дисертацію, стає професором Ленінградського університету.

З 1929р. – член-кореспондент АН СРСР. Її роботи видавалися бібліотекою ім. Салтикова-Щедріна з 1929 по 1965 рік російською та французькою мовами, навіть після смерті дослідниці 30 серпня 1939 р.

…Андрій Федорович не мав власних дітей, тому дбав про дітей своїх
родичів: виховував середню доньку сестри Марію. Його небіж Павло Федорович Кушакевич на початку XX ст., був почесним попечителем жіночої
гімназії ім. П.І.Кушакевич. Указом Миколи ІІ у 1900 році він одержав звання «Почесний громадянин міста Ніжина». Та до цього були довгі роки праці. За 8 років перебування Павла Кушакевича на посаді міського голови в Ніжині було вибруковано Київську вулицю (від вокзалу до центру), на площі Хмельницького закладений сквер, вулиця Гоголя почала освітлюватися газовими ліхтарями, на кошти свого дядька зводить приміщення сучасного агроінституту. За спеціальним Указом чернігівського губернатора його портрет навічно було встановлено в будинку міської управи. У вітальній листівці говорилося: «Ім’я Ваше завжди буде згадуватися громадянами міста як ім’я  благодійника...»

Похований ніжинський меценат на Смоленському кладовищі в Петербурзі.

Ремісниче училище ім. А.Ф.Кушакевича (1895)

1 липня 1895 року було засноване ремісниче училище. Помираючи,
колезький радник Андрій Федорович Кушакевич заповів свої збереження
на будівництво училища, почесним попечителем якого став його племінник П.Ф.Кушакевич. Спочатку училище містилося в приватному будинку,
а через рік переселилось до власного ( на місці нинішнього агроінституту). В училищі було 2 відділи: слюсарний і столярний. Перший набір прийняв 22-х
учнів.

1 липня 1900 р. училище перейменували в Ніжинське нижче технічне училище ім. А.Ф.Кушакевича, а директором призначили В.І.Нєчкіна.

Як ішли справи в училищі, можна судити лише з одного факту: у 1900 році вироби вихованців цього навчального закладу демонструвались на Всесвітній виставці в Парижі, у 1907 році студенти були учасниками сільськогоспо­дарської виставки в м. Києві, де експонували власноруч зроблені моделі плуга, сівалки, віялки, преса, соломорізки і т.д., за що удостоїлись золо­тої медалі.

Училище мало парову машину в 6 кінських сил, токарні, свердлильні, вальцювальні, слюсарні верстаки, ковальські інструменти тощо.

ІІІ. Ніжинська вища школа

Думка про відкриття на Лівобережній Україні вищого навчального закладу хвилювала передових діячів культури давно. Це хотіли зробити гетьман І.Мазепа, К.Розумовський. Був розроблений проект Батуринського університету (1760 p.). Секретар гетьмана К.Розумовського Г.М.Теплов писав, що, «якби заснували університет у Батурині, то там ніколи не бракувало б «учеників», як у Московському чи Петербурзькому універси­тетах, бо український народ завжди мав схильність до навчання й науки, а школи в Україні заведені були здавна, і зараз, не маючи ніякої матері­альної підтримки з боку держави, не тільки не слабнуть, але число учнів ще зростає». Смерть цариці Єлизавети перешкодила відкрити університет в Батурині.

Лише на початку XIX ст. Україні розпочався процес формування нових навчальних закладів. Були відкриті Харківський університет (1805 p.), Вища Волинська гімназія в Кременці (1805 p.), Київська гімназія (1809, з 1811 р. віднесена до вищих навчальних закладів), Ришельєвський ліцей в Одесі (1817 p.). У цьому ряду стоїть і Ніжинська гімназія вищих наук.

Історія її відкриття пов’язана з іменами князя Олександра Андрійо­вича Безбородька (1747 - 1799 pp.), канцлера Катерини II, та його брата графа Іллі Андрійовича Безбородька (1756 - 1815 pp.).

Незадовго до смерті вельможа О.А.Безбородько визначив велику суму грошей на будівництво притулків для престарілих та інвалідів. За­дум брата почав втілювати в життя І.А.Безбородько. Не підтримав ідеї племінник князів В.П.Кочубей, який був доволі помітною постаттю при дворі Олександра І. Замість богадільні, він порадив відкрити університет, бо «Малоросія університетів не має».

Для заснування нового вищого навчального закладу В.П.Кочубей порекомендував місто Ніжин. Саме тут були землі графа І.А.Безбородь­ка, його садиба з парком і садом. Ілля Андрійович погодився й заповідав передавати прибуток від власних маєтків у селах Носівка та Вертіївка в сумі 15 тисяч карбованців щорічно цьому навчальному закладові. (За­гальна сума коштів, яку пожертвували обидва брати  Безбородьки на по­будову вищого навчального закладу в Ніжині складала 604 тис. крб. 34 коп.).  Цар підтримав пропозицію. 25 липня 1805 р. Сенат прийняв по­станову про будівництво Ніжинської гімназії вищих наук князя Безбородь­ка. Будівничим призначили відомого архітектора Луїджі Руску, який протягом 1808 - 1817 рр. силами кріпаків спорудив у нашому місті цей на­вчальний заклад. Після смерті І.А.Безбородька у 1815 p., справу продов­жив його онук Олександр Григорович Кушельов-Безбородько, який і став попечителем гімназії.

У 1818 р. молодий граф О.Г.Кушельов-Безбородько сповістив міністра народної освіти про завершення всіх будівельних робіт. Усього на будівництво Гімназії вищих наук було витрачено 1 250 681 карбованець 27 копійок.

4 вересня 1820 р. була відкрита Гімназія вищих наук, пер­шим директором якої призначили українця, відомого вченого Василя Григоровича Кукольника (1765 -1821 pp.), який разом з попечителем гімназії князем О.Г.Кушельовим-Безбородьком провів велику підготовчу роботу щодо добору викладацьких кадрів, забезпечення матеріальної бази.

Уже у вересні 1820 р. надійшла чимала кількість заяв від бажаючих вчитися.

Першими гімназистами стали діти ніжинських дворян, віком 8-12 років, з різним рівнем навчальної підготовки (всього 17 чоловік).

Цікавим був розпорядок роботи гімназії. Навчання починалося о 8 годині і продовжувалося до 12-ї. Потім до 14-ї відпочивали, після чого
йшли ще на два уроки ( до16-ї години). До занять готувались у вечірній час, під наглядом інспекторів.

Вивчали Закон Божий, арифметику, географію, креслення, краснопис, мови. Саме В.Г. Кукольником був закладений фундамент вищої школи. Студентів не переводили до вищого класу без знання латинської, німецької  і французької  мов. Заняття проходили у формі 2-годинних лекцій. Екзамени відбувалися в кінці року і були 2-х видів: приватні (індивідуальні) і публічні. Основним  критерієм знань із предметів був результат приватного екзамену. Він відбувався в присутності всіх професорів під керівництвом вом директора гімназії. На цих екзаменах визначалися гімназисти, які мали право виступати на публічних екзаменах, що проводилися в присутності не лише всіх викладачів, а й гостей, вищого міського  керівництва, знаті, родичів. Імена найкращих студентів заносилися до спеціальної  книги, на якій були вибиті слова: «Liber honoris».

Гімназисти на заняттях з російської словесності у професора П.І.Нікольського займались складанням поетичних творів різних жанрів. Саме ці заняття в якійсь мірі сприяли розвиткові літературних здібностей у гімназистів, свої оригінальні твори вони поміщали в рукописних журналах та альманахах. Саме таким чином були оприлюднені перші твори М.Гоголя (навчався з 1821 по 1828 р.), Н.Кукольника, В.Любича-Романовича, М.Прокоповича, М.Білевича, О.Данилевського, Є.Гребінки та багатьох інших в майбутньому відомих літераторів XIX ст.

Деякі твори гімназистів завдяки допомозі викладача латинської мови, письменника, автора багатьох історичних романів І.Г.Кульжинського потрапляли в столичні журнали.    Слід відмітити, що твори, написані в гімназичний період, займають в творчості деяких письменників особливе місце. Це стосується М.Гоголя, Н.Кукольника і особливо Є.Гребінки, який написав тут українською мовою переважну більшість своїх байок, вперше зайнявся перекладом творів російської літератури, зокрема поеми О.Пушкіна "Полтава" українською мовою, написав тут єдину свою п'єсу "Не в свои сани не садись".

   Важливе місце в житті гімназистів займав аматорський театр. Душею його, режисером, актором, декоратором був М.Гоголь. Ставили п'єси російських та зарубіжних драматургів. Інколи з'являлись і вистави на українську тематику. Це були п'єси батька М.Гоголя В.П.Гоголя-Яновського, а також сценки, написані самих Миколою Гоголем та Миколою Прокоповичем.

…Починання першого директора Кукольника  продовжив І.С.Орлай, який прийшов у гімназію після смерті попередника і працював її директором з 1821 по
1826 рік.

Іван Семенович Орлай (1770 - 1829 рр.), українець із Закарпаття, одержав ґрунтовну освіту в кількох західних вузах (Мукачівське училище, Карловарська академія, Львівський університет). За фахом він був медиком, брав участь у Вітчизняній війні 1812 року. Добре знав історію, культуру. Був особисто знайомий з І.П.Котляревським, підтримував зв’язки з німецьким письменником і мислителем І.В.Гете.

І.С.Орлай - учений-енциклопедист, досвідчений організатор педагогічної справи, спрямованої на демократизацію навчально-виховного процесу. Дотримувався передових просвітительських поглядів Песталоцці. Мріяв про чітку науково-обґрунтовану педагогічну систему виховання й навчання молоді.

Отримавши в 1822 році запрошення читати курс лекцій на посаді професора у Московському університеті, І.Орлай вибрав Ніжин, куди при­їхав, маючи наукові ступені і посади: магістр словесних наук і філософії, доктор медицини і хірургії, гоф-хірург, гоф-медик. І.С.Орлай був автором багатьох наукових праць, які користувались великою популярністю в осв­ітянських колах Росії та за кордоном.

Ніжинську гімназію вищих наук заснували для привілейованих верств - дворян, духовенства і вихідців із офіцерських сімей. Проте директор ста­вив питання про надання права вступу до вузу всім бажаючим юнакам. Так, у 1825р. на навчання прийняли:

вихідців із дворян - 207,

купців і міщан - 17,

різночинців - 7,

вихідців з грецьких сімей - 22,

козаків - 2.

З 1828 р. серед гімназистів з’явилися селянські діти. Директор домігся, щоб з 1821 р. до гімназії приймали юнаків, котрі в ній лише навчалися, а по­мешкання наймали в місті, що було значно дешевше. (Плата за навчання становила 1000 крб. на рік. Пізніше цю суму змен­шили до 750 крб.)

Повний курс навчання у Ніжинській вищій школі становив 9 років:

З роки - нижчий курс;

З роки - середній;

З роки - вищий.

І.С.Орлай поділив гімназистів на 6 розрядів: риторів, піїтів, естетиків тощо. Цікава була пропозиція директора про розміщення гімназистів у класах, про взаємодопомогу у навчанні, особливо з боку тих, хто мав відмінні успіхи.

І.С.Орлай не дозволяв переводити вихованців до вищого класу без знання мов. Для досконалішого засвоєння всіх навчальних предметів використовувався театр: гімназисти писали, перекладали, дискутували, здобуваючи знання в творчій, невимушеній обстановці. У гімназії працю­вало чимало добре підготовлених викладачів. Серед них К.В.Шапалинський (1820-1830 рр.), М.Г. Бєлоусов (1825-1830 рр.), І.Я. Ландражин (1822 -1830 рр.), Ф.І.Зінгер (1824-1830 рр.), С.М. Андрущенко (1822-1832 рр.), М.Ф.Соловйов (1825 - 1837 рр.), К.С. Павлов (1820 -1839 рр.) та ін.

Інспектори й чергові наглядачі, за наказом І.С.Орлая, складали що­місяця відомості з оцінками поведінки гімназистів. Хто мав зразкову по­ведінку, заносився у “білу книгу”.  Була ще й “чорна книга”. З метою кра­щого засвоєння іноземних мов, наглядачі підбиралися за національністю (німці, французи) і мусили розмовляти з вихованцями на своїй мові. І.С.Орлай вимагав, щоб оточуючі гімназистів службовці (навіть працівники бу­фету і лакеї) знали хоча б одну з іноземних мов.

Струнка система виховання й навчання гімназистів, розроблена І.С.Орлаєм, проіснувала до 1832 року. Директорові належить заслуга й у відборі талановитих висококваліфікованих викладачів, у створенні в стінах і вузу творчої атмосфери.

Гімназію вищих наук закінчила ціла плеяда визначних людей, які принесли славу нашому місту й визнання вузу: М.В.Гоголь, Н.В.Кукольник, М.Я.Прокопович, В.Г. Любич-Романовський, О.С.Данилевський, К.М.Базилі, В.М.Забіла, Є.П.Гребінка, Я.П. де Бальмен тощо.

У1832 р. на базі Гімназії вищих наук у зв’язку зі «справою про вільнодумство» було засновано фізико-математичний ліцей (1832 - 1840 рр.),  який з 24 квітня 1840 р. став юридичним (1840-1875 рр.).

 Фізико-математичний ліцей —  це вищий загальноосвітній  заклад, що готував технічні та офіцерські артилерійські  кадри. З цього часу директорів призначав міністр народної  освіти. З 1835 по 1840 директором був Х.Екеблад. Навчання спочатку проходило в специфічних умовах — паралельно проводилися заняття в гімназійних і ліцейських класах. Гімназійні класи поступово закривалися, хоча існували до 1837 року.  20 жовтня 1832 російський  імператор Микола I затвердив статут ліцею за зразком Демидовського Ярославського ліцею. Заклад підпорядковувався Київському  навчальному округові. Приймалися переважно діти дворян Чернігівської та Полтавської губернії. На кошти засновників навчалися 24 студенти, які проживали в пансіоні. Ті, хто навчався на власний кошт, теж мали право мешкати тут за повну платню. Навчання тривало 3 роки. Ліцеїсти вивчали класичну й прикладну математику, фізику, хімію і технологію, природничу історію, російську словесність, загальну  і російську історію та статистику, німецьку  і французьку мови й словесності, Закон Божий. Двічі на рік робилися «роздухи» (перерви) в навчанні: з 1 червня по 22 липня та з 20 грудня по 12 січня. Випускники отримували чин 14-го класу згідно з Табелем про ранги 1722, а для отримання офіцерського звання діяли ті ж правила, що і для студентів університетуту. За короткий час існування ліцею було здійснено 8 випусків, його закінчило 150 осіб.

У юридичному ліцеї  (з 1840 р.) готувались юристи-практики: судді, слідчі, нотаріуси. Повний курс був 3-річний і поділявся на 6 семестрів. Окрім енциклопедії законодавства, у ліцеї не викладався жодний теоретичний  курс із галузі правознавства. Викладацький склад формувався переважно з випускників Київського      університету. Серед них — М.Бунге, І.Максимович, Я.Ціммерман, М.Затиркевич, П.Даневський. Вихованці, які закінчували курс навчання з відмінними успіхами, отримували право на чин 12-го класу при вступі на цивільну службу, а ті, хто на «добре», — право на чин 14-го класу.

У1875 році замість юридичного ліцею відкрився
Історико-філологічний інститут (1875-1920 рр.).

Ніжинський Історико-філологічний інститут займає особливе місце в історії науки і освіти. Саме тут у другій половині 70-х та на початку 80-х років сформувалася відома в науковому світі ніжинська філологічна школа. Представниками її були академіки М.О.Лавровський, П.В.Нікітін, М.Н.Сперанський, члени-кореспонденти Академії наук Росії Р.Ф.Брандт, А.С.Будилович, Г.А.Ільїнський, В.І.Резанов, професори М.І.Соколов, І.І.Іванов, В.В.Качановський, К.Ф.Радченко, Є.В.Петухов та інші. Саме в період свого перебування в Ніжині вони сформувалися як визначні вчені, стали засновниками таких напрямків у науці як лінгвістична палеонтологія слов'ян, слов'янська акцентологія, праслав'янська мова та її граматика, міжслов'янські літературні взаємини, російська і українська драма.

  Починаючи з 1875 р., видавалися «Известия Историко-филологического института кн. Безбородько в Нежине», які розповсюджувалися не лише в Російській імперії, а і в країнах Західної Європи та Америки. Це сприяло ознайомленню наукової громадськості з дослідженнями вчених Ніжина.

 В 1894 р. сформувалося в інституті Історико-філологічне товариство, яке видавало свій «Сборник Историко-филологического общества при институте кн.Безбородько в Нежине». Це товариство проіснувало до 20-х років XX ст.
       Наукові дослідження професорів Ніжинського Історико-філологічного інституту сприяли також підготовці нової плеяди вчених-славістів та істориків. З порівняно невеликої кількості випускників (за 43 дореволюційні роки випущено 632 особи) відзначились своїми  науковими працями близько 70 вихованців інституту. Серед них основоположник білорусознавства, академік Є.Ф.Карський, вчений-славіст академік М.С.Державін, вчений-літературознавець, фольклорист В.В.Данилов, члени-кореспонденти Академії наук філологи В.І.Резанов, І.М.Кириченко, історик М.Н.Петровський, відомі українські та російські літературознавці, історики П.О.Заболотський, Р.М.Волков, П.К.Волинський та багато інших.

У1840 р. при  юридичному ліцеї князя  Безбородька,  колишній Гімназії вищих наук почала діяти класична гімназія. Тут функціонували 1-5 кла­си, у яких викладали Закон Божий, арифметику, алгебру й геометрію, істо­рію, словесність, російську, латинську, німецьку й французьку мови, ка­ліграфію, креслення. Учні також училися малюванню, танцям і хоровому співу.

Ніжинську класичну гімназію закінчили Семен Миколайович Усатий, перший професор електроніки, який працював у Петербурзькому електротехнічному інституті і був учителем І.В. Курчатова, майбутній академік В.В. Різниченко, літературознавець В.В.Данилов. Тут навчались академік О.О.Богомолець (1893 - 1894 рр.), професор, заслужений діяч науки Ф.Я.Примак, заслужений артист України А.Ф.Проценко, відомий худож­ник М.С.Самокиш (1870 - 1877 рр.) та ін.

У Ніжинській гімназії навчався уродженець міста, знаменитий віолон­челіст, заслужений артист УРСР С.В.Вількоронський (1870 -1963 рр.).

Висновки

Розвиток освіти в Ніжині пройшов складний еволюційний шлях та значною мірою визначався соціально-економічними та суспільно-політичними подіями історії України  XVII-ХІХ ст.

 XVII століття відзначається високою активністю і надзви­чайним потягом до знань, до освіти, культури «нижчих» верств насе­лення України. Розгалужена мережа безплатних початкових шкіл, доступність навчання для різної категорії населення, його демокра­тичність сприяли різкому зростанню рівня грамотності населення України, який досягнув на кінець XVII століття 90 %.

У 60–80-ті роки XVII ст. відбувається поступовий занепад початкових шкіл, що тривав паралельно із втратою української автономії та розповсюдженням феодально – кріпосницьких відносин  Російської імперії на українські землі. Покріпачене українське селянство вже було не в змозі утримувати школи. Із скасуванням полкового устрою було закрито полкові школи. Після проведення адміністративної реформи у Ніжині дуже повільно починається процес створення повітових шкіл.

У другій половині XVIII ст. Україна фактично  втратила свою державність, була знищена Запорізька Січ, ліквідоване гетьманське правління, заборонена укра­їнська мова. Апогеєм геноциду українського народу став указ цариці Катерини II від 1783 року про закріпачення українських селян, які становили близько 90 % від усього населення країни. Шкільна освіта занепала. Якщо ще на початку XVШ століття майже в кожному селі була початкова школа, то після закріпачення селян їх залишились одиниці. Освіта набуває яскраво вираженого станового характеру. У трикласних повітових училищах та гімназіях мали змогу вчитися ли­ше діти дворян та чиновників. Рівень грамотності серед селян не досягав і 30 %.

У ХІХ ст. царський уряд насаджував в Україні таку систему освіти, яка була покликана задовольнити потреби держави в освічених кадрах, але одночасно допомагала б витравити в українському народі національну свідомість, нав'язати почуття неповноцінності, створити враження ведучої ролі російської нації в житті українців. Цій меті підпорядковувалася і реорганізація системи освіти. У першій половині XIX ст. царизм покінчив з українською школою, яка вивела в XVII-XVIII ст. Україну на рівень, що займали найбільш освічені держави Європи.

Відповідно до реформ ХІХ ст. та завдяки діяльності меценатів у Ніжині відкриваються народні училища, з’являються середні спеціальні навчальні заклади. Значну роль в розвитку освітніх закладів міста відігравали єврейська та грецька громади.

Ніжин стає першим повітовим містом Лівобережної України, яке мало вищий навчальний заклад. Гімназія вищих наук князя Безбородька до кінця ХІХ ст. залишається центром підготовки юристів, математиків, інженерів, артилеристів. Нині її традиції продовжує відомий не тільки в Україні, а й далеко за її межами Ніжинський державний університет імені Миколи Гоголя.