Війна… Зараз молодь переосмислює історію Великої
Вітчизняної (саме під такою назвою її сприймають люди старшого покоління, хоча для молоді - це Друга світова війна). Це слово – незагойна рана. Це
обірвані на самому початку мрії про майбутнє, сподівання на довге і щасливе
життя. Війна затьмарила сонячне небо димом пожеж, стала нестерпним болем від
чорних похоронок. Здавалося, що вже не буде кінця цьому жаху і цим нестерпним
мукам. Але добро перемогло. Люди витримали випробування 1418 днів і ночей
страшної війни, яка забирала найкращих, найблагородніших батьків, братів і
сестер, дочок і синів.
Очевидці тих страшних днів згадували: «22 червня 1941 року (неділя).
Все завертілося в скаженій круговерті, все загомоніло, все ожило, і сила гніву
привела усе в рух: всі думали і працювали тільки для того, щоб перемогти. Всі
військкомати оголосили про мобілізацію. Всі дороги від сіл до міст заповнені
людьми віком від 21 до 45 років. Їхали підводи. Ішли піші із торбами за плечима
– всі вони прямували до військкоматів, де на швидку руку перевдягалися і формувалися
у частини. Це були вчорашні колгоспники, рукам яких ще незвично тримати рушницю
після коси.
По містах і селах був страшенний плач і стогін, сльози
горя лилися ріками з очей батьків, жінок, що виряджали синів, дітей, чоловіків,
батьків… Проводжали на бій і, можливо, бачилися в останній раз. З сумом в очах
йшли бійці не на прогулянку, йшли на смерть…
Із заходу потяглися нескінченним потоком біженці.
Вивозять усе, що змогли взяти з собою. А решту кинули напризволяще. Женуть
худобу. Усі люди мають тільки думку про куточок, де можна від війни сховатися.
Чи доживу я до кінця війни?»
Рядки ще
з одного документу: «24 червня 1941
року. Другий день, як війна. І досі не
хочеться вірити. Здається, що
наснився кошмарний сон. Але це - дійсність. Сьогодні по радіо одержані відомості, що вбито 15 тисяч наших
бійців. Це ж за два дні - і 15 тисяч! А за законом воєнного часу слід офіційне повідомлення множити на 3-4
чи 5 разів. Уже щохвилини
падають трупи наших бійців» (Із щоденника вчителя Григорівської середньої школи
Ніжинського району І.Веделя)
13 вересня 1941 р. у Ніжин
вдерлися німецько-фашистські загарбники. Із перших днів окупації вони почали
встановлювати свій так званий "новий порядок". Гітлерівці грабували
цінності з установ і підприємств, навчальних закладів, населення,
проводили арешти, чинили насильства над беззахисними людьми.
Всюди можна було побачити такі розпорядження:
ОГОЛОШЕННЯ
1. Забороняється ходити в ліс. Хто
не підкоряється цьому, буде розстріляний.
2. Хто тримає
зв'язок з партизанами, харчує їх або дає їм приміщення, буде розстріляний.
3. Хто не сповістить найближчій
німецькій військовій одиниці про ім'я та
місце перебування знайомих йому партизанів, або не сповістить про прихід
чужих партизанів, той буде суворо покараний.
4. Хто має зброю або яке-небудь інше
військове приладдя, буде покараний смертю.
5. Хто розповсюджує неправдиві
відомості, що можуть залякати населення, стримувати людей від праці, або в
який-небудь інший спосіб шкодити загальному
добру, або хто такі неправдиві відомості переказує іншим, буде
якнайсуворіше покараний. Військовий комендант
НАКАЗ № 5
ТИМЧАСОВОГО
УПРАВЛІННЯ МІСТА НІЖИНА
від 23-го жовтня
1941 року
§1. Тимчасове
Управління міста Ніжина зобов'язує всіх громадян міста Ніжина, а також і сіл
Ніжинського району обов'язково здати в Комендатуру Німецького Командування
(помешкання бувш. міськвиконкому, вулиця Гоголя) всю вогнепальну зброю, а також
і холодну зброю (кінжали, штики, шаблі та інше).
В разі невиконання
цього наказу до винних будуть вжиті самі найсуворіші заходи по закону
військового часу - РОЗСТРІЛ.
§2. Населення
міста та району повинно здати в Комендатуру Німецького Командування також всі
радіоприймачі, радіоапаратуру до приймачів, репродуктори та телефонні апарати
за винятком установ.
§3. Всі жидівські
крамниці та їх приватні підприємства повинні бути негайно зачинені.
§4. Всі
військовополонені, що перебувають в м. Ніжині та на терені району, зобов'язані
негайно з'явитись в Тимчасове Управління міста Ніжина та зареєструватись на
протязі 3-х днів.
§5. Всі англійські
піддані, що мешкають в місті Ніжині та районі повинні зареєструватись в
Тимчасовому Управлінні міста Ніжина.
Бюргермейстер
міста Ніжина АМАНОВ
Була створена міська управа, німецька і мадярська
комендатури, діяли поліція і гестапо.
На місці сучасного універсаму "Україна" в роки
війни знаходився будинок богадільні, споруджений ще у XIX ст. Саме його фашисти перетворили на місце катувань і
розстрілів.
Жителям було заборонено користуватися телефонами,
радіоприймачами – їх необхідно було здати в комендатуру. Всі будинки відключалися
від електроосвітлення. Лише окремі особи отримали дозвіл коменданта
використовувати одну лампочку в 25 Вт. Уведено і продовольчі картки – ніжинці
отримували 200 г хліба на місяць.
Для німців створювалися
окремі бари, магазини, куди городянам вхід був суворо заборонений.
21 вересня з нагоди захоплення Києва фашисти влаштували в
місті бундючний парад своєї вояччини, демонструючи вимуштруваних солдатів.
Територія цегельного заводу стала ніжинським «Бабиним
яром» - тут вбивали ні в чому не винних людей (знищено було близько 5 тисяч
чоловік).
415 юнаків і дівчат відправлено на каторжні роботи до
Німеччини.
У грудні 1941 року фашисти відкрили школу садівництва,
медичне училище, технікум механізації, але учнів використовували більше для
своїх потреб, аніж для навчання. Відкриття шкіл не планувалося. Свого часу
Гітлер заявив: «Загальна освіта – це отрута…». Лише навесні 1942 р. було відкрито 6 так
званих «народних шкіл» - учнів 1-4 класів учили читати, писати, рахувати,
вивчали німецьку мову, займалися гімнастикою. Використовувати будь-які
підручники і навчальні прилади було
суворо заборонено. Виховна робота звелася до ліквідації книжок: за період
окупації в Ніжині було знищено 3 міські бібліотеки , книжковий фонд яких
налічував 200 тисяч екземплярів.
Колгоспи були збережені, та за невиконання поставок
сільськогосподарської продукції передбачалося одне покарання – розстріл.
Намагаючись вивезти якомога більше продовольства, фашисти змушували людей
працювати і у вихідні дні, і в релігійні свята. Навіть ягоди і фрукти, вирощені
на власному подвір’ї, необхідно було привозити до німецького лазарету. Торгівля продуктами харчування суворо заборонялася. По місту поволеньки поліз голод. Особливо голод підточував людей у холодну зиму 1941-1942 рр., коли багато ніжинців марно блукали біля хлібзаводу. У Шевченківському парку нерідко можна було бачити жахливі картини: на деревах гойдалися виснажені від голоду трупи. Не вистачало дров для опалення. Швидко поширювалися хвороби. А «нова влада» видавала все нові й нові заборони.
Люди навчилися ненавидіти. Виникають підпільні
організації та партизанські загони. Першою вступила у війну з окупантами підпільна
група артистів ніжинського театру на чолі з
В. Мочульським, яка виникла в
кінці 1941р. До складу організації входили вчителька Т. Ф. Унявко, П. Гордієнко, вони готували диверсію –
замінували театр і сподівалися його підірвати, коли там зберуться вищі чини
німецького командування. Але підпільників зрадили - і травневої ночі 1942р.
розстріляли на кар’єрах цегельного заводу. Ще одна підпільна організація була
організована на території залізничної станції, проте її незабаром також викрили фашисти.
На території Ніжинського району діяв партизанський загін «За Батьківщину»,
створений у вересні 1941 року секретарем Носівського підпільного райкому партії
М.І.Стратілатом. Партизани формували бази продовольства і боєприпасів,
знищували поліцейські осередки в селах Ніжинського і Носівського районів. У
січні 1943 р. на основі цього партизанського загону та групи партизан
Бобровицького району було створено партизанське з’єднання «За Батьківщину».
Командиром став капітан І. М. Бовкун, а комісаром – М.І. Стратілат. Якщо в
березні 1943 р. в ньому нараховувалося 400 бійців, то через півроку – більше 3
тисяч чоловік. У червні 1943 року з’єднання
встановило зв’язок з Українським штабом партизанського руху. Діяло на
території Чернігівської і Київської областей. Завдяки діям партизанів було
знищено більше 5 тисяч гітлерівців, підірвано 69 ворожих ешелони, 43 мости на
залізницях і ґрунтових шляхах.
На меморіальній дошці
В Київськім університеті
Висікли ймення твоє
Серед борців і поетів,
1 ти
приходиш, мов Гамлет,
У ці гулкі аудиторії
Свідок війни великої,
Син боротьби й історії,
Сам партизан і мрійник,
Що серцем читав планету...
Ці рядки відома українська поетеса Любов Забашта присвятила звичайній,
на перший погляд, людині. Але в умовах війни він став єдиним у світі
незрячим керівником великого та героїчного підпілля, яке намагалося якнайскоріше визволити рідне
місто.
Яків Петрович Батюк народився в 1918 році в селі Рижани Володарського
району, на Житомирщині. У два роки він захворів на віспу і назавжди втратив
зір. Закінчивши спец школу та робітфак, Батюк вступив до Київського
університету, вчився на "відмінно". Напередодні війни переїжджає до
м. Ніжина, де працює адвокатом.
Коли вирішили залишити Батюка на підпільній роботі, то
спочатку відводили йому роль зв'язківця. Проте сталося так, що людину, з якою він мусив
встановити контакти, фашисти заарештували ще в перші дні війни. Та 23-річний
юнак не розгубився і взяв обов'язки організатора на себе.
У кінці
жовтня 1941 року він
влаштовується на роботу до канатної артілі, знайомиться з робітниками, вивчає
їх настрої і згодом підбирає серед них чотирьох надійних товаришів. Ця група
розгортає серед робітників агітацію, організовує саботаж розпоряджень німецьких
властей і готує диверсію. Артіль виготовляла тоді збрую для кінних упряжок
німецької армії. Батюк і його товариші вирішили зробити все, щоб мотузки
були непридатні для використання. Це рішення було здійснено - біля п'яти
тисяч комплектів збруї були просочені кислотою і при першому дощі
розповзались на шматки, виводили з ладу коней – роз’їдали шкіру тварин. Згодом
група Батюка організовує виступ робітників артілі проти перетворення її у
власність одного із німецьких підприємців. Яків Батюк сміливо виступає з вимогами на зборах
робітників, за це його звільняють з роботи в артілі.
Батюк
вирішує розгорнути роботу більш широко, в масштабах міста. Незабаром він
організовує підпільну групу, до складу якої ввійшли його сестра Женя Батюк,
вчитель Іван Могильний, слюсар Михайло Ткачов. Навколо цього ядра виросла
Ніжинська підпільна комсомольська організація. Восени 1941 р. німецька армія
терпить поразку під Москвою. Німецьке командування приховує це і поширює
брехливі чутки про великі "успіхи" своїх військ. Батюк і його група
пишуть і розповсюджують в місті листівки, в яких розповідають радянським людям
правду про становище на фронтах, закликають не вірити геббельсівським
молодчикам і чинити опір німецько-фашистським загарбникам.
На початок 1942 року
підпільна комсомольська організація в м. Ніжині налічувала вже 15 чоловік.
Батюк і члени штабу розробили умови конспірації, підготували явочні квартири,
створили бойові трійки і призначили командирів. Підпільники посилюють свою
діяльність. Листівки, написані їх рукою, тепер часто з'являються на стінах
будинків міста, а також в навколишніх селах: Талалаївці, Пашківці, Безуглівці.
Батюк вирішив
будь-що зв'язатись з партизанським загоном «За Батьківщину». Протягом тижня він
разом з хлопчиком-поводирем Миколою Кузьменком шукає загін, але на цей раз йому
не вдалось знайти партизанів. Підпільники продовжують агітаційну роботу.
Починаючи
з осені 1942 р. в діяльності підпільної організації настає новий етап. На
початку листопада Батюк зв'язався з командиром партизанського загону «За
Батьківщину» Стратілатом. Робота
підпільників закипіла з новою силою. Організація Батюка нараховувала тепер уже
до 50 чоловік, її члени були представлені майже в кожній установі, на кожному
підприємстві міста. Підтримувався постійний зв'язок зі штабом партизанського
загону.
Штаб підпільної
організації мав радіоприймач, друкарську машинку, що дозволяло швидко
розповсюджувати серед населення листівки з відомостями, які передавались з
Москви. 25 січня 1943 року підпільники слухали по радіо Наказ Верховного
Головнокомандуючого, в якому повідомлялося про перемогу радянських військ під
Сталінградом, на Дону. В будинку по вулиці ім. Рози Люксембург комсомольці
друкували листівки, які потім розклеювали по місту.
Батюк
Женя, Смолянчук Віра, Ороховацька Раїса тепер часто бували в різних кінцях
міста. Все, про що вони дізнавались, передавалось партизанам. За завданням
Батюка Галя Борисова улаштувалась офіціанткою в офіцерській їдальні і в одного
із п'яних офіцерів забрала з планшетки топографічну карту міста, на якій були
позначені військові об'єкти. Після уточнення ця карта була передана в штаб
загону. Партизани одержали дуже важливі відомості.
Навесні
1943р. до м. Ніжина прибули на переформування рештки італійсько-румунських
дивізій. Ці частини були деморалізовані, відчували великі труднощі в
продовольстві. Солдати за шматок хліба віддавали все, навіть зброю. Цим
скористались підпільники. За короткий час вони зібрали 150 гвинтівок, тисячі
патронів, гранат, медикаменти, одяг і все це передали партизанам. Підпільники,
зокрема Могильний Іван, розповсюджують листівки серед румунських і італійських
солдатів, закликають їх виступати проти німців.
Підпільна комсомольська організація немало зробила для
того, щоб зберегти радянських людей від вивезення їх у Німеччину. За дорученням
Батюка лікар Афонін видав громадянам міста не один десяток фіктивних довідок про захворювання тифом.
Виключно небезпечною і відважною була організація втечі з німецького госпіталю
радянських військовополонених. Цю операцію провела Віра Смолянчук. Працюючи в госпіталі,
вона вивчила настрої військовополонених, приносила їм листівки підпільної
організації, часто розмовляла з ними про втечу. Було домовлено в ніч на 1 травня здійснити план втечі. Знищивши вартового, Віра
забезпечила вихід до річки Остер. А там, під мостом, їх чекали підпільники,
швидко переодягли в інший одяг і повели на раніше підготовлені квартири. Всі 15 бійців Радянської Армії були передані в партизанський
загін.
Ще одна
операція була проведена Галиною Борисовою в ресторані
"Зольдатенхейм", де група офіцерів-льотчиків сподівалася непогано
провести час. Прозвучав лише один тост, який для багатьох виявився останнім - Галина підсунула бравим офіцерам коньяк з отрутою і 18 німців померли в госпіталі.
Галя
Солодовник на 153 км дороги Ніжин-Бахмач підірвала
гранатою німецьку штабну машину, знищила двох офіцерів, у яких знайшла цінні
документи.
Ненависть ніжинців до фашистів не
знала меж. Сам Батюк любив жартувати, що він у порівнянні зі зрячими має одну
незаперечну перевагу - не бачити гидкі пики гітлерівців.
15
травня в одному з боїв був тяжко поранений партизан загону «За Батьківщину»
Андрій Лях. Фашисти захопили його і привезли до госпіталю, сподіваючись, що
після одужання він на допиті розкриє місце розташування загону народних
месників. Лікар Афонін негайно повідомив про це Батюка. Керівник організації
доручив підпільникам Колодію і Лонстецькому будь-що визволити Ляха. Це завдання
було виконано блискуче. Колодій і Лонстецький вночі ввірвались до госпіталю,
убили вартових і на руках винесли партизана. Через декілька хвилин нічну тишу
розрізав гуркіт партизанської тачанки. Під ранок на мосту на мотоциклах
носились гітлерівці, але вже було пізно.
У
Ніжині напередодні війни у Спасо-Преображенській церкві, розміщеній на вулиці
Московській, знаходився склад військового одягу Радянської армії, який не
встигли вивезти. Тому склад вирішили знищити - спалити, щоб обмундирування не потрапило до рук фашистів. Церква обгоріла
всередині, але стіни витримали. І саме в цій церкві підпільники переховували
патрони, автомати, які потім передавали в партизанський загін. Німцям і в
голову не приходило, що в зруйнованому храмі, повз який вони ходять кожного
дня, знаходиться зброя.
Підпільники
нанесли на карту точки протиповітряної оборони аеродрому, де базувалися фашистські літаки, і передали партизанам. Через кілька днів
радянські льотчики бомбардували аеродром і знищили понад 20 ворожих літаків.
Почалось
масове вигнання ворога з радянської землі. Через станцію Ніжин один за одним ідуть німецькі вояки.
Підпільники передають партизанам досконалі і докладні відомості про рух на
залізниці.
Але
кипуча діяльність організації внаслідок зради була перервана. Ніхто з
підпільників не знав, що серед 15
визволених ними
військовополонених був зрадник. Такою підлою людиною виявився Емануїлов. Ставши
зв'язківцем, він незабаром знав уже всіх
членів підпільної організації Ніжина, їх імена і квартири. Отримавши необхідну інформацію, фашисти інсценізували
його арешт.
Дізнавшись про арешт
Емануїлова, Я. Батюк прийшов на квартиру
Василя Мини (вул. Інтернанаціональна,16), свою сестру він відіслав за
документами. Через годину Галина Борисова повідомила, що Женю заарештувала
поліція. Мина В.Д. запропонував Батюкові тікати,
обіцяючи провести в надійне місце. Але Яків не погодився, заявивши, що він не
може залишити сестру в біді. Коли Батюк йшов до Мини В.Д. його помітив помічник
начальника тюрми Боярський. Пізно вночі будинок був оточений фашистами і
поліцаями. Якова Батюка заарештували. За цю коротку липневу ніч, за вказівкою
підлого запроданця Емануїлова, який разом з гестапівцями їздив у критій машині,
було заарештовано двадцять шість членів підпільної організації. Біля двох
місяців тримали їх у застінках гестапо. Вороги жорстоко допитували
підпільників, всіляко знущаючись над ними.
О 5-й годині ранку 7
вересня 1943 року заарештованих вивезли за місто. Фашисти стріляли
батюківцям у спину: їм моторошно було дивитися нескореним в очі - чисті, правдиві. А через тиждень до Ніжина увійшли радянські війська…
Після перемоги під Сталінградом і
Курськом Червоній армії відкрився шлях
до звільнення України. Тепер головним завданням для Центрального фронту був
наступ на м. Шостку, Бахмач, Ніжин, Київ. Перші міста і населені пункти
Північної України звільнила 60-та армія генерала І.Д.Черняхівського. 26 серпня
1943р. війська 60 армії прорвали оборону і після 6 днів наступу вийшли до
залізниці Конотоп-Бахмач-Ніжин. Для успішного наступу армії Черняхівського був
переданий 9 танковий корпус, в прорив введені 13 армія і 7-й гвардійський
механізований корпус, який налічував 94 танки
і 12 тисяч чоловік.
6 вересня був звільнений Конотоп,
9 вересня – Бахмач. Попереду був Ніжин –
великий залізничний вузол, одна з основних баз постачання ворога.
Партизани доповіли, що Ніжин і навколишні поселення
підготовлені до активної оборони – озера, річки, болота доповнювались штучними
перепонами: колючим дротом, мінними полями, завалами, особливо поблизу доріг.
Полонені повідомили, що в Ніжин перекинута 217-а піхотна дивізія під
командуванням генерал-лейтенанта Вальцера з 170 танками.
Ніжин був останнім вузлом опору ворога наступаючим
військам Червоної армії на шляху до Києва. Як великий залізничний вузол,
зайнятий радянськими військами, він у стратегічному відношенні становив
небезпеку з’єднанням німецького командувача Манштейна. У своїх спогадах під назвою «Втрачені перемоги» він згадує
розмову з Гітлером: «Я доповів йому, що криза, яка виникла на північному крилі
військ, несе смертельну загрозу не тільки їм, а й усьому Східному фронту в
цілому».
Відступаючи, німці вивели з ладу сім заводів,
електростанцію, вузол зв'язку, мости через річку Остер; зруйнували 15
магазинів, 5 шкіл, 3 аптеки, гуртожиток студентів, 223 житлові будинки;
розорили й пограбували лабораторії та бібліотеку інституту.
Стрімке визволення Ніжина пов’язане із військовим
талантом генерал-лейтенанта І.Д. Черняховського. Брак важкої артилерії, яка не
встигала за наступаючими військами, компенсували бойові літаки
генерал-лейтенанта І.С. Руденка.
14 вересня 1943р. передові загони
радянської армії були в 5-6 км
від Ніжина.
7-й гвардійський механізований корпус генерал-лейтенанта Івана
Корчагіна форсував річку Остер і почав штурм Ніжина, який обороняли шість
дивізій ворога. Командування корпуса розробило незвичний у військовій практиці план звільнення міста:
нічна танкова атака. І щоб про це не дізналися фашисти, зв’язок між частинами
здійснювався не через радіо чи телефон,
а через корпусну авіацію з трьох літаків, на яких офіцери зв’язку
передавали накази відразу командирам.
Танковий десант розгромив охорону аеродрому і знищив
літаки. Автоматники старшого лейтенанта Г.П.Самохіна і сапери І.О.Свєшникова захопили і розмінували міст
через Остер, знешкодивши при цьому 5 протитанкових і 15 протипіхотних мін.
Мінно-інженерна рота старшого лейтенанта Носкова розмінувала поштамт, пивзавод,
гаражі автопарку і інші великі об’єкти, в педінституті знайшли великі фугаси і
міни.
Лише завдяки щасливій зустрічі
населення з полковником С.Д.Кремером (заступник командира 24-ї бригади) було
збережено приміщення Ніжинського педінституту – його врятував від вибуху
розвідник Куренков (він вміло пошкодив сітку електропроводів, що з`єднували
міни, які були підкладені в підвали будинку). С.Д. Кремер заборонив вести
артилерійський вогонь по скупченню німецьких військ у районі Ніжинського
інституту, особливо по білому триповерховому будинку головного корпусу. «Ми не
мали права піддавати руйнуванню пам’ятник національної культури», - скаже він згодом.
Невід’ємною частиною історії сучасного
університету імені М. Гоголя є його унікальна бібліотека, яка містить рідкісні
видання шістнадцятого століття. Під час окупації Ніжина фашистами бібліотека
працювала як міська читальня. Цього домоглися дві мужні жінки – бібліотекарі Н.
Г. Наркевич та З. К. Константинова. Окупанти обирали для розміщення військ
пристойні приміщення, в яких знищували все. Це загрожувало і бібліотеці. Жінки
вирішили діяти. Разом з викладачкою французької мови О. Д. Замисловою
звернулись до німецької комендатури і добилися дозволу на відкриття
книгозбірні. Знали, що тільки так врятують її. Для читання жителям міста
пропонувались твори класиків української, російської та світової літератури, а також
дореволюційні журнали “Вестник
Европы”, “Русская мысль”, “Русское богатство” тощо.
Після перемоги радянських військ
під Сталінградом у 1943 р. знову бібліотека опинилася під загрозою. Ніжин
наводнили італійські та угорські війська. Приміщення бібліотеки намітили під
угорський госпіталь. 25 робітників виносили книги до місткої бібліотеки, яка
знаходилася поруч. Як писала З. К. Константинова в автобіографії “і на цей раз
мені вдалося відстояти бібліотеку, поклопотавшись, щоб під госпіталь було
надано інше приміщення”. Книги, винесені до міської бібліотеки, згоріли.
Тікаючи з міста, окупанти спалили міську бібліотеку. Так було втрачено майже
100 000 видань – підручників, програм, брошур, деяких томів енциклопедій, тощо.
І тільки завдяки героїзму двох мужніх бібліотекарок у вересні 1943 р. вдалося врятувати унікальні видання –
щосекунди ризикуючи власним життям, вони змогли перерізати дроти, що вели до
закладеної фашистами вибухівки…
26-а бригада просувалась до міста
зі сходу. Вночі танковий полк Хайтовича і батальйон Даниліна підійшли до
передмістя Ворошилівка. Тут знаходились базові склади німців, оточені ровами з
водою, колючим дротом, мінами. Захопити їх було доручено ротам М.І.Будовського та Насирова. Ворог кинув в
атаку 12 танків, з яких втратив 10. Бригада захопила Ворошилівку, Фрунзівку,
Кручу і увірвалась до міста.
Першим вийшов на центральну площу
батальйон старшого лейтенанта М.К.Москвіна.
З південного сходу наступали на
Ніжин бригади Максимова і Силова.
24 бригада перерізала залізницю на Київ, а 57-а,
оволодівши Талалаївкою, танками підійшла до станції Ніжин. Тут діяли 3
фашистських бронепоїзда. Підірвавши залізничну гілку, радянські війська
оволоділи станцією.
З 6 години ранку 15 вересня німці
почали відходити з міста в 3-х напрямках: до Вертіївки, Володькової Дівиці,
Григорівки. Через 2 год. Ніжин повністю був звільнений.
Ветерани-визволителі згодом
згадували той момент, коли наші війська входили у місто: «Всі наші танки були
закидані квітами. Нам здавалося, що ми просто пливли серед них».
Опівдні 15 вересня 1943 року говорила Москва: «Війська
Центрального фронту, продовжуючи наступ, сьогодні, 15 вересня, після дводенних
боїв оволоділи важливим залізничним вузлом
і містом – Ніжин – важливим опорним пунктом оборони німців на шляху до
Києва».
В наказі Верховного
Головнокомандуючого відзначалась мужність гвардійців-танкістів
генерал-лейтенанта І.П.Корчагіна. 7 гвардійський механізований корпус і бригади, що входили до
його складу – 24-а і 25-а механізовані
бригади, 57-а танкова бригада, 299-а
штурмова і 286-а винищувальна авіаційні дивізії
були удостоєні звання «Ніжинських», а 26-а Севська бригада, 280-а і
132-а стрілецькі дивізії представлені до
нагороди орденом Червоного Прапора.
«В результаті цієї перемоги
радянських військ,- говорилось у Зведенні Радінформбюро,- противник втратив
останню залізничну магістраль на Лівобережжі Дніпра. В бою за Ніжин знищено до
3-х тисяч німецьких солдат і офіцерів, захоплені великі трофеї і багато
полонених».
У цей вечір о 20.00 12-ма
артилерійськими залпами зі 124 гармат
визволителям Ніжина салютувала Москва.
…Для
тисяч людей це були безповоротно втрачені роки молодості, тривалих захворювань
та інвалідності, сирітства та овдовіння, голоду і душевних мук...
Подвиг народу в тій не забути. Його
висічено на граніті, та пам'ять людська міцніша каменю, вона переживе віки!
Немає коментарів:
Дописати коментар