Українські землі у складі Великого князівства Литовського та Королівства Польського

У 30-х рр. XIII ст. роздроблена до того часу Литва починає складатися в державу — Велике князівство Литовське. Князь Міндовг  не тільки об’єднав під своєю владою більшість литовських племен, але й захопив так звану Чорну Русь — область у басейні верхньої течії річки Німан із містами Новгородком, Слонімом, Волковиськом і Гродном.

Його онуку Любарту вдалося приєднати землі  Волині та Галичини за допомогою родинних зв’язків (Любарт був одружений із дочкою галицько-волинського князя Юрія II Болеслава; після смерті якого бояри обрали Любарта князем Галицько-Волинської держави).

Князь Ольгерд (брат Любарта) у 1362 році розгромив монголо-татар на р. Сині Води та приєднав Чернігівщину, Київщину, Переяславщину, Поділля. Держава, що утворилася, на 90% складалася з руських земель та руського населення, тому її історики ще називають Литовсько-Руською державою (офіційна назва - Велике князівство Литовське, Руське і Жемантійське).

Основним  правилом литовських правителів було: «Ми старого не руйнуємо, а нового не вводимо».

Ольгерд відновив удільний устрій, але на чолі князівств він поставив представників литовської династії (своїх синів та племінників):  у Києві - Володимир Ольгердович, у Новгороді-Сіверському правив Дмитро Корибут, на Поділлі - Юрій Коріатович.   Удільні князі сплачували щорічну данину та надавали збройну допомогу великому литовському князю.

Державною мовою було визнано руську, панувала православна церква, діяли закони «Руської правди», вагомий вплив здійснювала руська культура.

Наступ Тевтонського ордену на землі Литви і Польщі, претензії Московського князівства на руські землі, необхідність протистояти нападам татар, прагнення польських феодалів отримати українські землі, а литовських — здобути економічні та політичні привілеї, що мали польські магнати зумовили укладання у 1385 р. Кревської унії (унія - це союз або об’єднання). Унія була укладена у формі династичного шлюбу – литовський  князь Ягайло одружився  з польською королівною Ядвігою (1386 р.). Ягайло прийняв католицтво, став польським королем під ім’ям Владислава, Литва втратила самостійність, найвищі посади тепер займали католики, поляки захоплювали українські землі.

Проти цієї унії виступили литовські князі на чолі з Вітовтом (у 1392 він став литовським князем), проте між ними не було єдності. Щоб зміцнити Литовське кн-во, Вітовт ліквідував найбільші удільні кн-ва і поставив там своїх намісників. У битві на Ворсклі (1399 р.) Вітовт зазнав поразки у битві з татарами, там же загинуло близько 500 нащадків Рюриковичів.
За Віленською угодою 1401 р. Литва знову визнала васальну залежність від Польщі.

1410 р. – об’єднане військо Литви і Польщі завдало поразки рицарям Тевтонського ордену у битві під Грюнвальдом. Укладена у 1413 р. Городельська унія визнала незалежність Литви.

Після смерті Вітовта (1430 р.) литовська та українська знать обрали князем Свидригайла Ольгердовича. Його не затвердив польський король, а католики Литви обрали своїм князем у 1432 р. брата Вітовта Сигізмунда. Боротьба між двома правителями Литви завершилася битвою під Вількомиром у 1435 р., де Свидригайло зазнав поразки і залишився правити Волинським кн-вом.

Після загибелі Сигізмунда князем стає син Ягайла Казимир (1440-1492 р.). За його правління були спочатку відновлені, а потім остаточно ліквідовані українські удільні кн-ва – Волинське у 1452 р.  і Київське у 1471 р.  Отже, в  укр. землях ліквідовано удільний устрій і поширено воєводське правління.

Останньою спробою відновити Руську державу став виступ православних князів у 1508 р. під керівництвом Михайла Глинського, але він зазнав поразки.

Приєднавши Галичину (1387 р.), поляки захопили у 1430 р. і Західне Поділля (у 1434 р. тут були створені Руське і Подільське воєводства). На захоплених землях політика Польщі суттєво відрізнялася від литовської:

запроваджувалася польська система управління; 
заохочувалося переселення євреїв, німців, вірмен, які витіснили укр-в з ремесла і торгівлі;

насаджувалася католицька релігія; на православних священників наклали великі податки;

православне  населення не допускали до високих державних посад;

почалося закріпачення селян;

зневажалися православ’я й українська культура.