Матеріали з історії Чернігівщини

Вперше на Чернігівщині людина з’явилася більше 150 тисяч років тому. В районі Новгород-Сіверська археологи знайшли багато пам’яток давньокам’яного віку. Найцікавішою пам’яткою цього періоду є унікальна стоянка первісної людини пізнього палеоліту, виявлена українськими археологами у 1908 році біля с. Мезин на Десні, за кілька кілометрів від Новгорода-Сіверського. Тут знайдені одні з перших в історії людства музичні інструменти, зроблені з кісток мамонта, а домашній посуд був розмальований меандровими візерунками. Такі ж візерунки лише через кілька тисячоліть з’являться у давніх греків та римлян.

            Приблизно в цей же час давня людина влаштовує стоянку недалеко від сучасного Славутича, за 1,5 км від села Мньов, на лівому березі Дніпра. Тут зустрічалися люди, що приїжджали з обох берегів Дніпра для обміну своїх товарів (звідси й назва села – від слів міняти, обмінювати). Саме поселення являло собою кілька десятків дерев’яних жител, що стояли в два ряди, утворюючи своєрідну вулицю-канал, по якому можна було під’їхати до будь-якого будинку і отримати потрібний товар. Самі ж будинки, ніби хатинки на курячих ніжках, стояли на високих дерев’яних сваях, які рятували від розливів Дніпра.

            Чернігів – одне з найдавніших міст Східної Європи. Виник він наприкінці VІІ ст. на древній землі племені «сівера, сівер» (сіверян), а пізніше став столицею князівства.

Перша писемна згадка про Чернігів належить до 907 року, коли київський князь Олег після переможного походу на Візантію зобов'язав греків «даяти уклади на руськиє гради: первое на Киев, та ж на Чернишов».

За переказами, першим князем Чернігова став князь Черни (Чорний), який загинув ще до прийняття християнства у битві з древлянами під стінами Чернігова. Його донька Чорна (Цорна), через яку, власне, і розпочалася битва, дізнавшись про смерть батька, покінчила життя самогубством аби не дістатися ворогам. Там, де загинув князь Чорний, був насипаний величезний курган висотою 15 і діаметром майже 40 м. Коли запалювали вогонь на вершині кургану, то світло від нього було видно на 30 км. З часом цей курган почали називати «Чорна могила», тобто могила князя Чорного.

Курган зберігся до нашого часу, тільки став він значно меншим,  а на вершині було встановлено пам’ятний знак, який повідомляє, що відкрив світові цю унікальну знахідку археолог та історик з Чернігівщини – Дмитро Самоквасов (1843-1911).

Ця археологічна пам'ятка була розкопана у 1872—1873 роках. Знайдені в могилі речі та роз­міри кургану (одного з найбільших доби середньовіччя в Європі) свідчать, що це поховання князя. Нема сумніву, що тут знайшла вічний спокій людина, значна для свого часу і чернігівсь­кої   землі.

Місцевий володар був, мабуть, варязького походження, бо сло­в'янин навряд чи в останню дорогу взяв би з собою зображення бога Тора та ритони з турових рогів, срібну оправу яких прикра­шає сцена із скандинавського епосу.

В Чорній могилі знайдено залишки чоловіка, жін­ки і юнака, а також багато речей: мечі, шаблі, списи, кольчу­га, щит з мідною оковкою, сідла з стременами, сокири, серпи, глиняний посуд, різні іграшки тощо. Знайдені речі свідчать про високий рівень ремесла в Чернігові вже в X ст.

Цікавими предметами інвентаря кургана є два роги тура з срібною багато орнаментованою оправою. Дикі тури, як ві­домо, водилися в лісах біля Чернігова.

Першим літописним князем Чернігова був  син Володимира Великого Мстислав на прізвисько «Хоробрий». Літописи говорять про нього як про людину, що гідно продовжувала бойову славу свого діда.

З 1024 року Чернігів став столицею одного з найбільших князівств Київської Русі – за площею воно займало територію у 400 тис. кв. км – це 14 сучасних Чернігівських областей або площа сучасної Великобританії. Простягалося від Дніпра до Москви і від Білорусі до Тмутараканського князівства. Чернігово-Сіверщина була і одним з найзаселеніших князівств Київської Русі – тут розташовувалося майже 500 міст і поселень, в яких проживало до півмільйона чоловік. Тому й прагнули захопити Чернігівське князівство чимало вояків.

У 1024 році Мстислав розбив під Ріпками (с. Малий Листвен) військо свого старшого брата Ярослава Мудрого і тим самим розділив Київську Русь на дві держави – Правобережну Русь зі столицею у Києві та Лівобережну з центром у Чернігові.

У цьому ж році Мстислав заклав на княжому дворі (сучасний Вал) Спасо-Преображенський собор – нині це найдавніший православний храм не тільки України, а й Росії. В його архітектурі прослідковується стиль Русі, Візантії та Індії.  І сьогодні Спасо-Преображенський собор викликає щире захоплення всіх, хто його бачить. Дві башти (вони були дещо змінені після пожежі у ХVІІІ ст.) виконували роль сонячного годинника, за яким священики визначали час з точністю до 5 хвилин. В подальшому собор став місцем поховання видатних діячів – Мстислава, Ігоря Святославина та інших діячів. Саме в рік початку будівництва Софійського собору при загадкових обставинах помирає князь Мстислав. «І положили його у Чернігові в церкві свя­того Спаса, що її він спорудив був сам; і було бо зведено її при ньому так заввишки, як, на коні стоячи, можна рукою досягти». Саме  Спасо-Преображенський Собор став величним пам'ятником лицарю, про якого ще за його життя співали пісень і на прикладі якого виховували ратоборців Руської землі.

Перед цим загинув дорослий син Мстислава, і Чернігів переходить в руки Ярослава Мудрого, який об’єднав під своєю владою всі землі Київської Русі.

У 1054 році чернігівським  князем був призначений старший син Ярослава Мудрого Святослав. Правив він Черніговом майже 20 років, за цей час місто стало добре укріпленою фортецею. З ім’ям Святослава пов’язані також відомі не тільки в Україні, а й далеко за її межами Антонієві печери та Єлецький монастир.

У 1069 році у Чернігові з’явився засновник Києво-Печерської лаври, перший руський монах Антоній Печерський (народився в Любечі). Оселяється він на Болдіних горах (слово «болд» на давньоруській мові означає «дуб» - колись тут був розкішний дубовий гай) і засновує Антонієві печери, деякі загадки яких не розгадані ще й сьогодні. Як можна було в ті часи, без спеціальної техніки, за допомогою лише людських рук викопати печери, глибина яких доходить до 12 м? Тягнуться ж вони на 400 м під землею, а температура тут постійна цілий рік - 10 -12 градусів тепла та майже 100% вологість повітря (тому в печерах зараз майже немає ікон – в таких умовах вони руйнуються).

В умовах князівських міжусобиць Чернігів кілька разів переходить з рук у руки. Щоб припинити братовбивчі війни у Любечі далекого 1097 року на свій перший з’їзд зібралися князі і постановили: «Кожен хай держить отчину свою…» - колись єдина Київська Русь поділялася між володарями на окремі князівства. Чернігів і Чернігово-Сіверське князівство були визнані за Святославичами.

Наслідки такого поділу відчувалися  ще багато десятків років. Знайшли вони відображення і у відомій пам’ятці давньоруської літератури – поемі «Слово о полку Ігоревім, Ігоря Святославича, онука Ольгова».

У цей час руські землі зазнають спустошливих набігів половців, і київський князь Святослав вирішив організувати проти них військовий похід. Проте новгород-сіверський князь Ігор збирає власну дружину, воїнів брата, племінника і сина і виступає в похід самостійно, не попередивши київського князя. Половці, розвідка яких знала про підготовку великого походу руських князів, сприйняли армію Ігоря як його початок – і весь степ було піднято по тривозі. Під час бою Ігор поводив себе хоробро і гідно руського князя. Знесилений від ран, він не покинув своїх  воїнів напризволяще, а наказав князям злізти з коней і битися пішки. Новгород-сіверський князь був неабияким полководцем – його стомлені полки билися невпинно майже три доби, і це у повному оточенні, без води і надії на порятунок. Тільки півтора десятки воїнів врятувалися,   князі потрапили у полон. Ігор опинився у хана Кончака, з донькою якого незабаром одружився його син Володимир. Тому у полоні з Ігорем поводилися як з почесним воєводою, виконуючи всі його примхи і бажання. А в Путивлі-граді на валу слізьми вмивалася Ярославна. Ігор не став чекати, доки вона збере за нього викуп і втік з полону. А через два роки додому повернувся і син Володимир з дружиною і немовлям.

Впродовж останніх років  невгамовний князь ще кілька разів організовував військові походи, але всі вони закінчувалися невдало. Після раптової смерті у 1201 році Ігоря поховали у династичній усипальниці – Спаському соборі на Валу. На думку деяких дослідників,  із походом Ігоря пов’язане ще одне архітектурне диво Чернігова – П’ятницька церква, збудована на честь Святої Параскевії П’ятниці і дня тижня, коли князю вдалося втекти з полону. Цей храм, що нагадує собою кам’яну квітку, кілька разів руйнувався і знову поставав з руїн. Знищено його було і в роки Великої Вітчизняної війни, та завдяки титанічним зусиллям архітектора П. Барановського храм постав у первісному вигляді.

18 жовтня 1239 року ординці з’явилися під стінами Чернігова, який вважався на той час містом «багатим воїнами», «славним мужністю городян», «міцним і багатолюдним». Вороги оточили його з усіх боків. І навіть допомога чернігівському князю Михайлу його двоюрідного брата не врятувала місто. «… град взя й запалиша его огнем».

Після навали Чернігів втрачає значення політичного центру Чернігово-Сіверщини. Занепали торгівля й ремесла, деякі з них зникли зовсім. Над чорним шаром пожарища, залишеного монголо-татарами, архео­логи знаходять здебільшого тільки рештки кераміки. Руйнування, заподіяні місту, були дуже великі.

Уціліле населення завойовники поділили на десятки, сотні, тисячі й десятки тисяч («тьми»), обклали тяжким податком.  Через деякий час повернувся з Польщі князь Михайло. А у Чернігові на нього вже че­кали  баскаки (збирачі данини) Батия з вимогою їхати до Золотої Орди (там князь і загинув). Михайло і його боярин Федір невдов­зі були канонізовані церквою, як нові православні святі.