Соціально-економічні зміни у світі

1.                  Політика зменшення соціальної нерівності

Після потрясінь «Великої депресії» та скрути часів Другої світової війни настало «славне тридцятиліття» (1945–1975). США та провідні європейські країни покращили добробут своїх громадян. Майнова нерівність, звісно, залишила­ ся, однак суттєво зменшилася.

Швидке економічне зростання зумовило високі соціальні стандарти в західному світі. По всій Європі та в США наслідки нерівності в доходах були пом’якшені високим рівнем соціального забезпечення, безкоштовною освітою, високоякісною медичною допомогою, державною допомогою на дітей тощо.

Унаслідок такої соціальної політики показники дитячої смертності в країнах Західної Європи й США знизилися, а тривалість життя зросла.

У Франції 1980­і роки пройшли під знаком президента­соціаліста Франсуа Міттерана (1981–1995). За цей період на 10 % збільшився розмір мінімальної заробітної плати, а пенсій та сімейної допомоги — майже на чверть. Однак через інфляцію заходи уряду не змогли суттєво поліпшити матеріальне становище більшості французів. Велике розчарування в населення викликало розорення дрібних підприємств, скорочення робочих місць і зростання безробіття.

У Великій Британії лейбористський уряд Тоні Блера (1997–2007) активно проводив соціальну політику на засадах неолібералізму. Уряд збільшив штрафні санкції для роботодавців за порушення прав найманих працівників, робітники отримали право на оплачувану 4­тижневу відпустку. На всю територію країни було поширено дію закону про фіксований мінімальний розмір заробітної плати, удосконалено систему професійної перенавчання та інші соціальні програми.

Президент США Барак Обама (2009–2017) ініціював ухвалення закону про захист споживачів, започаткував реформу системи соціального страхування, що врятувала представників середнього класу від банкрутства, а також реформу медичного страхування. Також реалізовувалися програми фінансової допомоги для студентів, які брали кредит на освіту, розвивалась альтернативна енергетика, будувалися нові автошляхи.

У Канаді внутрішня політика прем’єр­міністра П’єра Трюдо (1980–1984) ґрунтувалася на ліберальних принципах, зокрема уряд зрівняв у правах англо­ канадців і франкоканадців, проводив політику мультикультурності, скасував смертну кару.

Також було звільнено від податків громадян з низькими доходами, підвищено пенсії та соціальну допомогу, організовувалися громадські роботи, поступово зрівнявся статус жінок і чоловіків.

У Східній Європі ситуація була інакшою. Комуністи проголошували своєю метою знищення соціальної нерівності, однак насправді партійна еліта й чиновники жили в набагато кращих умовах, ніж решта населення. Зручного житла споруджувалося мало, існували великі черги на отримання тісних квартир, на придбання побутової техніки, автомобілів. Плата за комунальні послуги та транспорт була відносно невеликою.

Неолібералізм – це державна політика регулювання економіки, поєднана з принципами демократії, вільного підприємництва, вільної конкуренції.

2.  Німецьке  «економічне диво».  Економічне зростання в Італії

Першим канцлером Федеративної Республіки Німеччини (ФРН) став Конрад Аденауер, який відіграв значну роль у становленні незалежної демократичної держави. За умовами Боннського договору 1952 р. країна позбулася окупаційного статусу, а через два роки вступила до НАТО. Країна була однією із засновниць Європейського економічного співтовариства (попередник Європейського Союзу). У політичному житті ФРН провідні ролі відігравали дві партії: Християнсько­демократичний союз / Християнсько­соціальний союз і Соціал­демократична партія Німеччини. Упродовж трьох років за підтримки США та інших західних держав ФРН швидко відбудувала господарство й пережила економічне піднесення, яке назвали німецьким «економічним дивом». Велику роль у цьому відіграла вдало проведена грошова реформа. Старі рейхсмарки були скасовані, жителі Західної Німеччини отримали по 40 нових дойчмарок, через два мiсяцi — ще по 20 марок. Приватнi накопичення та кредитнi активи, інші грошовi зобов’язання обмінювались у співвідношенні 10:1, зарплати, пенсії та орендна плата — 1:1. Половину рахунків у банках було збережено, 70 % решти рахунків після перевірки анульовано.

Накопичення банків, держустанов, пошти, залізничного відомства було заморожено, лише в 1957 р. держава погасила борги. Завдяки ефективній фінансовій політиці в поєднанні з традиційною дисциплінованістю й працьовитістю німців валовий суспільний продукт з 1949 до 1962 р. зріс май­ же втричі. Номінальна заробітна плата робітників збільшилася на 140 %, а реальна — до 90 %. Унаслідок «економічного дива» ФРН перетворилася на своєрідний магніт для країн Східного блоку, а надто для Німецької Демократичної Республіки.

Економіка Італії в післявоєнні роки також швидко розвивалася. Зростання в 50­70­і роки ХХ ст. було настільки значним, що дало підстави назвати його італійським «економічним дивом». За два десятиліття частка Італії в економічних показниках індустріально розвинених країн зросла майже в півтора раза, а за темпами розвитку економіки країна випереджала інші індустріальні країни, за винятком Японії. Щорічному приросту промислового виробництва сприяв приплив іноземного капіталу, упровадження досягнень науки й техніки в автомобільній промисловості, машинобудуванні, електроніці. Важливу роль відіграли державні субсидії, що надавалися прибутковим галузям господарства, а також їхнє пільгове оподаткування. Вихід італійських компаній на міжнародний ринок, масовий туризм забезпечили приплив валюти, яка вкладалась у розвиток економіки.

3. «Тетчеризм»

Наприкінці 70­х років ХХ ст., коли у Великій Британії загострилися фінансово­економічні проблеми, які не зміг вирішити лейбористський уряд, на дострокових парламентських виборах перемогли консерватори. Уперше в британській історії прем’єр­міністром стала жінка — Маргарет Тетчер.

Неоконсервативна політика британського уряду, що отримала назву «тетчеризм», ґрунтується на непохитній вірі в переваги вільного підприємництва. Важливим методом реалізації цієї політики був монетаризм — теорія, згідно з якою кількість грошей в обігу є визначальним чинником розвитку економіки. Основним стимулом М. Тетчер вважала безпосередню матеріальну вигоду, бажання працівників якнайкраще облаштувати своє життя й життя своєї родини.

Робота в уряді була організована на засадах чіткої підзвітності й високої особистої відповідальності, за що М. Тетчер називали «залізною леді».

Політичні опоненти з лейбористської партії, тред­юніони та чимало пересічних британців спочатку не сприйняли політику «тетчеризму». Деякі профспілки організовували страйки у відповідь на законодавчі ініціативи щодо обмеження їхньої діяльності.

Проте із середини 1980­х років болісні реформи почали давати добрі результати, які відчули на собі пересічні британці. Помітно знизилися темпи інфляції, почало скорочуватися безробіття. Спротив профспілок було подолано і на виборах 1983 р. за лейбористів проголосувало лише 39 % членів профспілок.

«Тетчеризм»

Основні заходи

·   Підтримка приватного підприємництва.

·   Відмова від жорстокої регламентації бізнесу.

·   Денаціоналізація (приватизація) нафтової промисловості, авіапромисловості та вантажного транспорту, комунальної власності (частково).

·   Обмеження прав на страйки, звуження сфери діяльності профспілок.

·   Зменшення ставок податків, збільшення опосередкованих податків. Перегляд соціальних програм.

·   Підтримка приватних закладів освіти й охорони здоров’я

Позитивні результати

·   Подолання кризових явищ, покращення економічної кон’юнктури.

·   Високі темпи економічного росту.

·   Збільшення зарубіжних інвестицій.

·   Модернізація традиційних галузей промисловості.

·   Скорочення державного сектора, підвищення його рентабельності.

·   Низькі темпи інфляції. Зниження рівня безробіття.

Негативні результати

·   Зростання вартості комунальних послуг і транспорту.

·   Широкий страйковий рух.

·   Зростання військових витрат.

·   Безробіття, зумовлене структурними змінами в економіці

Істотно вплинуло на розвиток економіки й зміцнення фінансів розроблення нафтових родовищ у Північному морі. Велика Британія не тільки забезпечила себе енергоресурсами, а й стала експортером нафти та нафтопродуктів. Це сприяло зменшенню зовнішньої заборгованості країни, накопиченню золотовалютних резервів, зростанню курсу фунта стерлінгів.

Скоротилася кількість робітників, зайнятих безпосередньо на виробництві, зросла зайнятість у сфері обслуговування, збільшився прошарок власників дрібних фірм, з’явилася соціальна група високооплачуваних менеджерів середнього рівня. Щорічно заробітна плата британців зростала на 7–8 %.

Упродовж 1980­х років кількість акціонерів у Британії потроїлася, кожна шоста родина мешкала у власному будинку або квартирі. Більшість виборців належала до середніх верств.

Підвищення матеріального рівня населення сприяло послабленню соціальних суперечностей. У середині 1980­х років останній великий страйк — загальний страйк гірників — тривав майже рік. Понад 180 тис. шахтарів протестували проти рішення влади закрити збиткові шахти, проте «залізна леді» не пішла на поступки шахтарям.

Однак був і негатив: скоротились обсяги житлового будівництва, зменшилося фінансування охорони здоров’я, освіти, довго розроблялася пенсійна реформа тощо. Уряд М. Тетчер переклав відповідальність за рівень безробіття на роботодавців і найманих робітників. Витрати на професійну перепідготовку та навчання молоді зростали, а на підтримку безробітних скорочувалися.

Успіхи в розвитку економіки отримали назву «англійське диво». Однак на межі 80–90­х років ХХ ст. позиції М. Тетчер похитнулися, деякі її кроки гостро критикувало керівництво консервативної партії та уряд. Наприкінці 1990 р. під тиском обставин вона пішла у відставку. Ера «тетчеризму» добігла кінця.

Рейганоміка

У США неоконсервативна політика, яку проводив обраний у 1980 р. президент Рональд Рейган, отримала назву «рейганоміка».

Основні ідеї	Результати
Скорочення інфляції	Рівень інфляції скоротився майже втричі.
Зниження податків	Податки коливалися залежно від інфляції; для стимулювання бізнесу податки для багатіїв було знижено.
Усунення бюрократичних перешкод для інвестицій; обмеження державного втручання в економіку й фінанси	Дерегулювання економіки та значні військові витрати зумовили економічне зростання в 1980­х роках.
Скорочення безробіття	Безробіття скоротилося вдвічі: з 10 до 5 %. Створено 18 млн нових робочих місць.
Скорочення видатків на соціальні програми	Значне скорочення програм підтримки незаможних груп населення. Скасовано продовольчі картки, зменшено розмір допомоги для матерів­одиначок. Соціальні програми з підтримки середніх верств, соціальне, медичне та пенсійне страхування залишилися майже незмінними.
Захист незаможних верств населення	Хоча більшість американців стала жити заможніше, відбулася ще більша поляризація між бідними й багатими.
Збалансований бюджет	Коливання дефіциту державного бюджету (перевищення видатків над доходами) унаслідок зниження податків та одночасного підвищення витрат.
Збільшення фінансування на армію	Фінансування на озброєння зросли, що сприяло пожвавленню економіки.
Розширення прав і підвищення відповідальності штатів; значне скорочення відрахувань з бюджетів штатів до федеральної скарбниці	Значне скорочення федеральних субсидій штатам, зокрема у сфері житлового будівництва й міського розвитку.
Скорочення апарату чиновників і кількості міністерств	Чисельність федеральних чиновників навпаки зросла на 3 %. Замість запланованих федеральних 11 міністерств наприкінці президентства Р. Рейгана їх налічувалося 14.