За роки Революції, Консульства та Імперії Франція
воювала проти семи коаліцій європейських держав. З них шість припадало
на часи правління Наполеона Бонапарта (1799-1815 рр.), який у 1804 році
проголосив себе імператором французів. Наполеонівські війни, які
продовжували війни Французької революції, суттєво змінили політичну
карту Європи. Крім видатного військового таланту Наполеону допомагало
перемагати те, що у його розпорядженні була величезна армія. У 1799 р.
вона нараховувала 750 тис. солдат, а у 1803-1815 рр. до неї призвалося
ще 2 млн вояків. За допомогою цієї армії Наполеон намагався здійснити
свій план завоювання усієї Європи.
Перш за все, Наполеон прагнув розгромити Велику
Британію і захопити її колонії. Однак, у морській битві біля мису
Трафальґар адмірал Г. Нельсон переміг франко-іспанський флот і врятував
Велику Британію від завоювання французами. Зосередивши сили проти
Австрії, Наполеон повернув собі військову удачу: французи захопили
Відень, а в грудні 1805 р. в битві під Аустерліцем розбили об'єднану
російсько-австрійську армію. За умовами укладеного після цього миру,
Австрія віддала Наполеону свої володіння в Італії та на Балканах і
визнала його королем Італії.
1806 р. Наполеон ліквідував Священну Римську імперію
німецької нації, натомість імперією стала Австрія. На території
Південної і Західної Німеччини було створено Рейнський союз під
протекторатом Наполеона. Того ж року в битвах під Єною та Ауерштадтом
Наполеон розгромив Пруссію. У Берліні імператор підписав декрет про
"континентальну блокаду" Англії. У 1807 р., після поразок під
Прейсіш-Ейлау та Фрідландом, до "континентальної блокади" була вимушена
приєднатися Росія. Це було підтверджено договором, укладеним Наполеоном
із російським імператором Олександром І у Тільзиті.
1807 р. Наполеон вторгнувся до Іспанії, а через рік -
до Португалії. Це спричинило на Піренейському півострові
національно-визвольну війну проти французьких загарбників. У ній
загинуло чимало французьких солдатів, а втрата Іспанії та Португалії
похитнула популярність Наполеона.
Для встановлення свого панування в Європі Наполеону
необхідно було перемогти Росію. Однак, його російська кампанія 1812 р.
завершилася повним розгромом "великої армії". Створена після цього шоста
антифранцузька коаліція завдала поразки Наполеонові і примусила його
зректися престолу. До влади у Франції поверталася династія Бурбонів.
Франція втрачала усі завойовані території і зменшувалася до кордонів
1792 р. Наполеона ж було відправлено в заслання на острів Ельба.
Весною 1815 р. Наполеон полишив Ельбу і з тисячею
гвардійців висадився на півдні Франції. Незадоволення реставрацією
Бурбонів було таким великим, що за 20 днів Наполеон, повернення якого
захоплено вітали французи, переможним маршем пройшов країною, увійшов до
Парижа і на короткий час відновив імперію. "Сто днів", як називали цей
період, завершилися остаточним розгромом Наполеона військами сьомої
коаліції 18 червня 1815 р. у битві під Ватерлоо. Наполеон вдруге зрікся
престолу і завершив свої дні у засланні на острові Святої Єлени. Так
завершилася наполеонівська епоха, яка коштувала Франції понад мільйон
людських життів.
Після краху наполеонівської імперії у Відні почав
роботу міжнародний конгрес, на який зібралися монархи, міністри і
дипломати усіх європейських держав, крім Османської імперії.
Країни-учасниці здійснили післяреволюційний та післявоєнний поділ
Європи. Вони змогли досягти компромісу, визначити кордони та устрій
держав на основі принципу легітимності - захисту інтересів і прав
"законних династій". Рішення, досягнуті на конгресі, лягли в основу
нового міжнародного порядку, відомого під назвою "віденської системи".
Відповідно до рішень Віденського конгресу:
- Францію було повернуто до кордонів 1792 р.;
- замість ліквідованої Наполеоном Священної Римської імперії німецької нації було створено Німецький союз під головуванням Австрії;
- відновлено довоєнний устрій Італії, внаслідок чого Австрія здобула переважний вплив на італійські справи;
- до Росії відійшла переважна частина створеного Наполеоном герцогства Варшавського, за нею була закріплена і Фінляндія;
- Норвегію, яка до того належала союзниці Наполеона - Данії, було передано Швеції;
- проголошено "вічний нейтралітет" Швейцарії;
- Бельгію і Голландію було об'єднано у Нідерландське королівство, яке разом з Пруссією та Австрією повинно було стати противагою Франції.
На Віденському конгресі обговорювалися також проблеми
захисту Європи від революцій та війн у майбутньому. З цією метою у
вересні 1815 р. в Парижі російський, австрійський та прусський монархи
проголосили створення "Священного союзу монархів і народів" і обіцяли
захищати "віденську систему" усіма засобами - від пропаганди миру до
військової інтервенції. З часом до них приєдналися інші держави Європи.
Країни Священного союзу періодично збиралися на конгреси для узгодження
своїх дій. Союз проіснував майже 40 років. За його рішеннями збройним
шляхом придушувалися національно-визвольні і революційні рухи у різних
країнах. Проте, зупинити ходу прогресу держави Священного союзу не
змогли.
Немає коментарів:
Дописати коментар