РЕФОРМИ 60-х—70-х рр. XIX ст. І УКРАЇНА

          Курс на проведення реформ було проголошено царем Олександ­ром II у промові перед московським дворянством ЗО березня 1856 р. У кожній губернії створюються комітети по розробці проектів реформ, які потім мала опрацювати Головна комісія у Петербурзі. До складу якої ввійшли і ряд українських дворян, такі, як Григорій Галаган. Василь Тарновський. В результаті комісія запропонувала царю компромісний варіант аграрної реформи.                                                                

          19 лютого 1861 р. царський маніфест проголосив скасування кріпос­ного права, що поклало початок проведення реформ у Російській імперії, в т. ч. і в Україні.

          Аграрна реформа в Україні проходила за місцевими положеннями. Так, територія України була поділена на ряд регіонів по специфіці прове­дення аграрної реформи:

а)  губернії Новоросійського краю (Херсонська, Катеринославська, Тав­рійська) — тут переважало общинне землеволодіння;

б)  Лівобережна Україна (Полтавська, Чернігівська, частково Харків­ська губ.) — тут переважало подвірне землекористування;

           За аграрною реформою скасовувалась особиста залежність селянина
від поміщика, селяни чорноземних районів отримували 3—5 десятин землі на душу, нечорноземних районів: 4—7 десятин; земельні надлишки заби­рались на користь поміщика. Так, па півдні та сході селяни втратили до 30% своїх наділів. Виняток становило Правобережжя, де панувала поль­ська шляхта, і уряд, щоб привернути на свою сторону населення, збільшив селянські земельні наділи на 20'%. Всі селяни за отримані наділи повинні були сплатити викупні платежі протягом 49 років. До переходу на викуп селяни вважались тимчасовозобов'язаними і мали виконувати повинності. Лише на Правобережжі вони були переведені на обов'язковий викуп, а ви­купна плата зменшувалась на 20%. Вводилась загальноросійська система селянського управління: сільські громади, об'єднані у волості, та кругова порука за сплату податків. Поміщицьке господарство та земельна власність залишались недоторканими.

          За аграрною реформою було проведено ряд реформ, що стосувались питань державного устрою Російської імперії: земську, судову, освітянську, міського самоврядування, цензурну та військову.

          В 1864 р. було проведено земську реформу: створювалась система місцевого самоврядування під зверхністю дворянства. В Україні реформа поширювалась на південні та лівобережні губернії, де було утворено 6 гу­бернських та 60 повітових земських управ. На Правобережній Україні земське самоврядування було введено лише аж в 1911 р.

          Функціями земств було: упорядкування доріг, організація медичної допомоги, утримання народних шкіл, пошти, збір статистичних даних та ін.

          За судовою реформою вводився позастановий, відкритий незалежний від чиновників суд. Тепер судочинство відбувалось за участю двох сторін: обвинувачення та захисту, провину підсудного визначали присяжні судді, обрані населенням. Судова реформа була найдемократичнішим заходом царату.

            У цей же час здійснювалась освітня реформа, яка забезпечила введення єдиної системи початкової освіти, створення мережі чоловічих, жіночих класичних та реальних гімназій. Право на освіту здобували всі стани, але спроможні оплатити навчання. З 1868 р. було відновлено авто­номію університетів.

Протягом 1862—1874 р.р. проводилась військова реформа. Росію було розділено на 10 військових округів, в т. ч. в Україні три: Київський, Харківський, Одеський. На чолі округу призначався командуючий округом, при ньому діяв штаб та військова рада. Було введено новий військовий статут, загальну військову повинність, строк служби 6 років (7 років на флоті). Від служби в армії звільнялось дворянство, духовенство. Створю­валась мережа військових освітніх закладів: військових гімназій, училищ та юнкерських училищ, куди мали право вступу юнаки недворянського по­ходження.

            У 1870 р. було проведено реформу міського самоврядування: в містах створювались міські думи, члени яких обирались всіма платниками податків міста за безстановим принципом. Міська дума обирала виконавчий орган управління — міську управу, на чолі якої стояв її голова. Органи самоуправління міст підпорядковувались губернаторові та міністрові внут­рішніх справ. Міські органи управління займалися питаннями благоустрою, торгівлі, промисловості, охорони здоров'я та ін.

            В 1897 р .було прийнято закон про скорочення тривалості робочого часу до одинадцяти годин, обов'язковими були вихідні та святкові дні.

            Таким чином, реформи 60—70-х років створили основу для пере­ходу від феодально-станового устрою Російської імперії до буржуазно-представницького устрою.