Революція 1905-1907 рр.

            Розвиток капіталістичних відносин після реформ 60--70-х р.р. XIX ст. значно прискорився, але численні пережитки феодальних суспільних відно­син (поміщицьке землеволодіння, самодержавна форма правління, станові привілеї) були основною перепоною на шляху прогресу. Становище усклад­нилось на початку XX століття у зв'язку з економічною кризою та пораз­кою Росії у війні з Японією 1904—1905 р.р. НЕБАЖАННЯ ТА НЕСПРО­МОЖНІСТЬ САМОДЕРЖАВСТВА продовжити курс на подальші реформи, які б зняли соціальну напругу в суспільстві, привели до загострення існую­чих протиріч в житті країни і стали причинами початку та розгортання першої Російської революції.

    Приводом до початку революції став розстріл демонстрації 9 січня 1905 р., події «кривавої неділі». У відповідь на такі дії уряду по всій ім­перії прокотилась хвиля страйків, в тому числі і в Україні протягом січня—лютого 1905 р. В Україні страйкували робітники Києва, Катерино­слава, Горлівки, Юзівки, Єнакієво, Маріуполя, Житомира, Бердичева. В травні 1905 р. пройшли перші політичні страйки та демонстрації У Харко­ві, Катеринославі, Миколаєві, які закінчилися сутичкою з поліцією та вій­ськами. У жовтні 1905 р. страйк охопив всю імперію і став загальним все­російським політичним виступом, в Україні охопив понад 120 тис. чоловік.

    Наростання революції примусило царизм піти на поступки: 17 жовт­ня 1905 р. російський самодержець Микола II підписав Маніфест про громадянські свободи, в якому оголошувалось про скликання Думи з законодавчими повноваженнями. Маніфест проголошував недоторканість осо­би, свободу слова і друку, свободу совісті та інші політичні права, свобо­ди. Маніфест створював передумови для переходу Росії від самодержавної форми державного устрою до конституційної монархії. Маніфест розколов опозиційні сили: представники ліберального руху вважали головну мету своєї боротьби — проголошення демократичних прав та свобод, обмежен­ня самодержавної влади, скликання парламенту досягнутою; представники радикального руху вважали за необхідне продовжити подальшу боротьбу (особливо більшовики) і готувались до збройної боротьби проти уряду.

      Збройні повстання були найгострішою формою боротьби в умовах революції. Першими до цього засобу вдалися матроси панцерника «Потьомкін» (14 — 25 червня 1905 р.). Восени 1905 р. прокотилась хвиля селян­ських повстань, серед найбільших був виступ селян с Сорочинці на Пол­тавщині, криваву розправу з яким змалював В. Короленко в творі «Сорочинська трагедія». У листопаді відбулися виступи солдатів саперної брига­ди Київського гарнізону, повстання моряків Чорноморського флоту в Се­вастополі на чолі з лейтенантом П. Шмідтом. Київське повстання саперів очолював підпоручик Б. Жаданівський. Основним районом збройної боро­тьби в грудні 1905 р. став Донбас, де збройна боротьба набула найбільшої гостроти, а розправи урядових військ були найбільш кривавими.

    В умовах революції в російському громадському житті виникають органи народного самоврядування — РАДИ РОБІТНИЧИХ ДЕПУТАТІВ. В Україні вони були створені в 8-ми містах: Катеринославі, Києві, Одесі, Миколаєві, Маріуполі, Єнакієвому, Юзівці, Кременчуку.

Розгортання революцій 1905—1907 р.р. сприяло розгортанню та піднесенню національного руху. В 1905 р. активізується діяльність РУП, яка з 1905 р. була перейменована в Українську соціал-демократичну робітничу партію, лідерами її стали В. Винниченко, С Петлюра, М. Порш. Посилилась роль та впливи загальноросійських партій: РСДРП, Бунду, есерів.

Українські політичні партії взяли участь у виборах до першої Дер­жавної Думи (102 депутати, що об'єднались в Українську парламентарну громаду, друкованим органом якої був Украинский вестник», головою її був адвокат з Чернігова І. Шраг), та до другої Державної Думи (47 депу­татів якої об'єднались в Українську громаду і видавали часопис «Рідна справа — Вісті з Думи»).

В роки першої російської революції з'явилась легальна українська преса: газета «Хлібороб», м. Лубни (редактор — видавець М. Шеремет), журнал «Рідний край», м. Полтава (редактором якого була сестра Лесі Українки — О. Косач), громадська Думка», м. Київ (С. Єфремов, Є. Чикаленко), газета «Рада» та ін. Протягом 1905—1907 р.р. в Наддніпрян­ській Україні вийшло 24 газети, щотижневиків, журналів.

Проявом національного руху було виникнення культурно-освітніх організацій «Просвіта» і в Наддніпрянській Україні. Вони були створені в Києві, Катеринославі, Одесі, Чернігові, Ніжині. Всього існувало 9 «Про­світ» з ЗО філіями. В їх діяльності активну участь брали М. Аркас, Б. Грінченко, М. Коцюбинський, Л. Українка, М. Лисенко, П. Мирний, Д. Яворницький. «Просвіти» засновували клуби, бібліотеки, музичні вечори та ін.

      Революційні події 1905—1907 р.р. мали резонанс і в Західній Україні. Так, в Галичині відбулося 211 страйків, виступи студентів Львів­ського та Чернівецького університетів, селянські виступи.

Розпуск Державної Думи 3 червня 1907 р. свідчив про завершен­ня революції та її поразку, початок політичної реакції в країні.

Результати та значення революції:

1. завершилася поразкою і не привела до розв’язання основних суперечностей у розвитку країни.
2. спонукала уряд до проведення низки реформ, сприяла активізації СПР та НВР.
3. відіграла позитивну роль для укр. руху. Було скасовано Емський указ, з’явилася україномовна преса, розгорнули д-сть укр. організації.
4. скасовано викупні платежі селян за землю (з 1861 р.)
5. українці набули досвіду парламентської діяльності.